Ухвала суду № 46657560, 07.07.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/7357/15-к Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 11-сс/783/459/15 Доповідач: Романюк М. Ф.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Романюка М.Ф.

суддів Пайонкевича Т.Т., Пешков М.І.

при секретарі Мельниченко І.С.

з участю прокурора Криштановича С.С.

захисника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргузахисника ОСОБА_1, яка виступає в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.06.2015 року, -

встановила:

ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.06.2015 року клопотання слідчого СУ ГУМВС України у Львівській області Стрекозенка А.В. задоволено, застосовано до підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням у Львівському слідчому ізоляторі УДПтСУ у Львівській області. Строк дії ухвали становить 60 днів з моменту її проголошення, тобто до 25.08.2015 року включно. На підставі ч.3 ст.183 КПК України визначено розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обов'язків підозрюваним ОСОБА_2, у розмірі 120 (сто двадцять) розмірів мінімальних заробітних плат, що становить 146 160, 00 (сто сорок шість сто шістдесят) гривень. Роз'яснено ОСОБА_2, його право внести або забезпечити внесення іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) застави у будь-який момент з часу винесення ухвали на депозитний рахунок суду № 37313005000789, банк ГУ ДКСУ у Львівській області, МФО 825014, ЄДРПО 26306742, одержувач ТУ ДСА України в Львівській області. Внесення застави визначеної слідчим суддею про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є підставою для звільнення особи з-під варти. В разі внесення застави, покласти на ОСОБА_2 обов'язок прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою, не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну місця проживання та роботи, а також здати на зберігання відповідному державному органу паспорт для виїзду за кордон. Роз'яснити підозрюваному його обов'язки та наслідки їх невиконання. Контроль за виконанням даної ухвали покладено на слідчого СУ ГУМВС України у Львівській області Стрекозенка А.В.

Не погоджуючись із даною ухвалою слідчого судді подала апеляційну скаргу захисник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 в якій просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26.06.2015 року та постановити ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що під час винесення оскаржуваної ухвали відбулись порушення кримінального процесуального закону, а саме: суд розглядав клопотання про обрання запобіжного заходу особі, якій не було вручено повідомлення про підозру, оскільки, як вказує апелянт, в матеріалах кримінального провадження міститься повідомлення про підозру ОСОБА_2 від 26.06.2015 року без підпису ОСОБА_2 про отримання такого. В оскаржуваній ухвалі вказано, що вина ОСОБА_2 підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, що, як вказує апелянт, суперечить ст. 17 КПК України, оскільки, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення доки її вину не буде доведено і встановлено вироком суду, що набрав законної сили. Також, апелянт вважає, що оскаржувана ухвала базується на недопустимих доказах та вбачає істотне порушення кримінального процесуального закону. Апелянт зазначає, що в оскаржуваній ухвалі міститься лише перелік певних, передбачених ст.177 КПК України ризиків, без наведення конкретних підстав та фактичних даних, які прямо вказують на існування певних ризиків.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, який заперечив апеляційну скаргу захисника, виступ захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, яка підтримала подану нею апеляційну скаргу, вивчивши матеріали кримінального та судового провадження, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, зокрема: Рішення від 23.10.2008 року у справі «Хужин та інші проти Росії» (положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції. Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону. Разом з тим, ця вимога стосується й висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом. Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Навіть за відсутності формальної думки про винуватість особи, достатньо, аби були певні підстави вважати, що суд чи посадова особа ставиться до обвинуваченого як до винуватого у вчиненні злочину. Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого); Рішення від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року) в справі «Шагін проти України» (п.81 суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі "Альне де Рібемон проти Франції" від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія A, N 308). Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики Суду, наприклад, в рішенні у справі "Хужин та інші проти Росії", N 13470/02, п. 93, від 23 жовтня 2008 року). Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним (див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини", N 37568/97, п. 54, від 3 жовтня 2002 року). У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині (див. рішення у справі "Дактарас проти Литви", N 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії", N 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (див. згадане вище рішення у справі Дактараса, п. 43).

Однак, виходячи із змісту оскаржуваної ухвали, слідчим суддею в даній ухвалі встановлено вину особи, що колегія суддів вважає неприпустимим, оскільки питання доведеності винуватості особи вирішується вироком суду після закінчення судового розгляду, а на даному етапі кримінального провадження, зокрема, під час розгляду клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу може йти мова лише про обґрунтованість підозри.

Проте, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді щодо обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 у вигляді взяття під варту із визначенням розміру застави, виходячи із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів кримінального та судового проваджень, ОСОБА_2 є переселенцем із м. Маріуполя Донецької області, де на даний час триває проведення Антитерористичної операції, а прибувши у м.Львів, звернувся до органу ДМС України та отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон; ОСОБА_2, перебуваючи із 16.03.2015 року під домашнім арештом, щодо якого винесено вирок від 11.06.2015 року Галицьким районним судом м. Львова за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді двох років позбавлення волі, звільнений на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю два роки, продовжив вчиняти інше кримінальне правопорушення у якому підозрюється.

Таким чином, слідчий суддя правильно прийшов до висновку, що перебуваючи на волі підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування, продовжувати свою злочинну діяльність, незаконно впливати на потерпілого та свідків.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, а саме повідомлення про підозру, ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні вербування людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням уразливого стану особи, за попередньою змовою групою осіб, щодо кількох осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

Відповідно до ч.2 ст. 149 КК України санкція визначається у видіпозбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Тобто, враховуючи положення ст. 12 КК України ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Щодо твердження захисника про невручення підозри ОСОБА_2, то з огляду матеріалів кримінального провадження, а саме з повідомлення про підозру та протоколу вручення повідомлення про підозру та пам'ятки підозрюваного, стало відомо, що 26.06.2015 року у приміщенні службового кабінету №24 адміністративної будівлі ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області (м. Львів, вул. Степана Бандери, 1) ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 вручено письмове повідомлення про підозру, складену 26.06.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України, і пам`ятку підозрюваного, однак ОСОБА_2, після отримання та ознайомлення від підпису у повідомленні про підозру, вручення пам'ятки, відмовився, що засвідчено підписами понятих.

Враховуючи вищезазначене, клопотання слідчого відділу розслідувань злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи СУ ГУМВС України у Львівській області Стрекозенка А.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2, щодо наявності ризиків невиконання покладених на підозрюваного обов'язків, є підставним, а рішення слідчого судді про задоволення клопотання слідчого та застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є законним та обґрунтованим.

Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді не вбачається, обраний судом запобіжний захід щодо підозрюваного відповідає вимогам ст. ст. 177, 178, 183 КПК України, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали слідчого судді без змін.

Керуючись, ст. ст.177, 178, 182, 183, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1, яка виступає в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.06.2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Романюк М.Ф. Пайонкевич Т.Т. Пешков М.І.