Ухвала суду № 46636254, 06.07.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2015 р. Справа № 876/7840/140

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Ліщинського А.М., Матковської З.М.,

при секретарі судового засідання: Корнієнко О.А.,

за участі:

представника відповідача: Каранець Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року в адміністративній справі № 2а-4342/11/1370 за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000232304/8720 та № 0000242304/8724 від 09.03.2011 року

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року в адміністративній справі № 2а-4342/11/1370 позовні вимоги ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова від 09.03.2011 р. №0000232304/8720 та №0000242304/8724.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького».

Позивач, будучи повідомленим про час та місце розгляду справ, явку представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України, не перешкоджає розгляду справи без його участі

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 08.02.2011 року по 14.02.2011 року проводилась позапланова виїзна документальна перевірка ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.11.2010р. по 30.11.2010р.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1, п.п7.4.1 п.7.4, п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р., що полягало у включенні позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податкових накладних, виписаних контрагентами позивача в інших, ніж звітний, період, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за грудень 2010 року на суму 65700грн., завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за грудень 2010 року на суму 155725 грн., про що складено акт від 21.02.2011р. №236/23-4/33073442.

На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом 09.03.2011р. винесено податкові повідомлення-рішення: №0000232304/8720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування позивача з податку на додану вартість на суму 65700грн. та №0000242304/8724, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість позивача на суму 155725 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ФОП ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) укладено: договір №371-08 від 24.12.2008р. по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації посуду одноразового, договір №141-01 від 15.04.2009р. по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації соків фруктових та овочевих,

Податкові накладні отримані від ФОП ОСОБА_3, включені позивачем до складу податкового кредиту листопада 2010 року.

Крім цього, між позивачем та ФОП ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) укладено: договір №171-10 від 20.05.2010р. по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації пива, кави та вершків, договір №172-10 від 20.05.2010р. по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації вод мінеральних та напоїв безалкогольних, договір №173-10 від 20.05.2010р. по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації шоколаду та виробів кондитерських,

Податкові накладні, отримані від ФОП ОСОБА_4, включені позивачем до складу податкового кредиту листопада 2010 року.

Як вбачається із Акту перевірки від 21.02.2011р. №236/23-4/33073442, податковий орган дійшов висновку, що податкова накладна має бути отримана покупцем у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов'язань продавця (правила визначення дати виникнення податкових зобов'язань встановлені пунктом 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"). Неотримання у вказаний період податкової накладної та неподання скарги на постачальника, який відмовся надати податкову накладну, позбавляє платника податків права на включення сплачених постачальнику сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Відповідач стверджує, що законом не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку), платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

Відповідно до положень п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 вказаного пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. п. 7.7.1 вказаного пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 вказаного пункту, має від'ємне значення, то : а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми ПДВ, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Вказана позиція узгоджується з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених вказаним Законом.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції вірно визначив, що позивачем кошти за отримані товари і послуги сплачено, отримано належним чином оформлені податкові накладні та включено цю суму до податкового кредиту.

Таким чином, суд вважає, що п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не обмежує право платника податків на бюджетне відшкодування тільки тих сум ПДВ, які були сплачені у періоді, що безпосередньо передує звітному.

В підпункті 7.5.1 вказаного Закону визначено момент виникнення права на податковий кредит, який не обмежує таке право будь-яким строком давності. Відповідно до п.п. 15.3.1 п.15.3 ст.15 Закону України «Про податок на додану вартість» заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Право на бюджетне відшкодування ПДВ виникає тільки після включення суми ПДВ до податкового кредиту. Позивач не мав права включати до податкового кредиту будь-які суми, раніше отримання належним чином оформлених податкових накладних.

З огляду на наведене, з урахуванням положень п. п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними, суд вважає, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту звітних періодів вказані суми на підставі податкових накладних попередніх періодів, після отримання таких накладних.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 п.7.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, при цьому незалежно від податкового періоду, в якому сталася така сплата податку, умовою бюджетного відшкодування податку згідно підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг). При цьому форма розрахунку суми бюджетного відшкодування не може змінювати порядку бюджетного відшкодування, визначеного абзацом "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Отже, вказаний Закон не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду та не ставить право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від того, в якому звітному податковому періоді у платника виникло право на податковий кредит у розмірі суми бюджетної заборгованості. Відтак, відмова платникові у бюджетному відшкодуванні лише на тій підставі, що таке відшкодування не було заявлене у наступних податкових періодах, за якими вони виникли, не можна визнати правомірною.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо підставності позовних вимог Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», а відтак судом першої інстанції їх правильно задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова від 09.03.2011 р. №0000232304/8720 та №0000242304/8724.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року в адміністративній справі № 2а-4342/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді А.М.Ліщинський

З.М.Матковська

Повний текст ухвали складений 10.07.2015 року.