Ухвала суду № 46628543, 10.07.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

02 липня 2015 р. справа № 804/7307/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Квасові В.П.

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідач не прибув

третьої особи-1 ОСОБА_3

третьої особи-2 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного виконавця Бутенко О.М., третя особа-1 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, третя особа-2 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про визнання незаконними дій, та скасування постанов ВП № 47498921, № 47498823, № 47498711, -

ВСТАНОВИВ :

09 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного виконавця Бутенко О.М., в якій, з урахуванням поданої 19.06.2015 р. уточненої позовної заяви, позивач просить суд:

- визнати незаконними дії Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного виконавця Бутенко О.М. щодо винесення постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.05.2015 року в рамках виконавчих проваджень № 47498921, № 47498823, № 47498711;

- скасувати постанови державного виконавця Бутенко О.М. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.05.2015 року, винесені в рамках виконавчих проваджень № 47498921, № 47498823, № 47498711.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у провадженні Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції знаходяться на виконанні виконавчі листи по цивільній справі № 200/14053/13-ц, видані 06.05.2015 року Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_3 суми авансового платежу у розмірі 60000,00 грн., витрат на придбання матеріалів в розмірі 16865,05 грн., та судових витрат у розмірі 768,65 грн. Позивач зазначає, що є законною дружиною ОСОБА_3 (боржника) з 27.05.1989 року. За час перебування у шлюбі подружжям було придбано автомобіль марки TOYOTA модель HIGHLANDER, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, на який, разом з іншим майном, постановою Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 13.05.2015 року було накладено арешт. Позивач зазначає, що все придбане майно у шлюбі є спільною сумісною власністю, тому, вважає дії виконавчої служби щодо накладення арешту на все майно такими, що порушують її законні права та інтереси, як власника на праві приватної сумісною власності, тому, просить суд скасувати всі винесені постанови в рамках виконавчих проваджень № 47498921, № 47498823, № 47498711 (а.с. 21-23).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2015 р. судом відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 3-4).

Під час судового розгляду адміністративної справи, враховуючи, що судом було встановлено, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, судом залучено як третю особу-1 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, та третю особу-2 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4.

У судове засідання 02.07.2015 р. прибули позивач, представник позивача, третя особа-1 та третя особа-2.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду адміністративної справи повідомлений належним чином.

За приписами ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просили суд позов задовольнити, визнати незаконними дії Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного виконавця Бутенко О.М., та скасувати постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.05.2015 року, винесені в рамках виконавчих проваджень № 47498921, № 47498823, № 47498711.

Третя особа-1 - ОСОБА_3, позовні вимоги позивача підтримав, надав усні пояснення, додатково зазначив, що на праві приватної власності у боржника є інше власне майно, тому, просив суд позов задовольнити повністю, та скасувати постанови державного виконавця.

Третя особа-2 - ОСОБА_4, проти задоволення позовних вимог заперечував, наголошував, що подружжя повинно спільно виконувати судове рішення, тому, просив суд у задоволенні позовних ОСОБА_1 - відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2, дослідивши матеріали справи, та надані сторонами письмові докази, оцінивши докази відповідно до вимог ст. ст. 69 - 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав щодо закриття провадження у даній справі, виходячи з наступного.

Так, згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті.

У спеціальній нормі, а саме, ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, в якій, частиною шостою зазначено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

У інформаційному листі від 26.12.2005 р. № 3.2.-2005 Верховний суд України зазначив, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Закону України Про виконавче провадження, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська державним виконавцем Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_5, розглянувши виконавчий лист № 200/14053/13-ц від 06.05.2015 року про стягнення суми авансового платежу у розмірі 60000,00 грн., стягнення витрат на придбання матеріалів в розмірі 16865,05 грн., та судових витрат у розмірі 768,65 грн., постановами було відкрито виконавчі провадження № 47498921, № 47498823, № 47498711, а також, накладено арешт на все майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику (а.с. 13-14).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження", сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Судом встановлено, що стягувачем у виконавчих провадженнях № 47498921, № 47498823, № 47498711 є фізична особа - ОСОБА_4, на користь якого видано виконавчий документ, а боржником є фізична особа - ОСОБА_3.

Отже, позивач - ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 27 травня 1989 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (а.с. 15).

Судом встановлено, що було підтверджено позивачем та третьою особою-1 у судовому засіданні, що у червні 2015 року ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком - ОСОБА_3 вирішили продати придбаний ними під час шлюбу автомобіль марки TOYOTA модель HIGHLANDER, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, та під час оформлення та зняття транспортного засобу з обліку в Державній автомобільній інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області стало відомо, що в рамках виконавчих проваджень № 47498921, № 47498823, № 47498711, державним виконавцем Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_5 постановою від 13.05.2015 року було накладено арешт на все майно ОСОБА_3, у тому числі, і на вищезазначений автомобіль придбаний у шлюбі, 1/2 частини якого, як зазначає позивач, належить їй на праві приватної власності, тому, вона і звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником автомобіля марки TOYOTA модель HIGHLANDER, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, є ОСОБА_3. В особливих відмітках зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мають право користуватись транспортним засобом (а.с. 16).

Частиною 1 чт. 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частина 1 ст. 57 Сімейного кодексу України визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Отже, всі перелічені факти не встановлюються, та не доказуються в межах адміністративного судочинства.

Також, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 372 Цивільного кодексу України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Статтею 69 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України Про виконавче провадження, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Пунктом першим ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108 - 114 ЦПК).

Серед іншого, з матеріалів адміністративної справи вбачається, що за рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 30.04.2015 р. у цивільній справі № 200/23185/14-ц винесено рішення, яким визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частини житлового будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Південна (Бабушкінський, Жовтневий р-ни), будинок 2-Б, та право власності по 1/2 частини земельної ділянки (а.с. 58-59).

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 02.06.2014 р. індексний номер 22477784, на праві приватної власності у подружжя є обєкт нерухомого майна, а саме, домоволодіння за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дорожна, будинок 28, в якому визначено розмір спільної частки, а саме - 44/100 за ОСОБА_1, та 56/100 за ОСОБА_3 (а.с. 55).

З вищенаведеного вбачається, що розмір спільної частки подружжя не є однаково визначеним на все спільне майно.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 N 3 Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби чітко зазначено, що судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

У зв'язку з наведеним, суд виходить з того, що критерієм відмежування справи цивільної юрисдикції від адміністративної є, по-перше, наявність у ній спору про право цивільне, а саме, вбачається спір про право власності на майно, тобто, на транспортний засіб марки TOYOTA модель HIGHLANDER, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, власником якого є ОСОБА_3, по-друге, суб'єктний склад такого спору (сторонами у спорі є фізичні особи).

Також, пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" визначено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом предявлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Оскільки дії державного виконавця, повязані з накладенням арешту майна, це є підставою для виникнення цивільних прав та обовязків ОСОБА_1, як такої, що не є стороною виконавчого провадження, то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав, шляхом предявлення позивачем цивільного позову.

Отже, за суб`єктним складом сторін, за змістом заявлених позивачем вимог, та предметом спору, суд вважає, що дана справа підлягає розгляду місцевому загальному суду у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи положення вищенаведених норм права, з урахуванням розяснень Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого адміністративного суду України, суд дійшов висновку, що даний спір ОСОБА_1 до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного виконавця Бутенко О.М. про визнання незаконними дій, та скасування постанов у виконавчих провадженнях № 47498921, № 47498823, № 47498711 підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, тому, суд закриває провадження у даній адміністративній справі.

При розгляді матеріалів позовної заяви, судом також враховано, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 р. Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ, у разі розгляду адміністративної справи з порушенням правил предметної підсудності, це є підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій з направленням справи на новий розгляд до належного суду.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами та доповненнями), сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем - ОСОБА_1 при зверненні до суду понесені судові витрати, повязані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 292,32 грн., що документально підтверджується квитанцією № 1/597 від 09.06.2015 р. (а.с. 2), та чеком № 19062015111041 від 19.06.2015 р. (а.с. 7).

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 292,32 грн. підлягає поверненню.

На підставі ч. 7 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 02 липня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Виготовлення ухвали у повному обсязі відкладено на 07 липня 2015 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини ухвали в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 17, 18, 87, 157, 160, 165, 181, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Закрити провадження у адміністративній справі № 804/7307/15 за позовом ОСОБА_1 до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного виконавця Бутенко О.М., третя особа-1 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, третя особа-2 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про визнання незаконними дій, та скасування постанов ВП № 47498921, № 47498823, № 47498711.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2; індекс 49044, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Південна, будинок 2-б) судові витрати повязані зі сплатою судового збору у розмірі 292,32 грн. (двісті девяносто дві гривні 32 копійки).

Розяснити позивачу право на звернення із даною позовною заявою до місцевого загального суду, за місцезнаходженням відповідача, в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 3 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Копію ухвали про закриття провадження у справі надіслати всім сторонам по справі.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складений 07 липня 2015 року.

Суддя ОСОБА_7