Ухвала суду № 46624395, 08.07.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.,

секретар: Шерівська А.Ю.

за участю: позивача - ОСОБА_1, його представника - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання недійсною довіреності від 04 січня 2012 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 березня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 в липні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому, уточнивши його, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири та недійсною довіреність, на підставі якої було оформлено оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, розташованої в АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що оскільки йому потрібні були кошти на лікування, знайомий ОСОБА_5 запропонував надати йому позику на умовах договору. Нотаріус попередила його про те, що якщо він не зможе повернути борг, то повинен буде продати свою квартиру. При цьому, документ нотаріус йому не зачитувала, а тому під час посвідчення довіреності був переконаний, що укладає договір позики грошей. Сам він не міг прочитати документ у зв'язку з поганим зором, а ОСОБА_5 коротко пояснив, що зміст договору полягає у тому, що він бере у нього в позику грошові кошти в сумі 5000 доларів США і зобов'язується їх повернути.

____________________

№ 22-ц/794/673/15р. Головуючий у 1-й інстанції Мілінчук С.В.

Категорія: 19/27 Доповідач Литвинюк І.М.

Як в подальшому з'ясувалося, ОСОБА_5 увів його в оману, оскільки під приводом договору позики дав підписати довіреність на ім'я ОСОБА_4, якій надав повноваження діяти від свого імені та укладати правочини про відчуження належного йому нерухомого майна. Дана особа не була присутня у нотаріуса під час укладення договору.

Вказував на те, що 02 лютого 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до відповідача.

Вважаючи, що договір купівлі-продажу квартири, як і довіреність від 04 січня 2014 року, яка стала підставою для оформлення даного договору, були вчинені під впливом обману та внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, просив позов задовольнити.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

На рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 березня 2015 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить дане рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що приватний нотаріус Іщенко А.В. не зачитувала документ, який він підписував. Змоги прочитати цей документ він не мав через поганий зір та відсутність при собі окулярів, а тому при підписанні був переконаний, що підписує договір позики, а не довіреність. Надані ним докази при ухваленні рішення не були належним чином досліджені та не прийняті судом до уваги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу та довіреність були укладені належним чином, відповідають по своїй формі та змісту вимогам цивільного законодавства та вимогам з їхнього нотаріального посвідчення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на законі та підтверджується матеріалами справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

04 січня 2012 року, згідно посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. довіреності, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 розпоряджатися, в тому числі продати за ціну та на умовах на її розсуд належну йому квартиру /а.с.8/.

Також встановлено, що діючи на підставі цієї довіреності, ОСОБА_7 02 лютого 2012 року продала належну ОСОБА_1 квартиру ОСОБА_3 (а.с.6).

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 244, ч. 1 ст. 245 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що під час посвідчення довіреності вважав, що підписує договір позики; вчинений правочин не відповідав його внутрішній волі, він не уповноважував ОСОБА_7 на продаж квартири, оспорювана довіреність підписана ним під впливом обману.

Також позивач зазначав, що окрім обману, який мав місце зі сторони як Покупця, так його представника, відбулася зловмисна домовленість між цими же особами, тобто просив визнати спірний договір недійсним з різних підстав. При цьому посилався на вказані норми закону, а саме ст. ст. 203, 230, 232 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

З роз'яснень, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, надавши належну оцінку обставинам справи, повно та всебічно з'ясувавши та встановивши їх, правильно виходив з того, що посилання позивача на начебто неправомірні дії стосовно нього у момент посвідчення довіреності не підтверджуються фактичними обставинами справи, оскільки вказана довіреність була складена у присутності нотаріуса, яким встановлено особу позивача та засвідчено його дієздатність. На підтвердження доводів про те, що він не бачив тексту довіреності, був введений в оману, позивачем належних доказів не надано.

Крім того, видача довіреності є уповноваження представника на вчинення певних дій, обсяг яких визначається особою, яку представляє представник, на її власний розсуд. Наділення представника обсягом повноважень залежить виключно від волевиявлення вказаної особи, при цьому можливість висування представником до останньої будь-яких умов виключається, він не є контрагентом, а, відповідно, існування обману та зловмисної домовленості, на які посилається позивач, щодо особи, яка видала довіреність, у такому випадку виключається.

За таких обставин, підстав для визнання недійсною довіреності не вбачається.

Також вірним є висновок суду про безпідставність позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири від 02 лютого 2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України).

Згідно із ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Зі змісту довіреності від 04 січня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_4 розпоряджатися, в тому числі продати за ціну та на умовах на її розсуд належну йому на праві власності квартиру № 24, що знаходиться в АДРЕСА_1, укласти в нотаріальному порядку та підписати договір купівлі-продажу, одержати належні йому гроші. Тобто, в довіреності визначалися конкретні та чіткі повноваження представника, бо це документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, і зазначені в довіреності повноваження не повинні ставитись у залежність від будь-яких інших додаткових внутрішніх документів. Отже, третя особа має впевнитись у належних повноваженнях представника лише за єдиним документом - довіреністю.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, діяла на підставі довіреності від 04 січня 2012 року, якою позивачем ОСОБА_1 уповноважено її на вчинення дій стосовно продажу належної йому квартири, тобто лише виконала волю довірителя і діяла в межах наданих їй повноважень. На момент укладення спірного договору купівлі-продажу квартири зазначена довіреність була чинною, в ній був визначений обсяг повноважень, який залежить виключно від волевиявлення особи, яка видала довіреність. Продаж квартири здійснено за 162 050 грн., які отримані Продавцем від Покупця до підписання договору.

Суд першої інстанції належним чином перевірив доводи позивача щодо вказаних вище обставин та дійшов обґрунтованого висновку про відповідність спірного договору вимогам ст. 203 ЦК України, оскільки будь-яких доказів, які підтверджують невідповідність договору цим вимогам позивачем суду не надано.

Також не може тягти за собою визнання правочину недійсним не отримання виручених від продажу спірної квартири коштів від представника.

Не виконання обов'язку по передачі отриманих за угодою коштів є підставою для їх стягнення шляхом подання відповідного позову.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що оспорювана довіреність і договір купівлі-продажу квартири істотно порушують його права, укладені всупереч його інтересам, а також внаслідок обману та зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, не ґрунтуються на належних доказах і висновку суду першої інстанції не спростовують.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України, в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: