Ухвала суду № 46642447, 30.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"30" червня 2015 р. №К/800/18028/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з додатковою відповідальністю «БПФ»на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015у справі №813/13/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «БПФ»доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 позов Товариства з додатковою відповідальністю «БПФ» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоxодів у Львівській області від 08.10.2013 №0000352240.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 у даній справі, скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТДВ «Бавовнянопрядильна фабрика» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків із ТОВ «Лідерком» за період з 01.09.2011 по 28.02.2012 та ТОВ «БК «АРС» за період з 01.04.2010 по 31.03.2013, за результатами якої складено акт від 16.09.2013 №59/22-40/00306584, за висновками якого встановлено порушення позивачем п.п.198.1, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, а саме ТДВ «БПФ» завищено податковий кредит на загальну суму 192845,81 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати на суму 192845,81 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з висновками актів перевірки ДПІ в Печерському районі м. Києва по ТОВ «Лідерком» від 17.05.2013 №1698/22-8/35197074 та по ТОВ «БК «АРС»» від 13.05.2013 №1622/22.8/37264634, у зв'язку з чим встановлено не підтвердження реальності часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання ремонтних послуг або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності у контрагентів; первинні документи позивача, отримані від контрагентів, та надані до перевірки, а саме: договори, акти виконаних робіт, довідки про вартість робіт та податкові накладні, підписані директором ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які зазначили, що фактичної господарсько-фінансової діяльності на ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС»» вони не проводили та не працювали на даних підприємствах. Господарські операції з контрагентами ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС» в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.

На підставі акта перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 08.10.2013 №0000352240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 219711,67 грн., в тому числі за основним платежем 192845,81 грн. та за штрафними санкціями 26865,86 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Будівельна компанія «АРС» при виконанні ними договорів №01, 02, 03, 04, 05 про проведення робіт з влаштування шатрового даху головного виробничого корпусу ЗАТ «Бавовнянопрядильна фабрика» та з підмурівки зовнішніх стін із цегли та влаштування шатрового даху; з ТОВ «Лідерком» при виконанні ними договору №1 на проведення робіт з влаштування шатрового даху будівлі А-4 ЗАТ «Бавовнянопрядильна фабрика», підтверджується первинними документами податкового обліку (податковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт форми №КБ-3, актами приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в, підсумковими відомостями ресурсів, локальними кошторисами з розрахунком договірної ціни, платіжними дорученнями про оплату отриманих послуг, деклараціями про початок виконання будівельних робіт з реконструкції, влаштування шатрового даху). При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/послуг/робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість робіт/послуг з ПДВ та було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних виданих контрагентами (ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС»»), які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Також вірно взято до уваги, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцями недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів. Більш того, відповідач взагалі не ставить під сумнів фактичне виконання зазначених в договорах робіт, а лише припускає, що ці роботи виконані іншими конрагентами.

Колегія суддів касаційної інстанції також вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість надати послуги або виконати роботи та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та валові витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання робіт/послуг в господарській діяльності, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту а підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій зі спірними контрагентами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «БПФ» задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2015.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош