Постанова № 46684271, 08.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2015 р. Справа№ 910/1907/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Петрук С.І. - дов. № 06-05-2/02 від 04.01.2015р.

Пальчик М.О. - дов. № 06-05-4/04 від 04.01.2015р.

від відповідача: Русскіна О.В. - дов. б/н від 22.05.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р.

у справі № 910/1907/15-г (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Державного підприємства «Сєвєродонецька

теплоелектроцентраль»

до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

про примусове виконання обов'язку в натурі

В судовому засіданні 08.07.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В січні 2015р. Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про примусове виконання обов'язку в натурі, а саме зобов'язання виконати платіжні доручення № 4079 від 28.10.2014р. на суму 3 000 000,00 грн., № 4425 від 13.11.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., № 4427 від 13.11.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., № 4654 від 21.11.2014р. на суму 10 000 000,00 грн., № 4753 від 02.12.2014р. на суму 1 288 400,39 грн., № 4762 від 02.12.2014р. на суму 357 877, 95 грн., № 4959 від 19.12.2014р. на суму 24 168 608,35 грн.; та стягнення 2 168 582, 19 грн. пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилався на те, що 27.08.2014р. між сторонами укладено договір банківського рахунку №01/2028949-22158, відповідно до умов якого відповідач відкрив позивачу рахунок та зобов'язався здійснювати його обслуговування. Позивач подав відповідачу на виконання вказані вище платіжні доручення, які відповідач в порушення умов договору не виконав. На звернення позивача з приводу невиконання платіжних доручень відповідач обґрунтованої відповіді не надав.

27.02.2015р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої збільшено позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 3 229 769,25 грн. Вказана заява прийнята місцевим господарським судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/1907/15-г позов задоволено повністю.

Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» виконати платіжні доручення № 4079 від 28.10.2014р. на суму 3 000 000,00 грн., № 4425 від 13.11.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., № 4427 від 13.11.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., № 4654 від 21.11.2014р. на суму 10 000 000,00 грн., № 4753 від 02.12.2014р. на суму 1 288 400,39 грн., № 4762 від 02.12.2014р. на суму 357 877,95 грн., № 4959 від 19.12.2014р. на суму 24 168 608,35 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» 3 229 769, 25 грн. пені, 73 080, 00 судового збору.

Стягнуто з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» в дохід Державного бюджету України 1 827, 00 грн. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку апелянта, подані позивачем платіжні доручення не відповідають вимогам, встановленим для їх оформлення та не підтверджують отримання їх банком. Крім цього зазначає, що позивачем не подано угоди банківського обслуговування в системі Інтернет-банкінг, укладеного з ПАТ «Дельта Банк» про застосування платіжної системи «Клієнт-Банк» в підтвердження наявності можливості здійснення розрахунків в електронному вигляді. Також вважає, що подані позивачем документи не відповідають вимогам встановленим для електронних документів (не підтверджує засвідчення електронним цифровим підписом). Вказує на те, що договором не передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання банком зобов'язань у вигляді пені.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 10.04.2015р. передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 27.05.2015р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 27.05.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 08.07.2015р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.07.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.07.2015р. заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 27.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (відповідач, банк за договором) та Державним підприємством «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (позивач, клієнт за договором) укладено договір банківського рахунку № 01/2028949-22158 (далі - договір-1), відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у гривнях та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами банку на банківські послуги, які доведені клієнту в момент підписання цього договору.

Спір виник внаслідок того, що позивач звернувся до банку з платіжними дорученнями про перерахування коштів, що знаходяться на його рахунку на інші рахунки, проте відповідач зобов'язання за договором не виконав та кошти не перерахував.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Цей договір, згідно п. 7.1., набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом року.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Згідно ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно ч. 5 ст. 341 Господарського кодексу України установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Відповідно до п. 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003р., поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно п. 1.2. договору-1 банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України.

Відповідно до п. 1.9. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р., доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

Відповідно до п. 2.1. договору-1 платежі з рахунку виконуються банком у межах залишку грошових коштів на початок операційного дня та з урахуванням поточних надходжень грошових коштів на рахунок протягом операційного часу (операційний час банку: понеділок - п'ятниця з 9-00 по 17-00 крім святкових, вихідних і неробочих днів).

Згідно п. 2.2. договору-1 банк приймає розрахункові документи клієнта протягом усього робочого дня.

Відповідно до п. 2.3. договору-1 операції за розрахунковими документами у гривні, які надійшли від клієнта протягом операційного часу, здійснюються банком в день надходження документів. Операції за розрахунковими документами у гривні, які надійшли після операційного часу, банк виконує не пізніше наступного робочого дня.

Згідно п. п. 3.2.1., 3.2.2. договору-1 клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, за винятком примусового списання грошових коштів та випадків накладення арешту, або тимчасового призупинення операцій по рахунку, що здійснюється уповноваженими на це органами. Вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків за його платіжними документами та надання інших, обумовлених цим договором, послуг.

У відповідності до п. п. 3.3.1., 3.3.2. договору-1 банк зобов'язується своєчасно здійснювати розрахункові операції клієнта згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України. За розпорядженням клієнта видати або перерахувати з рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, за умови його подання в операційний час.

Відповідно до п. 3.4.4. договору-1 клієнт зобов'язався надавати банку платіжні документи за встановленою Національним банком України формою на паперових носіях або в електронному вигляді з дотриманням вимог, передбачених угодою банківського обслуговування в Системі Інтернет-банкінг «WIN-клієнт», укладеного з банком про застосування платіжної системи «Клієнт-Банк».

Згідно п. 4.1. договору-1 за допомогою АРМ «Клієнт-Банк», за умови укладання сторонами угоди банківського обслуговування в Системі Інтернет-банкінг «WIN-клiєнт», клієнт може здійснювати:

- підготовку платежів (по Україні та міжнародних) та заяв про купівлю/продаж безготівкової іноземної валюти (проведення конверсійних операцій) і відсилання їх до банку телефонними каналами зв'язку або каналами мережі Інтернет;

- прийом банківських виписок за рахунками;

- отримання довідкової інформації.

З матеріалів справи вбачається, 27.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (відповідач, банк за договором) та Державним підприємством «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (позивач, клієнт за договором) укладено договір банківського обслуговування в Системі Інтеренет-банкінг «WIN-клієнт» № PHLH-9NRH2F (далі - договір -2).

Пунктом 1.9. договору-2 сторони погодили, що Система Інтеренет-банкінг «WIN-клієнт» - це комплекс програмно-технічних засобів, за допомогою яких банк здійснює віддалене розрахункове та інформаційне обслуговування клієнта.

Згідно п. 2.2. договору-2 клієнт здійснює користування Системою відповідно до чинного законодавства України, документів банку та Інструкції.

Відповідно до п. 3.3. договору-2 клієнт отримує право на доступ до Системи після укладення цього договору, отримання логіну, паролю і Ключового носія.

Згідно п. 4.1.1. договору-2 банк зобов'язався не пізніше 7 (семи) робочих днів від підписання Сторонами цього договору, отримання заявок на заведення клієнта та користувачів до Системи, надати клієнту доступ до Системи та програмне забезпечення для роботи в Системі, Інструкцію, ключі зв'язку з банком та первинні ключі клієнта.

Передача первинних ключів банком клієнту оформлюється актом прийому-передачі елементів крипто захисту Системи (п. 6.1. договору-2).

Цей договір, згідно п. 11.1., набуває чинності з дати його підписання повноваженими представниками сторін та діє протягом одного року.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі актів прийому-передачі елементів криптозахисту №№ 1, 2, 3, 4 та 5 від 12.09.2014р. банком передано, а уповноваженими особами клієнта отримано первинні сертифікати ЕЦП (опечатані в конверті), паролі доступу до первинних сертифікатів та на вхід (опечатані в закритому конверті) для Системи Інтеренет-банкінг «WIN-клієнт».

Згідно п. 2.3. договору-2 Система використовується для таких розрахункових документів: платіжне доручення в національній та іноземній валюті, заявка на купівлю-продаж валюти, виписки по рахунках та інші документи, передбачені чинним законодавством України та документами банку.

Відповідно до п. 3.2. договору-2 обслуговування в Системі проводиться за дорученнями клієнта через мережу Інтернет за допомогою персонального комп'ютера клієнта, з використанням програмного забезпечення, встановленого на персональному комп'ютері клієнта, з використанням Ідентифікаційних даних клієнта та Ключового носія.

Пунктом 3.4. договору-2 Сторони погодили, що електронні розрахункові документи клієнта про проведення операцій в Системі, які завірені електронними цифровими підписами Уповноважених осіб клієнта і зашифровані у відповідності та за допомогою програмного забезпечення, наданого банком, вважаються такими, що надані клієнтом і юридично прирівнюються до розрахункових документів, отриманих від клієнта на паперовому носії, оформлених у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Пунктом 2.4. договору-2 визначено, що електронні розрахункові документи, відправлені в Банк за допомогою Системи розглядаються як такі, що мають однакову юридичну силу нарівні з паперовими розрахунковими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було оформлено та за допомогою Системи надані відповідачу наступні електронні розрахункові документи - платіжні доручення № 4079 від 28.10.2014р. на суму 3 000 000,00 грн., № 4425 від 13.11.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., № 4427 від 13.11.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., № 4654 від 21.11.2014р. на суму 10 000 000,00 грн., № 4753 від 02.12.2014р. на суму 1 288 400,39 грн., № 4762 від 02.12.2014р. на суму 357 877,95 грн., № 4959 від 19.12.2014р. на суму 24 168 608,35 грн.

Згідно п. 4.1.4. договору-2 банк зобов'язаний приймати до виконання електронні розрахункові документи, оформлені та надані клієнтом відповідно до Інструкції, умов цього договору та чинного законодавства України, виконувати електронні розрахункові документи клієнта не пізніше банківського дня, наступного за днем надходження електронного розрахункового документа до банку (для електронних розрахункових документів в іноземній валюті дана умова виконується банком за наявності попередньо наданих документів, які Клієнт повинен надати згідно вимог законодавства для виконання банком функції валютного контролю). Електронні розрахункові документи у гривнях або у доларах США, отримані від клієнта після 17:00 годин за Київським часом, а електронні розрахункові документи в євро, отримані від Клієнта після 16:00 за Київським часом, або не в банківський день, виконуються банком на наступний банківський день.

Пунктом 6.2. договору-2 сторони погодили, що банк приймає електронні розрахункові документи та здійснює їх виконання в межах банківського дня, в який ці документи надійшли до банку. У разі надходження електронних документів у гривнях або у доларах США після 17:00 годин за Київським часом, а електронних розрахункових документів в євро після 16:00 за Київським часом, або не в банківський день, банк приймає такі електронні розрахункові документи до виконання наступного банківського дня, якщо інше не передбачено договором банківського рахунку.

Частинами 1 та 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно п. 1.15. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004р., доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.

Згідно п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем не було здійснено перерахування коштів позивача у встановлений строк.

Пунктом 3.1.1. договору-1 передбачено право банку на відмову у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом законодавства України та умов цього договору щодо вимог до проведення розрахункових та/або касових операцій, оформлення розрахункових та/або касових документів та строків їх подання до банку.

Згідно п. 3.1.9. договору-1 банк має право повернути платіжне доручення клієнту без виконання у день надходження з написом на зворотному боці про причину повернення (згідно ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та діючих нормативно-правових актів Національного банку України) та із зазначенням дати повернення, якщо на вимогу банку клієнт не надасть документи і відомості, що потрібні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, або умисно подасть неправдиві відомості про себе.

Відповідно до п. 3.1.10. договору-1 банк має право відмовити клієнту у виконанні платіжного доручення за операцією, яка містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та повернути таке платіжне доручення клієнту без виконання у день надходження з написом на зворотному боці про причину повернення документа без виконання (згідно частини 2 ст. 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та діючих нормативно-правових актів Національного банку України)та із зазначенням дати повернення.

Відповідно до п. 4.1.3. договору-2 банк зобов'язаний при одержанні від клієнта електронних розрахункових документів провести їх дешифрування та перевірити дійсність електронних цифрових підписів Уповноважених осіб клієнта. У разі помилки при дешифруванні та/або незадовільному результаті перевірки електронних цифрових підписів повідомити клієнта про помилку та/або незадовільний результат перевірки електронного цифрового підпису.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за договорами не виконав, зокрема перерахування коштів згідно поданих позивачем платіжних доручень не здійснив та мотивованої відмови, із зазначенням підстав не виконання перерахування, зокрема з підстав невідповідності поданих документів, не надав.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що діяльність зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Судом встановлено, що 02.03.2015р. Правлінням Національного банку України було винесено постанову «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» № 150, якою відповідача віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» № 51 від 02.03.2015р. з 03.03.2015р. розпочато процедуру виведення банка з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації, а також запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 03.03.2015р. по 02.06.2015р. включно.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 вказаного Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Судом встановлено, що платіжні доручення були передані відповідачу задовго до введення тимчасової адміністрації та неустойка нарахована позивачем за період до введення тимчасової адміністрації.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників (ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значенні «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».

Отже, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону, тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач, уклавши з відповідачем договір банківського рахунку, виступає в даних правовідносинах як клієнт банку, яким відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, є особа, яка має рахунок у банку або користується його послугами.

Відповідач, в свою чергу, на виконання умов договору відкрив позивачу поточний рахунок, тобто згідно п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. У зв'язку з чим, отримавши доручення клієнта, у банка виникає зобов'язання немайнового характеру, а саме щодо здійснення дій спрямованих на переказ грошових коштів з рахунку чи на рахунок позивача, відкритий у банку відповідача.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позивач в даних правовідносинах не є ані вкладником банку в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ані кредитором банку відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Водночас, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

Таким чином, норми частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо надають право Уповноваженій особі Фонду на тимчасову адміністрацію продовжувати виконання будь-яких банківських операцій.

Враховуючи зазначене, жодна норма Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також будь-яка норма іншого акту законодавства не пов'язує введення згідно з Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в неплатоспроможному банку процедури тимчасової адміністрації з припиненням операційної та іншої діяльності такого банку, у тому числі з припиненням зобов'язань такого банку по укладеним ним з іншими особами (клієнтами) договорами банківського обслуговування тощо.

Також, законодавством України не обмежено право розпорядження коштами на рахунках в неплатоспроможному банку, які обліковуються на рахунках клієнта неплатоспроможного банку під час процедур тимчасової адміністрації та ліквідації такого банку.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня свого призначення уповноважена особа Фонду приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.

З огляду на те, що грошові кошти, які знаходяться на рахунку клієнта є власністю клієнта і банк не набуває права власності на вказані грошові кошти, а також враховуючи те, що в силу приписів чинного законодавства України та положень договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків банк здійснює зберігання грошових коштів і вчиняє дії спрямовані на розрахунково-касові операції, грошові кошти належні позивачу не підлягають внесенню до ліквідаційної маси банку.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення є обґрунтованими, позивачем належними та допустимими доказами доведеними, відповідачем не спростованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договорів, у визначені строки перерахування грошових коштів з рахунку позивача не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 8.1. договору-2 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 3 п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно п. 8.3. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» за порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Пунктом 32.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по перерахуванню коштів відповідач своєчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача, становить 3 229 769,25 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 229 769,25 грн. пені (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 12.03.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/1907/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/1907/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1907/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала