Постанова № 46635327, 10.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 липня 2015 року № 826/5610/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Пошторг каталог»

до

Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пошторг каталог» (далі – позивач), звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.02.2015 №0000792204.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає. При цьому позивач стверджує, що ним було використано в межах господарської діяльності отримане від контрагента.

Крім того, позивач зазначає, що ним не було отримано рішення про результати розгляду скарги, поданої в процесі адміністративного оскарження.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду надав суду письмові заперечення, у яких відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки. Крім того, відповідач зазначає про відсутність доказів подання позивачем скарги в процесі адміністративного оскарження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві була проведена перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Пошторг каталог», за результатами якої складено акт №14/26-54-22-03-07/38977144 від 12.01.2015 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Пошторг Каталог» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.11.2013 по 31.10.2014» (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки було встановлено, що внаслідок порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового Кодексу України позивачем занижено суми податку на додану вартість у розмірі 383426 грн.. Також перевіркою було встановлено порушення п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, що призвело до безпідставного включення до складу витрат суму 470565 грн. у 2014 році по операціях з ПП "Типографія АВМ" та 1714833 грн. по операціях з УДППЗ Укрпошта.

На підставі зазначених висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення – рішення №0000792204 від 02.02.2015 р. , яким було збільшено зобов’язання ТОВ «Пошторг Каталог» з податку на додану вартість на суму 383426грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 95856,5 грн.

Позивач стверджує, що ним було подано скаргу на вищезазначене податкове повідомлення - рішення 11.02.2015 до Головного управління Державної фінансової служби у м.Києві, проте, рішення за результатами розгляду цієї скарги не отримано.

На підтвердження обставин надсилання скарги позивачем надано фіскальний чек за номером 0103033013675 від 11.02.2015. Суд вважає, що даний чек не може вважатися доказом надсилання скарги, виходячи при цьому з наступного.

Абзацом 27 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5.03.2009 № 270, визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням, є доказом надання (оплати) послуг поштового зв'язку, проте він не дає можливості суду перевірити вміст поштового відправлення і не містить повної адреси одержувача.

Вміст поштового відправлення містить бланк опису вкладення, який згідно з пунктом 61 зазначених Правил надання послуг поштового зв'язку заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.

Натомість наданий позивачем фіскальний чек не дає змоги встановити одержувача направленого позивачем відправлення, оскільки містить лише визначення « ГУ ДФС У М К», його адреси, оскільки містить лише визначення « 04116 КИЇВ», та змісту направленого.

Підставою для прийняття оспорюваного рішення стали наступні висновкі акту перевірки.

Так, перевіркою було встановлено, що 11.12.2013 року між УДППЗ Укрпошта (виконавець) та позивачем було укладено договір № 27-56-2250, предметом договору є надання виконавцем послуг замовнику з пересилання простої письмової кореспонденції з використанням відбитка про оплату письмової кореспонденції в межах України.

Акт перевірки містить посилання на те, що до перевірки ТОВ "Пошторг Каталог", не в повному обсязі було надано первинні документи щодо конкретного обґрунтування використання в фінансово-господарській діяльності отриманих поліграфічних послуг та послуг отримання товарів на суму ПДВ - 289313 грн., а саме: заявок замовника з переліком необхідних поліграфічних послуг, заявок замовника з переліком необхідної товарної продукції, звіту від виконавця про перелік наданих поліграфічних послуг.

З огляду на вищевикладене відповідач дійшов висновків, що оскільки первинних документів підприємством не надано, то не доведено факт зв'язку понесених витрат на отримання поліграфічних послуг та на купівлю товарної продукції з фінансово-господарською діяльністю ТОВ "Пошторг Каталог" та правомірності формування складу податкового кредиту у розмірі ПДВ - 289313 грн.

Акт перевірки містить посилання на єдине визначення виду послуг, визначене в податкових накладних, виписаних позивачу УДППЗ Укрпошта – «відправка поштової кореспонденції», єдине визначення послуг, визначене в актах про надання послуг – «Послуги з пересилання поштових перевезень». Зазначені визначення відповідають визначенням, які містяться у залучених до матеріалів справи податкових накладних, виписаних позивачу.

Також актом перевірки було встановлено, що позивачем укладено договір № АВМ 035 від 04.12.2013 року з ПП "Типографія АВМ" (виконавець), за умовами якого виконавець зобов’язався виготовляти та поставляти замовнику поліграфічну продукцію, у відповідності з наданими чи затвердженими замовником оригінал – макетами. Всього позивачем отримано послуг на суму 470565 грн., крім того ПДВ - 94113 грн.

Акт перевірки містить висновок про те, що в ході проведення перевірки, ТОВ "Пошторг Каталог» не було надано заявок на отримання поліграфічної продукції, в якій зазначено вид замовлення, кількість та вартість, актів приймання передачі поліграфічних послуг, рахунків –фактур. Також акт перевірки містить висновок про те, що в ході перевірки ТОВ "Пошторг Каталог" не було надано первинних документів щодо отримання поліграфічної продукції, а саме: путівних листів та товарно -транспорних накладних в підтвердження перевезень товарної продукції своїм власним транспортом або за рахунок виконавця.

З огляду на викладене відповідач дійшов висновків, що зазначене є порушенням п.п. п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового Кодеку України в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту декларації з податку на додану вартість всього на суму 94113 грн.

Суд з зазначеними посиланнями відповідачем не погоджується, виходячи з такого.

Судом встановлено, що за умовами укладеного 11.12.2013 року між позивачем та УДППЗ Укрпошта договору № 27-56-2250 позивачу надавалися послуги з пересилання простої письмової кореспонденції з використанням відбитка про оплату письмової кореспонденції в межах України.

На підставі зазначеного договору позивачу було виписано податкові накладні та складено акти виконаних робіт.

Також судом встановлено, що за умовами договору № АВМ 035 від 04.12.2013 року контрагентом позивача - ПП "Типографія АВМ" на замовлення позивача було виготовлено певну продукцію, позивачу надано податкові та видаткові накладні.

Відповідно до приписів пункту 14.1.36 статті 14.1 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд доходить висновків, що з урахуванням вищезазначених правових норм Податкового кодексу та Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи.

Також суд вважає, що пунктом 14.1.36 статті 14.1 Податкового кодексу України встановлено такий критерій господарської діяльності, як направлення діяльності на отримання доходу.

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати-сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються, серед іншого, згідно з п. 138.10.3 цієї статті.

Згідно з пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включається, серед іншого, витрати на збут, які включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема витрат на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Позивач стверджує, що ним здійснюється діяльність з поштової розсилки товарів та листівок, у зв’язку з чим суд доходить до обґрунтованості позиції позивача щодо наявності причинно - наслідкового зв’язку між здійсненням позивачем такого виду діяльності та витратами на пересилання поштової кореспонденції.

Відповідачем, в свою чергу, не спростовано наявності такого зв’язку з діяльністю позивача.

Вищевказані документи досліджувались під час проведення перевірки та відображені в акті перевірки. Натомість відповідачем не спростовано фактичного виконання робіт.

Відсутні в акті перевірки і посилання на будь – які пояснення посадових осіб контрагентів позивача, порушені кримінальні справи, вироки чи постанови судів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних контрагентів під час укладання та виконання договору.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір був укладений з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними”: при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними та не визнано недійсним проведення тендерну або тендерної документації.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження “фіктивності” здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ст. 198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно вимог ст. 198.1 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За ст. 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. При цьому, підпунктом є) підпункту 138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

За п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Виходячи з приписів пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні”.

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Крім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні докази того, що позивачем в подальшому було реалізовано отриманий товар від контрагента (третьої особи).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року по справі №826/13867/14; Ухвалах ВАСУ: від 16 липня 2014 р. К/800/16847/13; від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пошторг каталог» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 02.02.2015 №0000792204.

3. Судові витрати в сумі 958,57 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пошторг каталог» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О.Іщук