Ухвала суду № 46637499, 09.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА [1]

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту та виключення з акта опису та арешту, за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 травня 2015 року,

встановила:

У жовтні 2014 р. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» ( надалі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило звільнити з-під арешту транспортний засіб марки NІSSAN, модель JUKE, номер кузова НОМЕР_1, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2013, накладеного постановою про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.05.2014 р. №43511158, а також актом опису й арешту майна від 26.08.2014 року, та виключити вказаний автомобіль з акту опису й арешту майна, який перебуває у заставі банку.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 02.09.2013 р. між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №К-5301380, відповідно до якого банком було надано останній кредит у розмірі 225 162 грн. строком повернення до 01.09.2020 р. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 02.09.2013 р. між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір застави транспортного засобу марки NІSSAN, модель JUKE, номер кузова НОМЕР_1, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2013.

З повідомлення позичальника банку стало відомо, що у Відділі державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві перебуває на виконанні судовий наказ №2н-235/01, виданий 29.05.2014 р. Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 385 369,10 грн. В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, в тому числі і на рухоме майно, а також здійснено опис транспортного засобу, що є предметом застави.

Внаслідок накладення державним виконавцем арешту на все майно боржника ОСОБА_2 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.05.2014 р., а також акту опису й арешту майна боржника від 26.08.2014 року, що перебуває з 02 вересня 2013 року в заставі ПАТ «Дельта Банк», було порушено права позивача на задоволення своїх вимог з вартості заставного майна переважно перед іншими кредиторами.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 травня 2015 року позов задоволено. Виключено з акту опису й арешту майна від 26.08.2014 р., складеного державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві та знято з транспортного засобу марки NІSSAN, модель JUKE, номер кузова НОМЕР_1, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2013, накладений постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.05.2014 року у виконавчому провадженні №43511158. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Свої доводи обґрунтовує тим, що з метою реального виконання рішення про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, ухваленого 10.08.2009 р., 30.05.2014 р. державним виконавцем на підставі ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 26.08.2014 р. складено акт опису та арешту майна боржника, а саме: транспортний засіб марки NІSSAN, модель JUKE, номер кузова НОМЕР_1, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2013, та передано на відповідальне зберігання представнику ДП «Інформаційний центр». В ході примусового виконання рішення державному виконавцю стало відомо, що транспортний засіб перебуває в заставі ПАТ «Дельта Банк». 27.08.2014 р. державний виконавець на адресу ПАТ «Дельта Банк» надіслало повідомлення про накладення арешту та роз'яснено право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з заставленого майна.

Оскільки рішення про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було ухвалено 10.08.2009 р., а кредитний договір між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» укладений 02.09.2013 р., тобто право застави виникло вже після винесення рішення про стягнення коштів на користь ОСОБА_1, що у відповідності до ч.3 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» дає останньому право задовольнити свої вимоги шляхом стягнення на заставлене майно. Накладення арешту жодним чином не порушує право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в заставі, а чинність постанов про арешт майна не позбавляє права заставодержателя на задоволення його вимог за рахунок заставленого майна згідно із встановленим пріоритетом.

В судовому засіданні представник Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет Ю.М. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Третя особа ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов та звільняючи з-під арешту майно, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк», як заставодержатель, має переважне право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання, термін дії якого не сплив, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження").

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет застави здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про заставу" (ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження").

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами та відповідно частиною першою ст. 20 Закону України "Про заставу", за якою заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що застава як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Застава має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору застави (ст. 3 Закону України "Про заставу").

За змістом ч. 2 ст. 1 Закону України "Про заставу" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до застави заставодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета застави переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в заставу нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації застави.

Пріоритет права заставодержателя на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в заставу нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації застави. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Отже, звернення стягнення на предмет застави в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави.

Згідно з ч. 4 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Таким чином, заставодержатель має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Зазначений висновок відповідає аналогічній правовій позиції Верховного Суду України, викладеній щодо іншого обтяження, іпотеки, у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2014 року № 6 - 13 цс 14.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02 вересня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №К-5301380, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 225 162 грн. зі сплатою 0,99% річних , з кінцевим строком повернення заборгованості до 01 вересня 2020 року. Кредит надано на придбання транспортного засобу за договором №48/13 купівлі-продажу транспортних засобів від 28.08.2013 р.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань, 02 вересня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір застави транспортного засобу №К-5301380, згідно з яким в заставу було передано транспортний засіб марки NІSSAN, модель JUKE, номер кузова НОМЕР_1, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2013.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2014 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Видано дублікат судового наказу, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 10.08.2009 р. у справі №2-н-235/1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 383 625 грн., судового збору в розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 44 грн. Поновлено строк для пред'явлення вказаного судового наказу до виконання.

30 травня 2014 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання судового наказу №2-н-235/01, виданого 29.05.2014 р. Дніпровським районним судом м. Києва, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 у межах суми стягнення 385369,10 грн., заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику (а.с.83 т.1).

26 серпня 2014 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві складено акт опису й арешту майна, транспортного засобу марки NІSSAN, модель JUKE, номер кузова НОМЕР_1, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2013 (а.с.89-92 т.1).

Згідно ст. 16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Встановлено, що право застави у ПАТ «Дельта Банк» виникло в момент укладення договору застави транспортного засобу, а саме 02 вересня 2013 року, тоді як постанова про відкриття виконавчого провадження про накладення арешту на майно боржника була винесена 30 травня 2014 року.

Вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про задоволення позову, відповідно до приписів ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України суд виходив з того, що оскільки банк має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок предмета обтяження, то накладення арешту та заборони відчуження предмета обтяження є порушенням майнових прав і інтересів останнього.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

Ухвалила:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді:

Справа № 22-ц/796/8749/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.