Вирок № 46679083, 14.07.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 р. м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Потоцького В.П.

суддів Петлюка В.І., Струбіцької О.М.

при секретарі Сташевському М.Р.

за участю сторін судового провадження:

прокурора Новаковського Н.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014260000001050 від 14.12.2014 року, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,громадянина України, українця, працюючого керівником відділу інформаційних технологій в редакції газети «Молодий Буковинець», одруженого, який має на своєму утриманні одну неповнолітню дитину, не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Чернівецької області ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 травня 2015 року, яким ОСОБА_1, визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, і за його вчинення ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання, якщо він протягом одного року іспитового строку виконає покладені на нього обовязки, зокрема, які передбачені п.2-4 ч.1 ст. 76 КК України.

Провадження №11-кп/794/241/15 Головуючий в І інстанції: Войтун О.Б.

Категорія:ч.2 ст. 286 КК України Суддя - доповідач: Потоцький В.П.

В своїй апеляційній скарзі прокурор Луканьов А.Л., не заперечуючи кваліфікації дій обвинуваченого, доведеності його вини та наявності підстав для застосування ст. 75 КК України, просить вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14.05.2015 року щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання скасувати, у звязку з незастосуванням судом закону, що підлягає застосуванню, а також невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обовязків, передбачених п.2-4 ч.1 ст.76 КК України.

Апеляційні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно не призначив додатковий вид покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, передбачений санкцією ч.2 ст.286 КК України, при цьому фактично не врахував, що злочин був вчинений обвинуваченим у стані алкогольного спяніння, за обтяжуючих обставин, внаслідок яких заподіяно тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_4

Вважає, що звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, іспитовим строком лише на 1 рік, належним чином не сприятиме виправленню та попередженню вчинення обвинуваченим нових аналогічних злочинів в майбутньому.

На вказану апеляційну скаргу від захисника ОСОБА_2, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, подала заперечення, в якому просила апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок районного суду без змін.

Як було встановлено районним та апеляційним судом, ОСОБА_1 визнаний винуватим та засуджений за те, що він, 13 грудня 2014 року приблизно о 23 годині 20 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, керуючи автомобілем «Форд Скорпіо» д.н.з.739-33МО, наближаючись до будинку №109 по вулиці Вінниченка, що в м. Чернівці, зі сторони вулиці Кармелюка, на небезпечній швидкості, що становила більше 100/год, не врахував дорожню обстановку та допустив виїзд власного транспортного засобу на зустрічну смугу, де зіткнувся з автомобілем марки «Опель Кадет» д.н.з. 564-30МО під керуванням ОСОБА_4

Внаслідок зіткнення автомобілів потерпілому ОСОБА_4 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: відкритого скалкового перелому обох кісток правої гомілки в середній третині зі зміщенням уламків, закритого багатоскалкового перелому лівої стегнової кістки в середній третині зі зміщенням уламків, рани забійної по передньо-медіальній поверхні правої гомілки поперечному напрямку до 5 см,струс головного мозку, рани над лівою повікою, осадження мяких тканин обличчя, тулуба, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що небезпечні для життя.

Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку та вимоги апеляційної скарги, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на обставини в ній викладені, обвинуваченого ОСОБА_1 та діючу в його інтересах захисника ОСОБА_2, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили вирок районного суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та зясувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити, при цьому вирок районного суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування скасувати, на підставі наступного.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення у межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд, скориставшись правом, передбаченим ч.3 ст. 349 КПК України, проти якого не заперечували учасники провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом зясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позицій, а також розяснено їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Колегією суддів при перевірці вироку суду першої інстанції встановлено, що суд правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, при обставинах, наведених у вироку, підтверджується усіма зібраними та ретельно проаналізованими доказами, яким дано остаточну юридичну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності, і яка ніким не оспорюється.

Аналізуючи вирок районного суду в частині призначеного основного покарання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, у відповідності до ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, у відповідності до ст.12 КК України, є тяжким злочином, особу винного, який раніше не судимий, по місцю роботи та проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, добровільно відшкодував шкоду потерпілому, та обставини, що помякшують та обтяжують покарання, призначив обвинуваченому ОСОБА_1 покарання наближене до мінімального, передбаченого санкцією ч.2 ст. 286 КК України.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_1 покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції не врахував суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, та завдані діями обвинуваченого тяжкі наслідки.

Районний суд не звернув уваги на точні положення закону, згідно з якими при вирішенні питання відносно застосування або незастосування, зазначеного в ч.2 ст.286 КК України додаткового покарання, суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що додаткове покарання не застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід посилатися у вироку.

Як вбачається із вироку, мотивуючи рішення про незастосування щодо ОСОБА_1 додаткової міри покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд першої інстанції зазначив лише те, що на утриманні в обвинуваченого знаходиться неповнолітня дитина, він позитивно характеризується по місцю роботи та проживання, не схильний до вчинення кримінальних правопорушень, оскільки постійно працює і заробляє собі на життя.

Однак зазначені судом першої інстанції обставини є фактично характеризуючими даними особи винного та ніяким чином не дають підстав для незастосування до винної особи додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами належним чином не вмотивоване.

Згідно до п.п.20,21 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які помякшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, повязані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Судом фактично не враховано те, що ОСОБА_1 хоч і вчинив необережний, проте тяжкий злочин, при цьому обвинувачений, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, свідомо сів за кермо автомобіля, чим поставив у небезпеку не тільки своє життя та здоровя, але й інших учасників дорожнього руху, внаслідок чого сталась ДТП, при цьому потерпілому ОСОБА_4, було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Також не взято районним судом до уваги те, що згідно висновку експерта №1679 від 18.12.2014 року при судово-токсилогічній експертизі у крові ОСОБА_1 було виявлено етиловий спирт в кількості 3,88%, що відповідає важкому отруєнню алкоголем, яке може спричинити смерть.

Вказане свідчить про те, що керування обвинуваченим транспортним засобом в стані алкогольного спяніння перебуває в причинно-наслідковому звязку з вчиненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням тяжких наслідків.

Крім того, як вірно зазначено в апеляційній скарзі, керування транспортними засобами не є професійною діяльність ОСОБА_1 та способом отримання ним доходів, а тому застосування до обвинуваченого додаткової міри покарання, передбаченої санкцією ч.2 ст.286 КК України, на думку колегії суддів, не перешкоджатиме йому продовжувати працювати на займаній посаді та виконувати покладені на нього службові обовязки.

Зважаючи на характер порушень Правил дорожнього руху та тяжкість наслідків кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку, що в районного суду не було законних підстав для незастосування до винної особи додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки це суперечить вимогам ст.65 КК України, відповідно до якої, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд призначив ОСОБА_1 таке покарання за ч.2 ст.286 КК України, яке хоч і не виходить за межі, встановлені законом, але за своїм видом і розміром є явно несправедливим внаслідок мякості. Це покарання є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, що, відповідно до ст.409 КПК України, є підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів також погоджується із рішенням суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, однак звільняючи обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України на строк 1 рік, суд не в повній мірі врахував обставини кримінального провадження, тяжкі наслідки, що настали та особу обвинуваченого, в результаті чого встановив занадто малий іспитовий строк.

Тому колегія суддів вважає, що вирок суду і в частині звільнення ОСОБА_1 від відбуття покарання з випробуванням на 1 рік та покладенням на нього обовязків, передбачених ст. 76 КК України, підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового вироку.

Призначаючи покарання обвинуваченому, колегія суддів, у відповідності до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст.12 КК України, відноситься до тяжких, особу винного, який є раніше не судимий, щиро розкаюється у вчиненому, позитивно характеризується по місцю роботи та проживання, має на своєму утриманні неповнолітню дитину. Обставинами, що помякшують покарання колегія суддів визнає: щире каяття, добровільне відшкодування шкоди; при цьому обставинами, що обтяжують покарання: вчинення злочину у стані алкогольного спяніння.

Також апеляційний суд враховує позицію потерпілого та прокурора, наслідки вчинення злочину та вважає можливим призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті та призначити більш тривалий іспитовий строк.

За таких обставин, відповідно до вимог ст.420 КПК України, колегія суддів визнає вирок щодо ОСОБА_1 таким, що підлягає скасуванню за мякістю призначеного йому покарання з постановленням свого вироку в частині призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, та звільнення від його відбування.

З цих підстав апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 374, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Чернівецької області ОСОБА_3 задовольнити.

Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 травня 2015 року щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 286 КК України - скасувати в частині призначення покарання та звільнення від відбування покарання.

Постановити новий вирок, яким вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом трьох річного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки, а саме:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- періодично зявлятися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

В решті вирок районного суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з моменту його проголошення.

Головуючий В.П. Потоцький

Судді В.І. Петлюк

ОСОБА_5

Копія вірна: суддя