Рішення № 46684040, 07.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р.Справа № 922/2697/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтару А.Д.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області (м. Харків) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області (м. Харків) до Харківської міської ради (м. Харків), ОК "ЖБК "Тихий квартал" (м. Харків), Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (м. Харків) про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення за участю представників сторін:

прокурор - Івер Ю.С. (службове посвідчення №013773 від 06.12.2012).

відповідача (ХМР) - не з'явився;

відповідача (ОК "ЖБК "Тихий квартал") - Макарова І.О. (дов. від 30.06.2015 р.); Куценко П.О. (протокол №1 від 22.04.2015 р.);

відповідача (РС ХМУЮ) - не з'явився;

представник 3-ї особи - Ремінний В.І. (дов. №10-26/8678 від 24.12.2014 р.)

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, ОК "ЖБК "Тихий квартал", Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції про визнання незаконним та скасування п. 2 додатку 2 до рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 06.08.2014 №1601/14; визнання незаконним та скасування п. 13 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2014 №1738/14; визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Ігнатової Н.Є. про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060 від 12.02.2015 №19276830; зобов'язання Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про право власності №8698994 від 28.01.2015; зобов'язання ОК "ЖБК "Тихий квартал" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060, про що скласти акт прийому-передачі. Також просить суд судові витрати покласти на відповідачів.

Підставою звернення із даним позовом прокурор вказує те, що вказані рішення Харківської міської ради прийняті всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст. ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

06.07.2015 р. до канцелярії суду від представника відповідача (ОК "ЖБК "Тихий квартал") надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні 07.07.2015 наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник 3-ї особи в судовому засіданні 07.07.2015 підтримав позовні вимоги прокурора в повному обсязі.

Представники відповідача (ОК "ЖБК "Тихий квартал") в судовому засіданні 07.07.2015 заперечили проти позовних вимог.

Представник відповідача (ХМР) в судове засідання 07.07.2015 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про дату, час та місце наступного судового засідання суду у справі №922/2697/15 від 01.07.2015, яке долучене судом до матеріалів справи.

Представник відповідача (РС ХМУЮ) в судове засідання 07.07.2015 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлявся судом належним чином за адресою, вказаною в позовній заяві.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Прокуратурою Харківської області встановлено, що п.2. додатку 2 до рішення 34 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 06.08.2014 № 1601/14 надано дозвіл ОК "ЖБК "Тихий квартал" (код ЄДРПОУ 39194208) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,13 га для будівництва та подальшого обслуговування житлового будинку по просп. Леніна, 25-В).

В подальшому, п. 13 додатку 1 до рішення 36 сесії 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2014 № 1738/14 надано у власність ОК "ЖБК "Тихий квартал" (код ЄДРПОУ 39194208) земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова площею 1,1225 га (кадастровий номер 6310136300:09:001:0060) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва та подальшого обслуговування житлового будинку по просп. Леніна, 25-В. Відповідно до інформації Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 17.03.2015 №1248/0/2-15 нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 7 131 579 грн.

Судом встановлено, що на підставі вказаного рішення державним регістратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Ігнатовою Н.Є. видано свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку від 12.02.2015 №33503316. Згідно вказаного свідоцтва Ігнатовою Н.Є. прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 12.02.2015 №19276830, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 28.01.2015 №8698994.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Статтею 133 Житлового кодексу УРСР визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст.135 Житлового кодексу УРСР та абз.1 п.8 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до п.25-1 вказаних Правил та п.4 Порядку ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2011 №238, громадян вносять в зазначений реєстр після постановки їх на відповідний квартирний облік виконавчим комітетом місцевої ради, на території якої вони проживають. А отже, з урахуванням того, що члени кооперативу повинні постійно проживати на території міста Харкова, вони повинні були перебувати на квартирному обліку саме у виконавчому комітеті Харківської міської ради.

Згідно з вимогами ст. 137 Житлового кодексу УРСР житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Частиною 6 ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п.4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п.5 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Пунктом 5 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.

Відповідно до абз. 1 п.45 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Крім того, абз. 1 п.74 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Суд вважає, що при вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні ЖБК: ст.7 Законом України "Про кооперацію" або Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України "Про кооперацію") та спеціальний (Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціального нормативно-правового акту.

До аналогічного висновку прийшла колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішення від 14.03.2013 у справі №5002-22/1870-2012.

Як свідчать матеріали справи, ОК "ЖБК "Тихий квартал" за своєю метою діяльності не відповідає вимогам ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, як житлово-будівельний кооператив.

Так, всупереч ч.б ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК "ЖБК "Тихий квартал" (протокол загальних зборів засновників №1 від 22.04.2014) та список членів кооперативу від 22.04.2014 не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Відповідно до статуту ОК "ЖБК "Тихий квартал" та протоколу загальних зборів засновників №1 від 22.04.2014 кооператив не створювався при виконавчому комітеті місцевої ради, при підприємстві, установі чи організації, як це передбачено ст.137 ЖК.

Але всупереч абз. 2 п.7 Примірного статуту, на момент створення ОК "ЖБК "Тихий квартал" всі його члени - фізичні особи були у віці понад ЗО років. Так, Грінько О.В. - 16.09.1967 р.н., Грінько Р.Ф. - 24.06.1941 р.н., Куценко П.О. - 02.04.1969 р.н.

Всупереч ст. 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п.8 Примірного статуту члени кооперативу, а саме Грінько Олександр Іванович, Грінько Раїса Федорівна, Куценко Петро Олексійович не потребують поліпшення житлових умов. На момент прийняття зазначеного рішення Харківської міської ради вказані особи на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували, що підтверджується статутом ОК "ЖБК "Тихий квартал".

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як вбачається із матеріалів справи , спірна земельна ділянка була безоплатно передана у власність ОК "ЖБК "Тихий квартал" на підставі положень ст.41 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Відповідно до ст.94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Згідно статей 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів встановлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку. Квартири, які надаються членам кооперативу, повинні відповідати граничному розміру жилої площі, сумі пайового внеску та кількості членів сім'ї.

Пунктом 1 розділу I Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.85 р. № 186, врегульовано, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до ст.137 Житлового кодексу УРСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Відповідно до ч.б ст.137 Житлового кодексу УРСР та абз.2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз.2 п.5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Відповідно до п.5 Примірного статуту, число громадян, які вступають до організованого кооперативу, повинно відповідати кількості квартир в житловому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в міста Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Відповідно до абз.2 п.7 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років.

Відповідно до абз.1 п.45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Відповідно до абз.1 п.74 Примірного статуту контроль за діяльністю житлово- будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОК "ЖБК "Тихий квартал" створено із порушенням вищевказаних норм.

Всупереч ст.137 Житлового кодексу УРСР, статут ОК "ЖБК "Тихий квартал" не відповідає вимогам абз. 2 п.5 Примірного статуту.

Так, п.5.1. статуту кооперативу всупереч ст.ст.133, 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п.8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п.5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п.45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті ОК "ЖБК "Тихий квартал" всупереч ст.135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).

За організаційно-правовою формою ОК "ЖБК "Тихий квартал" являється обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. статуту кооперативу та у реєстраційній картці форми 1 кооперативу.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про кооперацію" обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Тобто метою створення обслуговуючого кооперативу не може бути будівництво житлових будівель.

Факт того, що ОК "ЖБК "Тихий квартал" не є житлово-будівельним кооперативом підтверджується тим, що відповідно до листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області від 18.03.2015 №1020-1564 кооператив так і не розпочав будівництво, декларація про початок будівництва об'єкту нерухомого майна за адресою м. Харків, вул. Леніна, 25-В у відповідному Департаменті зареєстрована не була.

Поряд з цим, у статуті ОК "ЖБК "Тихий квартал" не визначено кількості квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить його меті.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що ОК "ЖБК "Тихий квартал" фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст.41 ЗК України. Вказаний кооператив є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов, більш того, один з членів кооперативу взагалі є юридичною особою.

Враховуючи викладене, п.13 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.12.2014 №1738/14 суперечить діючому законодавству, оскільки вказане рішення прийнято в порушення вимог ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту. Під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада при вирішенні питання про надання ОК "ЖБК "Тихий квартал" безоплатно земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060 повинна була з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту.

Крім того, Харківська міська рада мала можливість з'ясувати вказані обставини, у зв'язку з тим, що рішення про створення ОК "ЖБК "Тихий квартал" та список його членів у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме Харківської міської ради; відповідно до абз. 1 п.8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470, облік таких громадян здійснюється виконавчим комітетом Харківської міської ради; статут ОК "ЖБК "Тихий квартал" зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті під номером 14801020000062781 від 24.04.2014.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення в постанові колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України під час прийняття постанови від 17.04.2014 №21-195а14.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин та висновків суду не надали.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Задовольняючи позов суд враховує також, що до такого ж висновку прийшла колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України під час прийняття постанови від 17.04.2014 №21-195а 14.

Відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

До аналогічних висновків неодноразово приходила колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішень від 15.07.2014 у справі №922/291/13-г, від 15.10.2013 у справі №901/1432/13, від 14.03.2013 у справі №5002-22/1870-2012, від 19.04.2012 у справі №5002-4/3060-2011 та багатьох інших.

Щодо вимоги про зобов'язання ОК "ЖБК "Тихий квартал" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060, про що скласти акт прийому-передачі, вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно вимог ч. 1 ст. 317, ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно вимог ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України, пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними є правочини, спрямовані на використання всупереч закону державної власності, незаконне заволодіння ним.

Частиною третьою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, якими, зокрема, є постанови Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 4 цього Кодексу). Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963, чинним на час прийняття зазначених актів Кабінету Міністрів України, також передбачалося, що цивільні права й обов'язки виникають, зокрема, з адміністративних актів (стаття 4 цього Кодексу).

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частиною першою статті 648 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В силу приписів ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, вимоги щодо зобов'язання ОК "ЖБК "Тихий квартал" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060, про що скласти акт прийому-передачі підлягають задоволенню.

Щодо вимог про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Ігнатової Н.Є. про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060 від 12.02.2015 №19276830 та про зобов'язання Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про право власності №8698994 від 28.01.2015 слід зазначити таке.

При здійсненні функцій з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, керується Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-1V від 01.07.2004р., Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013р., Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141, іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

У відповідності до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ст. 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

У п.1 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України 06.04.2011 р. N401/2011, Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади.

Відповідно до п.1.1 Положення про реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції, затвердженого наказом Харківського міського управління юстиції 26.01.2012р. №29/02 та погодженого головою Державної реєстраційної служби України, реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції підпорядковується Державній реєстраційній службі України і безпосередньо реєстраційній службі Головного управління юстиції у Харківській області та є структурним підрозділом територіального органу Міністерства юстиції України.

Вказаним Положенням визначено права, завдання та функції реєстраційної служби, з яких не вбачається наділення Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції правами юридичної особи чи правом на представництво інтересів юридичної особи в суді (господарському суді).

За приписами п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Необхідно також враховувати, що саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

За приписами п.4.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" провадження у справі підлягає припиненню, якщо при розгляді справи буде встановлено, що позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

Враховуючи викладене суд встановив, що Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції не є юридичною особою, та провадження у справі підлягає припиненню в частині вимог звернутих до Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Даної позиції притримується і Вищий господарський суд України у постанові від 09.07.2014 року у справі за № 922/3287/13.

Стосовно клопотання Харківської міської ради про залишення позову без розгляду, суд зазначає, що вказане питання вирішується не за клопотанням учасників судового процесу, а у відповідності до норм ст. 81 ГПК України, що містить вичерпний перелік обставин за яких суд може залишити позов без розгляду.

Відповідно до ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Вирішення питання про залишення позову без розгляду є виключною прерогативою господарського суду та господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної дії, як залишення позову без розгляду за клопотанням сторін.

З матеріалів справи вбачається, що спірне рішення у визначений строк дійсно виконане не було, проте станом на даний час рішення не скасоване ні відповідачем, ні в судовому порядку, а відтак залишається чинним.

Відповідно до п.2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно зі ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою для представництва прокуратурою в суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших лій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь - якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Згідно з ч.2 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно зі ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави з позовною заявою, вказує орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):

- під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом п.2 ст. 121 Конституції України та ст.ст.2, 29 ГПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до господарського суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23.03.2012 №7 (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі" від 16.01.2013 №2). У даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями виступає у якості відповідача.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 ч.1 ст.12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно з ч.9 ст.16 ГПК України справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України зазначено, що прокурор звертається до господарського суду з позовом в інтересах держави, самостійно визначаючи та обґрунтовуючи у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави або в чому існує загроза державним інтересам.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належить додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації прав на землю, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Оскільки органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами цієї категорії, з даним позовом звертається прокурор, який набуває статусу позивача.

Тому підстав для тверджень про відсутність предмету спору немає. Відтак, немає і підстав для залишення позову без розгляду, у відповідності до норм ст. 81 ГПК України.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідачів Харківську міську раду та ОК "ЖБК "Тихий квартал" витрати по сплаті судового збору в сумі 3654,00 грн. порівну (1 218,00 грн. за кожною немайновою вимогою окремо), оскільки з їх вини спір було доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6, 13, 14, 19, Конституції України, ст. ст. 21, 256, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 41, 116 Земельного кодексу України, ст. 94 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України "Про кооперацію", ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, ст.ст.1, 4, 12, 22, 29, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати рішення п.2 додатку 2 до рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 06.08.2014 №1601/14.

Визнати недійсним та скасувати п.13 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2014 №1738/14.

Зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" (61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 55; код ЄДРПОУ 39194208) передати, а Харківську міську раду (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) прийняти земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060 у первісному (придатному) для використання стані, про що скласти акт прийому-передачі.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір в розмірі 1827,00грн.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" (61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 55; код ЄДРПОУ 39194208) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір в розмірі 1827,00грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження в частині вимог, звернутих до Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.07.2015 р.

Суддя Г.І. Сальнікова