Ухвала суду № 46642631, 08.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року м. Київ К/800/61825/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника відповідача Белзецької Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року

у справі № 826/19996/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Імпульс» (далі - позивач, ТОВ «ЕК «Імпульс»)

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндроходів у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ЕК «Імпульс» звернулось у грудні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2013 року № 0004052203.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «БК Плацо», МПП «Фірма Андромеда», ТОВ «АРЛоцман», ТОВ «Детемо», ТОВ «Скомп», ТОВ «Таурус голд» та ТОВ «Спецагроресурс» за весь період діяльності, за результатами якої складено акт від 04.10.2013 року № 1409/26-56-22-03-09/37825664, яким встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого допущено занижено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 926 142,00 гривні.

Такі висновки мотивовано тим, що в ході перевірки встановлено формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за рахунок сум сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «БК Плацо», МПП «Фірма Андромеда», ТОВ «АРЛоцман», ТОВ «Детемо», ТОВ «Скомп», ТОВ «Таурус голд» та ТОВ «Спецагроресурс» за правочинами, які укладено без мети настання реальних наслідків.

За результатами розгляду поданих позивачем заперечень на акт перевірки, висновки акта залишено без змін, про що позивача повідомлено листом від 18.10.2013 року № 5363/10/25-56-22-03-08.

На підставі акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0004052203 від 18.10.2013 року, яким позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 389 230,00 гривень, у тому числі за основним платежем в сумі 926 142,00 гривні та штрафні санкції в сумі 463 071,00 гривня.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами. Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та відсутність правових підстав для його скасування.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми, існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.02.2012 року між позивачем та ТОВ «Детемо» укладено договір купівлі-продажу № 02/23, згідно якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар відповідно до специфікації (комплект тимчасового заземлення, затискачі, обмежувач напруги, лічильники), які є невід'ємною частиною даного Договору.

01.03.2012 року між позивачем та МПП «Фірма Андромеда» було укладено договір поставки № 2, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар відповідно до специфікації (комплект тимчасового заземлення, затискачі, обмежувач напруги, лічильники), які є невід'ємною частиною даного Договору.

01.07.2012 року між позивачем та ТОВ «Таурус Голд» укладено договір поставки № ТУ-07/12, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар відповідно до специфікації (затискачі, мікросхеми, стрічка стальна, зарядно-підзарядний пристрій), які є невід'ємною частиною даного Договору.

02.07.2012 року між позивачем та ТОВ «Спецагроресурс» укладено договір поставки № Сп-13И, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар відповідно до специфікації, які є невід'ємною частиною даного Договору.

27.09.2012 року між позивачем та ТОВ «Скомп» укладено договір купівлі-продажу № 279, згідно з умовами якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар відповідно до специфікації, які є невід'ємною частиною даного Договору. Крім того, позивачем з ТОВ «Скомп» було укладено договір поставки № 09/24 від 03.09.2012 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар відповідно до специфікації, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Фактичне виконання зазначених господарських операцій підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом апеляційної інстанції первинними документами, а саме копіями: договорів; специфікацій, в яких визначено асортимент, кількість та вартість товару; видаткових накладних; податкових накладних; товарно-транспортних накладних; витягів з реєстру податкових накладних; актів прийому-передачі простих векселів; векселів; договорів про повну матеріальну відповідальність; відомостей про приймання-передачу товарно-матеріальних цінностей; рахунків фактур; довіреностей; договору про перевезення вантажу; актів приймання виконаних робіт; заявок на перевезення вантажу; договорів тимчасового користування; актів прийому-передачі; квитанцій.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, дослідженню в такому випадку підлягає реальність здійснення господарських операцій за укладеними позивачем із контрагентами договорами.

Як вбачається з акту перевірки та встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем в акті перевірки не зазначено про відсутність документів первинного бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження нарахування податку на додану вартість по операціям з ТОВ «Детемо», МПП «Фірма Андромеда», ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «Спецагроресурс», ТОВ «Скомп» за перевіряємий період, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також, перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Належність, допустимість і достатність наданих позивачем доказів, які підтверджують рух активів в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності позивача по взаємовідносинам із вказаними контрагентами, відповідач жодним чином не спростував, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність достатніх підстав для відхилення наданих позивачем доказів.

Також, оскільки суд першої інстанції не витребував у сторін доказів, яких, на думку суду, не вистачало, апеляційний суд правомірно врахував надані позивачем документи, які до суду першої інстанції надані не були.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на матеріали перевірок контрагентів позивача, які слугували однією з підстав для висновків про відсутності реального здійснення господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Щодо посилання відповідача на службові записки ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі, скерованих до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів, а також лист слідчого СВ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 19.04.2013 року № 1091/07-09/086, в якому зазначено, що в провадженні слідчого відділу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320121100900000086 від 26.03.2013 року, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який правомірно зазначив наступне.

Відповідно до статті 89 Кримінального процесуального кодексу України, допустимість доказів вирішується тільки судом під час їх оцінки на час ухвалення судового рішення, в той же час відповідачем не надано обвинувальний вирок, чи постанову про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, в яких би суд посилався на факти зазначені у вказаному листі слідчого, як на достовірно встановлені та доказані.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року у справі № 826/19996/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько