Постанова № 46635960, 07.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3818/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Горбань Н.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Горбань Н.І.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 та Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 та Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», в якому просить визнати протиправною постанову відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження №39472765 від 05.09.2013 року, в частині накладання арешту на нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 69,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

зобов'язати відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві звільнити з-під арешту нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 69,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, третя особа ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на її думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необ'єктивність судового рішення, що є підставами для його скасування.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, фіксування звукозаписувальним засобом при розгляді справи не здійснювалось.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір № 2615/0708/88-028 від 28 липня 2008 року, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 110000,00 доларів США на строк з 28 липня 2008 року по 28 липня 2018 року, в той же час забезпеченням зобов'язань позичальника виступає іпотека: трикімнатна квартира, загальною площею 69,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, арк. 9-12).

У зв'язку з чим, між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 2615/0708/88-028-Z-28 від 28 липня 2008 року, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 69,30 кв.м., житлова 41,80 кв.м. під номером АДРЕСА_1 (т. 1, арк. 15-17).

В подальшому, Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» були відступлені права вимоги, в тому числі і за договорами іпотеки, товариству з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (т. 1, арк. 19, 20-24, 25-26).

Проте, в лютому 2015 року товариству з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" стало відомо, що постановою відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження №39472765 від 05.09.2013 року було накладено арешт на нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 69,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки, відповідно до іпотечного договору № 2615/0708/88-028-Z-28 від 28.07.2008.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відділу державної виконавчої служби Печерського РУЮ у місті Києві були відсутні правові підстави для накладення арешту на нерухоме майно.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює порядок прийняття виконавчого документа до виконання, передбачено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

У силу вимог частини 3 цієї статті постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Таким чином, накладення арешту на майно боржника є правом державного виконавця, тобто знаходиться в межах його компетенції; фактичною підставою для реалізації цього права є виконавчий документ та заява стягувача; арешт накладається шляхом прийняття державним виконавцем відповідної постанови, яка надсилається органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Слід зазначити, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не встановив жодних порушень з боку відповідача наведених меж компетенції, підставності та процедури під час винесення постанови №39472765 від 05.09.2013.

У той же час, з оскаржуваного рішення випливає, що єдиною підставою для висновку суду про відсутність у відповідача правових підстав для накладення арешту на нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 69,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та, як наслідок, - задоволення позову, слугувало те, що накладення цього арешту унеможливлює реалізацію Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» першочергового права задоволення вимог до боржника за рахунок предмета іпотеки.

Однак, судом першої інстанції не враховано, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (стаття 1).

Згідно з частиною 5 статті 3 цього Закону іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини 1 статті 33 цього Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, іпотека виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання і спрямована на те, щоб гарантувати кредитору- іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

У іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язання за основним договором. При цьому, звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком іпотекодержателя.

Вирішуючи даний спір, судом першої інстанції не перевірено та не встановлено наявності чи відсутності у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №2615/0708/88-028 від 28.07.2008; її суми; чи сума цієї заборгованості є меншою чи більшою, ніж вартість предмета іпотеки, і чи дозволяє така сума задовольнити вимоги стягувача у виконавчому провадженні №39472765 без шкоди потенційним інтересам Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Зазначені обставини є суттєвими для правильного застосування приписів частини 3 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», адже правила цієї норми допускають можливість стягнення на користь стягувача, який не є заставодержателем, у разі, якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

З огляду на викладене, постанова державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження №39472765 від 05.09.2013 в частині накладання арешту на нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 69,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», є обґрунтованою та не порушує жодних прав чи інтересів позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2015 року - скасувати.

Постановити нову постанову, якою в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 та публічне акціонерне товариство «Фідобанк» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Н.І.Горбань

Судді: Г.В. Земляна

Є.О.Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 09.07.2015 року.

Головуючий суддя Горбань Н.І.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.