Рішення № 46616087, 08.07.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/1157/14-ц

Номер провадження 2/489/870/15

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2015 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Антоненко А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач 1), ОСОБА_2 (далі-позивач 2) до ОСОБА_3 (далі-відповідач), третя особа - Приватний нотаріус Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_4 про визнання заповіту дійсним, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та нікчемним

встановив

В лютому 2014 року позивачі звернулися до суду з позовом про визнання права власності на частки будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 24.02.2013 померла ОСОБА_5, яка була власницею 1/2 частки житлового будинку № 6 по вул. 25 років Жовтня в м. Миколаєві, та яка заповіла зазначену частку позивачам та відповідачу у рівних частках. Зазначену частку прийняли у встановленому порядку усі спадкоємці, але нотаріус відмовив у видачі відповідного свідоцтва з посиланням на наявність спору щодо дійсності заповіту з боку відповідача. Посилаючись на неможливість отримання спадщини у нотаріальному порядку позивачі просили про визнання за ними спільно права власності в порядку спадкування за заповітом на 2/6 частки житлового будинку.

31 березня 2014 року відповідач у справі подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання заповіту недійсним та нікчемним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заповіт складений його матір'ю ОСОБА_5 є недійсним, оскільки не відповідав волі спадкодавця та нікчемний, оскільки посвідчений приватним нотаріусом, поза межами свого нотаріального округу, просив суд визнати його таким в судовому порядку та відмовити в задоволенні первісного позову.

15.04.2014 рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування, вимоги за зустрічним позовом задоволені частково, а саме визнано заповіт нікчемним.

04.06.2014 рішенням колегії суддів Апеляційного суду Миколаївської області рішення скасовано, було задоволено позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування. Цим же рішенням в задоволенні вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2014 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд.

В судовому засіданні до початку розгляду справи по суті позивачами змінено предмет позову та додано вимогу про визнання заповіту дійсним. Суд виходить з того, що позивачі змінюють тільки предмет позову, оскільки підстави позову ними заявлялись при попередньому розгляді справи як обґрунтування вимог за первісним позовом та заперечень проти зустрічного, а саме вони вказували, що заповіт відповідав волі спадкодавця, що є підставою для вимог про визнання його дійсним відповідно до ст. 219 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивачів в судовому засіданні первісний позов підтримали, просили його задовольнити. В задоволенні вимог за зустрічним позовом просили відмовити.

Відповідач та його представник проти задоволення первісного позову заперечували, просили відмовити в задоволені вимог. Вимоги за зустрічним позовом підтримали.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.

31.01.2013 ОСОБА_5 складено заповіт, згідно з яким остання заповіла ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 належну їй частку житлового будинку № 6, розташованого по вул. 25 років Жовтня у м. Миколаєві, з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами в рівних частках (а. с. 20 т. 1).

Вказані спадкоємці прийняли спадщину в установлений законом строк, що підтверджується матеріалами спадкової справи №1/2013.

Із спадкової справи встановлено, що за життя спадкодавцем були складені два заповіти. Перший заповіт 11.04.2006 засвідчений Другою Миколаївською нотаріальною конторою на користь ОСОБА_3 (а. с. 80 т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що другий заповіт посвідчений приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_4 у місті Миколаєві. На прохання заповідача, яка через хворобу не могла самостійно прочитати та підписати заповіт, він був прочитаний вголос у присутності свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та підписаний ОСОБА_8

В зустрічному позові відповідач просив визнати заповіт від 31.01.2013 недійсним, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі. Вказує, що посвідчення заповіту відбувалося за відсутності заповідача.

Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що викладене в заповіті не відповідало волі заповідача. У заповіті зазначено, що спадкодавець заповідає частку будинку трьом спадкоємцям, двоє з яких є її синами, а третя родичкою.

Посилання відповідача на те, що про відсутність волі заповідача свідчить те, що вона не заявила нотаріусу про наявність раніше складеного заповіту та не скасувала його, не може бути сприйнято як доказ оскільки це припущення. Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК України, новий заповіт скасовує раніше складений і для цього додаткового завчасного скасування заповіту не вимагається.

Відповідачем вказано, що заповіт було посвідчено за відсутності заповідача, однак жодних доказів цього він суду не надав.

Натомість, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 підтвердили, що ОСОБА_5 була у нотаріуса, оскільки її привезли туди, заповіт зачитували в голос і вона вказувала, що текст заповіту правильний. Заповідач не могла підписати заповіт власноручно, тому їх запросили бути присутніми та підписати його як свідків.

Жодних доказів того, що волевиявлення заповідача не було вільним або не відповідало її волі суду не надано. Натомість і поясненнями нотаріуса, і його помічника, і свідків, підтверджується факт присутності заповідача у нотаріуса та її волевиявлення, викладене в заповіті.

За зустрічним позовом позивач просив визнати нікчемним заповіт від 31.01.2013, оскільки оспорюваний заповіт посвідчено приватним нотаріусом за межами нотаріального округу, що прямо заборонено законом.

Відповідно до п. 1 Гл. 1 Р. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 нотаріальні дії можуть вчинюватися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, установлених статтями 9, 53, 55, 60, 66, 72, 73, 94 Закону України „Про нотаріат (далі - Закон) та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст. 13-1 Закону України "Про нотаріат" нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний

нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України.

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Аналіз зазначених норм дає підставу вважати, що нотаріуси вправі вчинювати нотаріальні дії виключно у межах свого нотаріального округу, крім випадків встановлених законом.

У постанові Верховного Суду України від 20.02.2013 за № 6-2цс13 висловлено правову позицію: "У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі."

Приватний нотаріус Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області не перереєструвала свою діяльність у Миколаївському міському нотаріальному окрузі.

Згідно зі ст. 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Враховуючи те, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що текст заповіту не відповідав справжній волі заповідача, а також пояснення нотаріуса, покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_6, сам текст заповіту в якому частку майна спадкодавець заповідала і відповідачу, суд вважає, що заповіт від 31.01.2013 відповідає справжній волі заповідача ОСОБА_5

Свідки відповідача не вказували на обставини, які б свідчили про відсутність волі ОСОБА_5 на укладення заповіту від 31.01.2013.

Суд виходить з того, що заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином, при посвідченні було здійснено його державну реєстрацію, текст заповіту відповідає справжній волі заповідача, тому вимоги про визнання заповіту дійсним підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі у справі прийняли спадщину, звернувшись до нотаріальної контори із заявою у встановлений законом строк.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.02.2010 було здійснено поділ будинку 6 по вул. 25 років Жовтня у м. Миколаєві між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.05.2010 було надано нову адресу виділеній частці будинку № 6 розташованого по вул. 25 років Жовтня у м. Миколаєві, яка за рішенням суду належала ОСОБА_2 та надано адресу: вул. 25 років Жовтня, 6-А.

Відповідно до ч. 3 ст. 364 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Як вбачається з інформації з реєстру ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на буд. 6-А по вул. 25 років Жовтня в м. Миколаєві, а ОСОБА_5 не перереєструвалася як єдиний власник буд. 6.

Враховуючи те, що право спільної часткової власності припинилось після поділу будинку, суд виходить з того, що на момент смерті спадкодавець володіла буд. № 6 по вул. 25 років Жовтня у м. Миколаєві, з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами.

У своїй заяві позивачі просять суд визнати право власності по 1/6 частини спірного будинку за кожним в порядку спадкування. Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини вимог, оскільки до складу спадщини входив цілий будинок № 6, а зазначені позивачами частки є не правильними.

Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про те, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні вимог за первісним позовом належить відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір по 121,8 грн., оплачені за задоволену вимогу про визнання заповіту дійсним.

Відповідно до ст. 211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Суд не вбачає передбачених законом підстав для постановлення окремої ухвали і оскільки прохання відповідача про постановлення окремої ухвали не є матеріально правовою вимогою позову, зазначає про це саме в мотивувальній частині рішення.

Відповідач не позбавлений можливості самостійного звернення до правоохоронних органів, якщо вважає, що його права були порушені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

вирішив

Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

Визнати дійсним заповіт ОСОБА_5 від 31 січня 2013 року яким вона заповіла належну їй на праві приватної власності частку житлового будинку по вул. 25 років Жовтня у м. Миколаєві громадянам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частках кожному.

В задоволенні вимог про визнання права власності в порядку спадкування по 1/6 частці будинку за кожним позивачем відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 121,8 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 121,8 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.

Суддя В. В. Кокорєв