Рішення № 46667071, 07.07.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/4373/15 Головуючий у І інстанції Лебідь-Гавенко Г. М. Провадження № 22-ц/780/3729/15 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 19 07.07.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

07 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2015 року у справі за позовом Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року позивач Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області звернулася до суду із позовом про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу. Заявлені вимоги мотивував тим, що багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований на кошти інвесторів, зданий до експлуатації в 2006 році, утримує вказаний житловий будинок, надає власникам квартир комунальні послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення, теплопостачання, вивезення твердих побутових відходів КЖЕП Глевахівської селищної ради. За відповідачем ОСОБА_3 зареєстроване нежиле приміщення за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року, однак власник приміщення до цього часу не надав екземпляр ключів від дверей підвалу, що є порушенням Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, заклав декоративними плитами каналізаційні стояки, горизонтальний каналізаційний трубопровід, що унеможливлює нормальну експлуатацію системи водовідведення. Вказував також, що підвальне приміщення призначено для обслуговування будинку, у зв'язку з чим воно відноситься до допоміжних приміщень будинку - неподільного майна, яке не підлягало відчуженню. Відчуження підвального приміщення, перебування його у власності приватної особи порушує права інших співвласників будинку, а також призвело до порушення прав Комунального житлово-експлуатаційного підприємства на належне надання житлово-комунальних послуг співвласникам будинку через відсутність вільного доступу до комунікацій. Відсутність можливості безперешкодного доступу до каналізаційних мереж, прокладених в підвальному приміщенні, стало однією з причин несвоєчасного усунення аварійної ситуації - забиття каналізації, яка сталася 24 жовтня 2013 року. Просив визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року, зареєстрований приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Іванніковою О.О., зареєстрований КП «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентарізації», на підставі якого ОСОБА_3 придбане нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області, не погоджуючись із рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2015 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом не прийнято до уваги рішення в справі за позовом ОСОБА_7 до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири, а замість цього переписано частину рішення суду за позовом ОСОБА_3 до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення збитків, отриманих внаслідок залиття. Крім того, судом не було прийнято до уваги докази погодження дат для обстеження підвального приміщення між працівниками КЖЕП та відповідачем, а саме листування, які є підтвердженням неправдивості слів відповідача про те, що переписка між ним та КЖЕП не велась. Крім того, у рішенні допущено ряд описок, наприклад зазначено про представника відповідача, який в судовому засіданні представляв себе самостійно.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ст. п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є розгляд і вирішення справи неповноважним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦПК України, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2014 року під головуванням судді Лебідь-Гавенко Г.М. задоволено заяву Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про закриття провадження у справі (а. с. 57).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2015 року задоволено апеляційну скаргу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2014 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду (а. с. 89).

Розгляд справи продовжено Васильківським міськрайонним суду Київської області під головуванням судді Лебідь-Гавенко Г.М. всупереч вимогам ч. 1 ст. 21 ЦПК України.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції розглянуто і вирішено неповажним судом, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення.

Вирішуючи заявлені позивачем вимоги, колегія суддів враховує наступне.

Так, із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що згідно статуту Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради створено відповідно до рішення Глевахівської селищної ради від 04 червня 2004 року № 322-16-ХХІV для задоволення комунально-побутових потреб населення смт. Глеваха. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Як юридична особа підприємство має право від свого імені укладати угоди, набувати майнові і особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, господарському та третейському суді, наділений власними основними фондами і оборотними коштами, має самостійний баланс, розрахункові, валютні рахунки в установах банків, круглу печатку, необхідні штампи із своєю символікою, може мати власну емблему, товарний знак та інші реквізити юридичної особи.

16 жовтня 2012 року ОСОБА_3 набув право власності на нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу, право власності зареєстровано КП «Броварське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 18 жовтня 2012 року. Зазначене нежиле приміщення пл. 129,4 кв.м. належить продавцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності. Документом, який підтверджує право власності продавців на відчужуване нежиле приміщення, є дублікат Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Глевахівською сільською радою Васильківського району Київської області 20 жовтня 2006 року серії НОМЕР_1, виданий Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області 05 жовтня 2012 року, зареєстрований КП «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 05 жовтня 2012 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно в книзі № 17-506, номер запису 2092, реєстраційний номер 16444923, номер витягу про державну реєстрацію прав 35743277.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до КЖЕП Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок залиття нежилого приміщення. Судом встановлено причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача - невжиттям заходів по належному обслуговуванню системи водовідведення і наслідком, що настав - залиття нежилого приміщення позивача, а тому стягнув із КЖЕП Глевахівської селищної ради на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 208435,20 грн. та моральну шкоду 5000 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. ст. 203, 204, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Як вбачається із доказів, наявних в матеріалах справи, нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 набув на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року, при цьому продавцям відчужуваного майна воно належало на підставі дублікату Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Глевахівською сільською радою Васильківського району Київської області 20 жовтня 2006 року серії НОМЕР_1, виданий Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області 05 жовтня 2012 року, зареєстрований КП КОР «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 05 жовтня 2012 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно в книзі № 17-506, номер запису 2092, реєстраційний номер 16444923, номер витягу про державну реєстрацію прав 35743277.

Правомірності набуття та володіння нежилим приміщенням його попередніми власниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивачем в ході судового засідання не спростовано.

Із даних підстав не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача, що нежиле приміщення, належне відповідачу, не підлягало відчуженню.

На думку колегії суддів, позивачем також не було доведено належності спірного приміщення до допоміжного, наявності у ньому технічного обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, а також чи використовувалось вказане приміщення для обслуговування будинку.

Довідка КЖЕП Глевахівської селищної ради від 07 серпня 2014 року про наявність в приміщенні транзитних інженерних комунікацій не може вважатися допустимим доказом, оскільки із неї не вбачається, на підставі яких документів вона складена.

Наявна на а. с. 12 схема підвалу також не може вважатися таким доказом, оскільки вона складена відносно будинку по АДРЕСА_1, номер якого не вказаний, розташування і конфігурація належного відповідачу приміщення не зазначені, а сама схема надана в копії і ніким не завірена.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Таким чином, власники нежилого приміщення ОСОБА_4, ОСОБА_5 на власний розсуд розпорядилися належним їм майном - нежилим приміщенням, відчуживши його на користь відповідача ОСОБА_3, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Дані вимоги закону при укладенні договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року також дотримано.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що спірний договір відповідає вимогам закону щодо форми і змісту, укладений щодо майна, правомірність належності якого попереднім власникам ніким не оспорена, а тому доводи позивача щодо недійсності договору купівлі-продажу нежитлових приміщень не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач, заперечуючи проти чинності договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року, фактично не погоджується із порядком використання нежитлових приміщень, який, на думку позивача, загрожує схоронності житлового фонду, перешкоджає КЖЕП Глевахівської селищної ради виконувати покладені на нього обов'язки по наданню комунальних послуг, яким кореспондують права безперешкодного доступу до інженерних комунікацій, на підтвердження чого надав листування між КЖЕП та відповідачем, однак, оскільки із позовом про припинення дій, що порушують право, позивач не звертався та відповідних доказів суду не надав, колегія суддів приходить до висновку про неможливість захисту прав позивача в межах заявлених позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі та не підтверджують вимог позивача.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції розглянуто і вирішено неповажним судом, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким Глевахівській селищній раді Васильківського району Київської області відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.