Постанова № 46684406, 07.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа№ 910/6600/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Ізюмська І.В.

від відповідача - Шапран Л.І.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2015 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Державного підприємства «Український державний центр радіочастот»

до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця»

про внесення змін у додаток до договору,-

ВСТАНОВИВ:

ДП «Український державний центр радіочастот» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДТГО «ПЗЗ» про внесення змін у додаток до договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.04.2015 позовні вимоги були задоволені.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2015 та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено до розгляду.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Між Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" (виконавець) та локомотивним депо Київ-Пасажирський державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця " (замовник) був укладений договір № 0106\199м-2011 на роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується провести роботи з радіочастотного моніторингу та забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів замовника.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору, вартість виконаних робіт за один календарний місяць складає 18 грн. без урахування податку на додану вартість. Виконання робіт підтверджується актом виконаних робіт підписаний обома сторонами.

Виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за проведені роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу замовника, згідно п. 3.3.

Згідно із п. 3.4 договору, кошти перераховуються протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку.

Цей договір укладений на період в один рік.(п.п. 6.1 договору).

Згідно із п. 6.2 договору, він вважається продовженим на кожний наступний період тривалістю 1 рік, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну його дії не надішле стороні письмове повідомлення про свій намір припинити його дію.

До даного договору 01.03.2011 між сторонами був підписаний додаток № 1, який містить перелік кількості та ціну РЕЗ, що обслуговуються за умовами договору.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, просить внести зміни у додаток до договору, шляхом збільшення кількості РЕЗ, що підлягають обслуговуванню.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтував свої заперечення тим, що у додатку зазначено саме ту кількість РЕЗ, дозволи на які були видані позивачем відповідачу, згоди на зміну кількості РЕЗ вони не надавали, крім того, договір, в якій просив внести зміни позивач припинив свою дію.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається із пояснень, наданих представником відповідача в судому засіданні та підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем було надано відповідачу дозволи на експлуатацію радіоелектронного засобу аналогового УКХ та КХ радіозв`язку в кількості 191 з терміном дії до 01.12.2012.

Позивач, в свою чергу стверджує, що кількість РЕЗ значно більша, а саме 207 та 176, що обслуговувалась позивачем, на виконання умов договору, а тому просив внести зміни у додаток № 1 до договору щодо кількості обслуговуваних РЕЗ саме в кількості 207 та 176.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку, що додатки до господарського договору повинні містити перелік всіх РЕЗ, які задіяні в єдиному технологічному циклі, то позовна вимога про зобов'язання внести зміни до додатку №1 щодо РЕЗ саме в кількості 207 та 176 є обґрунтованою та такою, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Крім того, сторонами не було надано суду доказів того, що вказаний договір припинив свою дію.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією Господарського суду міста Києва, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 2.1 договору, виконавець зобов`язується протягом всього терміну дії цього договору проводити заходи щодо забезпечення ЕМС РЕЗ, які використовуються замовником, згідно із дозволами на експлуатацію РЕЗ.

Як вбачається із дозволів, копії яких містяться в матеріалах справи, вони були видані 18.01.2011 строком дії до 01.12.2012.

Додаток до договору № 0106/199м-2011, підписаний вповноваженими представниками сторін та скріплений відповідними печатками товариств, в яких зазначено кількість РЕЗ, що підлягають моніторингу позивачем.

Даний додаток зазначає, що він дійсний з 01.03.2011, що не оспорювалося позивачем по справі.

В матеріалах справи наявний рахунок № 28 від 05.01.2011, виставлений позивачем відповідачу на оплату за розгляд заявочних документів про надання дозволів на експлуатацію РЕЗ, що не потребують розрахунків ЕМС, в якому зазначено кількість РЕЗ 191.

Крім того, наявний також акт про виконання робіт від 17.01.2011, підписаний вповноваженими представника сторін, скріплений печатками товариств та затверджений керівництвом товариств, згідно якого вбачається, що сторони підтверджують, що позивачем виконані роботи з розгляду заявочних документів про надання дозволів на експлуатацію РЕЗ, оформлення, переоформлення та продовження дії дозволу на експлуатацію РЕЗ в кількості 191.

Вказаний акт та виставлений рахунок позивачем по справі не оспорювався.

Отже, враховуючи все зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було видано дозволів відповідачу на експлуатацію РЕЗ саме в кількості 191, що, зокрема, й було встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, в той час як позивач просив внести зміни до додатку № 1 в кількості РЕЗ 207 та 176, що й було задоволено судом першої інстанції.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 16.06.2015 представником позивача не було надано суду доказів того, що вказаних дозволів було видано відповідачу саме в тій кількості, яка заявлена ними в позовній заяві, натомість представником відповідача були надані копії всіх 191 дозволів, що були ними отримані від позивача.

В матеріалах справи наявний лист позивача від 20.04.2012 № 5-5/6096 направлений на адресу відповідача, з тексту якого вбачається, що відповідачу направлявся проект додатку № 1 від 01.05.2011 до договору.

Листом від 07.05.2012 відповідач тимчасово відхилив пропозицію позивача про внесення змін до додатку № 1 до договору до повного та всебічного дослідження обставин.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (статті 654 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина 4 статті 188 Господарського кодексу України).

Пунктом 2.4 договору сторони визначили, що умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим укладанням додаткової угоди.

Згідно із п. 3.5 договору сторони погодили, що у разі зміни переліку та кількості РЕЗ, що підлягають роботам, пов`язаним з радіочастотним моніторингом та забезпечення ЕМС РЕЗ, змінюється розрахунок, наведений у додатку, за взаємною згодою сторін.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, керівництво відповідача такої згоди не надавало.

Надаючи письмові пояснення в суді першої інстанції та усні в суді апеляційної інстанції, представником позивача було зазначено, що кількість виданих дозволів на експлуатацію РЕЗ не співпадає з кількістю номіналів частоти кожного РЕЗ, оскільки одна РЕЗ може працювати на кількох частотах.

Проте, дані факти були відомі обом сторонам на час підписання додатку № 1 до договору, тобто позивач не був позбавлений фізичної можливості та права внести на його думку відповідну кількість РЕЗ до додатку № 1, який був дійсний з 01.03.2011 з урахуванням зазначеного нюансу.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач просить внести зміни у додаток № 1 до договору № 0106/199м-2011, який на час звернення із позовом до суду та постановлення оскаржуваного рішення припинив свою дію.

Представник відповідача, заперечуючи проти таких доводів відповідача, зазначає, що оскільки відповідачем не було здійснено всіх розрахунків з позивачем за роботи пов`язані з радіочастотним моніторингом, то договір є чинним, до повного виконання сторін своїх зобов`язань.

Проте, колегія суддів не приймає до уваги такі твердження відповідача.

Відповідно до ч.4 ст.16 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» УДЦР на платній основі за рахунок коштів користувачів радіочастотного ресурсу України на їх замовлення виконує роботи.

Згідно із п. 3.1 Рішення Національної комісії з питань регулювання зв`язку України від 11.12.2008 № 1256 «Про затвердження тарифів на роботи (послуги) Державного підприємства «Український державний центр радіочастот», пов`язані з користуванні радіочастотним ресурсом України та виділенням номерного ресурсу» роботи з радіочастотного моніторингу та забезпечення ЕМС РЕЗ, ВП у смугах радіочастот загального користування виконує УДЦР на платній основі за господарськими договорами з користувачами РЧР. Перілк РЕЗ, ВП, що підлягають моніторингу та забезпеченню ЕМС, наводяться у відповідних, підписаних обома сторонами додатках до господарських договорів.

Як вбачається із пояснень представника відповідача та не було спростовано представником позивача, між позивачем та відповідачем при кожній видачі дозволів на експлуатацію РЕЗ заклечається новий договір на роботи.

Дане кореспондується також із п. 2.1 договору № 0106/199м-2011, який передбачає виконання робіт з радіочастотним моніторингом, згідно із дозволами.

Як зазначалося вище, 191 дозвіл, що видавався Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» ДТГО «Південно-Західна залізниця» містив строк дії до 01.12.2012, а отже враховуючи все вище зазначене, із закінченням строку дії дозволів, закінчився й строк дії договору, який укладався на обслуговування РЕЗ, на які саме й були вказані дозволи, а отже закінчився й строк дії додатку № 1 до договору.

Крім того, факт припинення дії договору № 0106/199м-2011 підтверджується тим, що між сторонами 03.03.2014 був укладений новий договір на роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів № 0106/471м-14 та додаток № 1 до договору із переліком РЕЗ, що підлягають моніторингу.

Таким чином, вимоги позивача про внесення змін до додатку № 1 до договору № 0106/199м-2011, який припинив свою дію є необґрунтованими та таким, що не ґрунтуються на приписах норм чинного законодавства України.

Твердження представника позивача проте, що наявність у відповідача заборгованості по оплаті коштів за виконані роботи за спірним договором автоматично вказує на дійсність такого договору, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки по-перше, представником позивача не було надано належних та допустимих доказі, в розумінні ст. 33 ГПК України про наявність заборгованості у відповідача, а як вбачається із листів останнього, що містяться в матеріалах справи, відповідач не визнав заборгованості перед позивачем за цим договором, а по друге, навіть якщо позивачем у встановленому чинним законодавством України порядку буде доведений факт наявності заборгованості відповідача, даний договір може вважатися чинним лише в частині виконання відповідачем свого обов`язку з оплати отриманих послуг.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, підсумовуючи все вище зазначене, апеляційна інстанція приходить до висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» про внесення змін до додатку № 1 до договору № 0106/199м-2011 є необґрунтованими, безпідставними, позивачем, не було спростовані докази, надані відповідачем на обґрунтування своїх заперечень, а отже вказані вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

В процесі розгляду спору в суді першої інстанції відповідачем по справі подавалася заява про застосування позовної давності.

Судом першої інстанції вона була відхилена, в зв`язку із відсутністю доказів пропуску такого строку позивачем.

Проте, колегія суддів також не погоджується із такою позицією Господарського суду міста Києва, зважаючи на наступне.

Позивач по справі стверджує, що спірний договір був підписаний 31.05.2011 та, відповідно, надав суду екземпляр договору, де зазначена саме вказана дата.

Із усних пояснень представника позивача, наданих в суді апеляційної інстанції, вбачається, що така дата була ними проставлена, оскільки саме 31.05.2011 до них повернувся примірник договору, що направлявся відповідачу для підпису.

Вказане також підтверджується листами позивача на адресу відповідача, копії яких містяться в матеріалах справи, де також зазначено, що оскільки договір повернувся до позивача 31.05.2011, то вважається, що він був укладений та набрав чинності саме 31.05.2011.

Зі свого боку, відповідач зазначає, що договір набрав чинності 29.03.2011 і на підтвердження цього виступає додаток № 1, в якому зазначено, що він є дійсний з 01.03.2011.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні зазначила проте, що між сторонами так склалася практика, що додаток до договору підписується та вважається дійсним з першого числа місяця, а сам договір укладається в кінці місяця.

Вказане не було спростоване представником позивача в судовому засіданні, до того ж на підтвердження вірності слів представника відповідача вказують такі дії позивача як направлення відповідачу додатку № 1 до договору, як вони вважають дійсного з 31.05.2011, датованого 01.05.2011.

Отже, колегія суддів, вивчивши доводи представників обох сторін, та врахувавши все вище зазначене, дійшла висновку, що датою укладання, а отже й набрання чинності договору № 0106/199м-2011 є саме 29.03.2011, оскільки дійсно додаток № 1 до договору був укладений в березні 2011.

У відповідності до ст. 256,257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи те, що договір між сторонами був укладений 29.03.2011, позовна давність щодо його оскарження також подання будь-яких вимог щодо внесення змін в нього, чи в додатки, що є невід`ємною частиною договору, закінчився 29.03.2014, в той час як позивач із даним позовом звернувся до суду 10.04.2014, що підтверджується відбитком штемпеля канцелярії Господарського суду міста Києва, тобто із пропуском зазначено строку.

Проте, відповідно до ч. 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, оскільки судом апеляційної інстанції, в процесі розгляду апеляційної скарги був встановлений факт відсутності порушення прав позивача, а отже відсутності підстав для задоволення позовних вимог, то колегією суддів не застосовується заява про застосування позовної давності.

Статтею 103 ГПК України встановлено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, колегія судів вважає, що апеляційна скарга Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 - скасуванню.

Згідно із ч. 4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/6600/14- скасувати. Постановити нове.

«В задоволені позовних вимог відмовити повністю».

Стягнути з Державного підприємства "Український державний центр радіочастот " ( 03179, м. Київ, проспект Перемоги, 15 км, код 01181765 ) на користь державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця " (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6, код 04713033) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 609 грн.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/6600/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко