Рішення № 46663274, 01.07.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2041/15-ц

Провадження № 2/344/2090/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 р. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Вовчанська І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ОСОБА_2 група ТАС» про стягнення пені,-

ВСТАНОВИВ:

до Івано-Франківського міського суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «ОСОБА_2 група ТАС» про стягнення пені. В позові вказано, що позивачу належить автомобіль НОМЕР_1, 29/01/2011 р. сторони уклали договір добровільного страхування транспортного засобу та супутніх ризиків «ТАС мотор» №А0102748. 01/06/2011 р. залишила автомобіль на автостоянці в м. Київ на проспекті Оболонський між будинками №14-16, після цього виявила пошкодження на правих задніх дверях та крилі, про що одразу повідомила працівникам міліції та представникам відповідача, які прибули на місце і оглянули пошкодження та прийняли заяву про страховий випадок. В наступному здійснено огляд та оцінку пошкоджень, що становило 15192,29 гривень. 08/07/2011 відповідач відмовив у виплаті відшкодування. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03/12/2013 р. задоволено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 15192,29 гривень. Позивач вважає, що з часу відмови у виплаті відшкодування з 08/07/2011 р. до 29/12/2014 р. відповідач зобов`язаний сплатити пеню та 3% річних.

Судом встановлена наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 змінила прізвище на «Шевчук».

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03/12/2013 р., відповідно до якого стягнуто з відповідача на користь позивача 15192,29 гривень на із відшкодування страхової виплати.

Відповідно до п. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до заяви позивачки від 29/01/2011 р. вона і відповідач уклали договір добровільного комплексного страхування транспортного засобу з державним реєстраційним номером ВО0807АТ.

24/11/2014 р. позивачка та ОСОБА_4 уклали договір про надання правових послуг щодо захисту прав в даному спорі.

09/01/2015 р. позивачка надала відповідачу претензію про виплату спірної пені.

Відповідно до платіжного документа №32344456 позивачка сплатила ОСОБА_4 2800 за договором про надання правової допомоги.

Відповідно до платіжних документів позивачка здійснила витрати на оплату послуг підприємства зв`язку для надіслання відповідачу листі і претензій на суму 11,40 гривень, 5,3 гривень, 7,2 гривень.

Відповідно до чека № 296039 позивачка сплатила 300 гривень за дизельне пальне.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до договору ДКТ 3/21/44/48 він є договором страхування КАСКО і не передбачає страхування відповідальності власника наземного транспортного засобу.

Отже позивач абсолютно безпідставно і необґрунтовано просив суд про застосування до спірних відносин положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач не надав суду жодного доказу або обґрунтованого розрахунку на спростування позову.

Відповідно до п. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В п. 1 ст. 60 ЦПК України вказано, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. ОСОБА_2 несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Відповідно до ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

В ст. 611 ЦК України вказано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так позивач не надав суду доказу того, що сторони в договорі визначили розмір пені за невиплату страхового відшкодування, позивачем не доведено передсудом того, що і законодавство України передбачено розмір пені для даного виду прострочення.

При цьому розмір пені, передбачений в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки відносини між сторонами виникли не щодо страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК , вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

В п. 2 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3% річних та інфляційні витрати в розмірі, що нараховані позивачем, оскільки відповідач не надав суду жодного обґрунтованого розрахунку щодо спростування прохань і розрахунків позивача в цій частині позову.

В ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» вказано, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Так позивачка не подала суду доказу того, що її представник є адвокатом чи фахівцем в галузі права, суду не надано доказу того, що в договорі про правову допомогу сторони встановили перелік послуг, які повинні бути надані, вартість кожної із них та їх обсяг, суду не надано доказу виконання послуг саме особою, яка повинна була надати відповідну послуги, обсягу виконання. Також суду не надано доказу того, що сума послуг не перевищує встановлений законом граничний розмір відповідної компенсацій.

В свою чергу в п. 1 ст. 84 ЦПК України вказано, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Таким чином прохання позивача про компенсацію витрат на правову допомогу не обґрунтовано належними правовими підставами. При цьому безпідставне стягнення таких грошових коштів з відповідача є порушенням майнових прав відповідача.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

стягнути з ПрАТ «ОСОБА_2 ТАС» на користь ОСОБА_1 3748,01 гривень інфляційних витрат, 1669,26 гривень трьох процентів річних, 243,60 гривень судового збору;

в іншій частині позову та судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя С.О. Бородовський