У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 802/1683/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: Білоус О.В.
08 липня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білоуса О.В.
суддів: Совгири Д. І. Курка О. П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,
представників позивача: Мартинюк А.В., Кепського В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Конкурент" на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Селянського (фермерського) господарства "Конкурент" до Липовецької районної державної адміністрації про визнання правочину вчиненим та визнання права оренди,
В С Т А Н О В И В :
СФГ "Конкурент" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Липовецької районної державної адміністрації про визнання правочину вчиненим та визнання права оренди. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2015 року відмовлено у відкритті провадження. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2015 року, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
В судовому засіданні представники позивача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просили ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2015 року скасувати, дали пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у поданому до суду позові СФГ "Конкурент" просило визнати правочин (Додаток до Договору оренди землі від 11 січня 2010 року) вчиненим, та визнати право оренди за Додатком до Договору оренди землі від 11 січня 2010 року.
Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався тим, що згідно із статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною другою статті 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Отже, визначальним при визначенні підсудності спору адміністративним судам є не тільки суб'єктний склад, а й належність спору до публічно-правового.
Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що у даній ситуації спір виник поза межами правовідносин по оскарженню рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, тобто, хоч і за наявності такого суб'єкта відносин, однак не з приводу здійснення ним владних управлінських рішень, а фактично з приводу підтвердження права оренди на земельну ділянку. Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спір між сторонами виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне, і підлягає розгляду за правилами ГПК.
За таких обставин, заявлені у справі позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, а тому Липовецька районна державна адміністрація в цих відносинах не може виступати як суб'єкт владних повноважень в розумінні наведеного пункту 1 частини першої статті 17 КАС України, а сам спір не є публічно-правовим. Як висновок - заявлений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 КАС України, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, то суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі. Згідно положень частини шостої статті 109 КАС України позивачу було також роз'яснено, що такий спір відноситься до юрисдикції господарського суду.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята ухвала відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у відкритті провадження.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Конкурент" залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 13 липня 2015 року.
Головуючий Білоус О.В.
Судді Курко О. П.
Совгира Д. І.
Судове рішення № 46636533, Вінницький апеляційний адміністративний суд було прийнято 08.07.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 802/1683/15-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: