Ухвала суду № 46635953, 07.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2860/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представників позивача: Василюка М.О., Захарченка В.О.,

представника відповідача - Чарковської Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тулс М Групп» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Тулс М Групп» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.02.2015 №0000882203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Еліт Трейд Компані».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Еліт Трейд Компані» за період з 01.01.2014 по 30.09.2014, за підсумками якої складено акт від 31.12.2014 №1458/26-54-22-06/38662902 та виявлено порушення пп. пп. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 60 132,00 грн, в тому числі 55 224,00 грн - в травні 2014 року та 4 908,00 грн - в липні 2014 року.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2015 №0000882203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 75 165,00 грн, з них 60 132,00 грн - за основним платежем, 15 033,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність цього рішення контролюючого органу, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, спірне грошове зобов'язання визначене платнику податків з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Еліт Трейд Компані», результати яких відображені в податковій звітності першого. На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на акти ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 11.07.2014 №658/26-58-22-07-17/38854937 та від 23.07.2014 №715/26-58-22-07-17/38854937 про неможливість проведення зустрічної звірки вказаного підприємства щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за лютий та березень 2014 року, на основі викладеного у яких, відповідач дійшов висновку про маніпулювання підприємством показниками декларацій з податку на додану вартість за період з січня по вересня 2014 року, про неможливість фактичного здійснення ним господарських операцій через відсутність умов, майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій купівлі-продажу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Еліт Трейд Компані», як постачальником, укладено договір поставки товару від 05.05.2014 №050514, відповідно до якого постачальник поставляє у власність покупцеві товар для використання його у підприємницькій діяльності або перепродажу іншому покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар, оплатити його в порядку, строки та на умовах, обумовлених у цьому договорі. Умовами договору також передбачено, що постачальник постачає товар власними силами; постачальник зобов'язаний передати покупцю в момент відпуску товару видаткову накладну; оплата товару проводиться покупцем у безготівковій формі.

На підтвердження виконання умов вказаного договору і фактичного руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії видаткових накладних щодо поставки переважно будівельних інструментів та комплектуючих до них, довіреностей на отримання цінностей, товарно-транспортних накладних, що підтверджують транспортування товару, податкових накладних та банківських виписок по особовим рахункам за відповідні періоди.

Окрім того, позивачем надано суду копії первинних документів щодо реалізації аналогічного придбаного у ТОВ «Еліт Трейд Компані» товару іншим господарюючим суб'єктам.

Таким чином, позивачем надано докази, які підтверджують фактичне придбання у контрагента товарів та їх подальшу реалізацію.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрованим платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів.

Пов'язаність із господарською діяльністю позивача вищеописаних господарських операцій підтверджується даними щодо видів його господарської діяльності, до якої, за даними ЄДРПОУ, відноситься, зокрема, оптова торгівля верстатами та неспеціалізована оптова торгівля. Крім того, із матеріалів справи вбачається, що до видів господарської діяльності контрагента позивача також відноситься неспеціалізована оптова торгівля.

Отже, спірні господарські операції підтверджуються документально та узгоджуються зі звичайною для позивача і його контрагента господарською діяльністю, що свідчить про їх реальність.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності.

Також, у ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Натомість, висновки відповідача про відсутність здійснення реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Еліт Трейд Компані» ґрунтуються на викладеному в актах про неможливість зустрічної звірки цього підприємства щодо взаємовідносин із іншими господарюючими суб'єктами та за інші періоди, ніж ті, у яких це підприємство мало господарські взаємовідносини з позивачем.

Ці доводи відповідача колегією суддів відхиляються, адже при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Висновок же податкового органу зроблено без надання оцінки первинним документам, які складались безпосередньо між позивачем та його контрагентом.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу свого рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його протиправності, внаслідок чого таке підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду та не свідчать про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 10 липня 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.