Рішення № 46612619, 06.07.2015, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1668/15-ц

Провадження № 2/0182/1674/2015

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2015 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого- судді Рибакової В.В.

при секретарі Затуливітер Н.В.

за участю прокурора Колодяжного І.Д., представника позивача Демченко М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дряблов Олександр Володимирович, Приватне підприємство „Нікопольська приватна пивоварня", про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

17.03.2015 року Нікопольський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області звернувся до суду з зазначеним позовом в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради на підставі ст.121 Конституції України, ст.20, ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», посилаючись на наступні обставини.

25.03.2013 відповідач ОСОБА_3 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду з позовом до Приватного підприємства „Нікопольська приватна пивоварня" (код ЄДРПОУ 30410345) про визнання права власності на самовільно збудовану будівлю «Т» за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року по справі №182/3311/13-ц позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено та визнано за ним право власності на будівлю «Т» за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного судового рішення 08.07.2013 державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. прийнято рішення №3742906 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будівлю «Т» за адресою: АДРЕСА_1.

09.12.2013 року заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року по справі №182/3311/13-ц було оскаржено Нікопольським міжрайонним прокурором Дніпропетровської області до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року апеляційну скаргу Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області - задоволено, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року - скасовано, в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

В ході розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області апеляційної скарги Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області по справі № 182/3311/13-ц, приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим О.В. 24.02.2014 року за №128 посвідчено договір дарування ОСОБА_3 громадянці ОСОБА_2 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: АДРЕСА_1. Цього ж дня 24.02.2014 року на підставі договору дарування від 24.02.2014 року приватним нотаріусом Дрябловим О.В. за індексним номером 11144329 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч.6 ст.120 ЗК України, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Відповідно до ч.2 ст.377 ЦК України, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

У порушення вищевказаних вимог, правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності або користування відповідача ОСОБА_3 на земельну ділянку під спірною будівлею відсутні, кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на частину будівлі, в договорі дарування не зазначений.

Відсутність у спірному договорі дарування істотних умов, передбачених ст.377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, свідчать про те, що його зміст суперечить Цивільному кодексу України, тому відповідно до ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України він є недійсним.

Разом із цим, виходячи з положень ст. 317 ЦК України, право розпорядження майном належить його власнику.

Враховуючи рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року, а також положення ч.2 ст.376 ЦК України, ОСОБА_3 не набув права власності на самочинно збудоване майно, а тому не може здійснювати розпорядження ним, у тому числі відчужувати за договором дарування.

Приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим О.В. договори дарування ОСОБА_3 ОСОБА_2 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: АДРЕСА_1 № 125 від 21.02.2014 року та № 128 від 24.02.2014 року посвідчено за відсутності оформлених правоустановлюючих документів на землю та присвоєння їй окремого кадастрового номера, а отже всупереч ч.1 ст.215, ч.1 ст.203, ст. 377 ЦК України, ч.6 ст.120 ЗК України та п. 1 розділу 1 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Тому, прокурор просить суд визнати недійсним договір дарування ОСОБА_3 ОСОБА_2 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим О.В. 24.02.2014 року за № 128, та стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Прокурор у судовому засіданні викладені в позовній заяві обставини та вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник Нікопольської міської ради в судовому засіданні викладені в позовній заяві обставини та вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про день і час розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про отримання нею судової повстки (а.с.58), про причини неявки суд не повідомила, заяв про відкладення справи чи про розгляд справи за її відсутності, як і заперечень на позов, суду не надала.

Представник відповідача ОСОБА_3 за Договором „про надання правової допомоги" (цивільні справи) від 12.05.2015 року - ОСОБА_8 у судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка про слухання справи 06.07.2015 року об 11.00 год. (а.с.48-51,54), причини неявки суду не відомі. Заяв про відкладення справи чи про розгляд справи за його відсутності як і заперечень на позов, суду не надав.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився. Згідно ч.5 ст.76 ЦПК України, вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дряблов О.В. у судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Представник Приватного підприємства „Нікопольська приватна пивоварня" у судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Суд на підставі ст.224 ЦПК України розглянув справу заочно.

Вислухавши прокурора, представника позивача, вивчивши матеріали справи, оглянувши в судовому засіданні цивільну справу № 182/3311/13-ц провадження № 2/0182/2148/2013, суд вважає, що позов на підставі ст.ст.203,215,236,376,377 ЦК України, ст.ст. 12,83,116,120 Земельного кодексу України, Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Нікопольський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області звернувся до суду з зазначеним позовом в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради на підставі ст.121 Конституції України, ст.20, ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.1-5).

Відповідно до ст.ст.5,7 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст.140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до п. в) ч.1 ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

У мотивувальній частині та пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року по справі № 3-рп/99 було визначено поняття „органу, уповноваженому державною владою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", під яким потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надане повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи те, що відповідно до вимог ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та з урахуванням норми права, визначеної у ст.45 ЦПК України, рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 суд приходить висновку, що оскільки Конституційний Суд України не обмежив представництво прокурора в інтересах органу самоврядування в особі виконавчого органу влади, що не тотожне з поняттям виконавчого комітету ради, прокурор правомірно та відповідно до вимог діючого законодавства звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів держави в особі Нікопольської міської ради.

Судом встановлено, що заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року у справі № 182/3311/13-ц провадження № 2/0182/2148/2013 за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства „Нікопольська приватна пивоварня", третя особа - Виконком Нікопольської міської ради про визнання права власності, позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено, за ОСОБА_3 визнано право власності на будівлю «Т» за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6, а.с.34,35 оглянутої в судовому засіданні справи № 182/3311/13-ц провадження № 2/0182/2148/2013).

На підставі заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. прийнято рішення № 3742906 від 08.07.2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будівлю „Т" за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна № 33468555 від 11.02.2015 року (а.с.11-13).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року апеляційну скаргу Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області - задоволено, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року - скасовано, постановлено нове рішення, яким ОСОБА_3 у задоволенні позову до Приватного підприємства „Нікопольська приватна пивоварня", третя особа - Виконком Нікопольської міської ради про визнання права власності - відмовлено (а.с.7,8, а.с.69-71 оглянутої в судовому засіданні справи № 182/3311/13-ц провадження № 2/0182/2148/2013).

Як вбачається з матеріалів справи № 182/3311/13-ц провадження № 2/0182/2148/2013 рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року - не оскаржувалось.

24.02.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування 1/2 частки будівлі „Т" за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В., зареєстровано в реєстрі за № 128 (а.с.9,10).

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна № 36313653 від 15.04.2015 року на підставі договору дарування від 24.02.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В., зареєстровано в реєстрі за № 128, 24.02.2014 було проведено державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частки будівлі „Т" за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40).

Відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішеннями Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 було здійснено самочинне будівництво будівлі „Т" на земельній ділянці що не була йому відведена для цієї мети.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року було встановлено, що будівля „Т", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - це самовільно збудована будівля на земельній ділянці, на яку відповідач ОСОБА_3 не мав жодних прав. Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. З огляду на це, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року було скасовано та в позові ОСОБА_3 про визнання права власності на будівлю „Т", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.

З огляду на вищевказані обставини, суд вважає, що відповідач ОСОБА_3 протиправно та в порушення діючого законодавства набув у власність будівлю „Т" яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 1/2 частку якої він у подальшому відчужив на користь відповідача ОСОБА_2

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Оскільки ОСОБА_3 у момент укладення договору дарування ОСОБА_2 1/2 частки будівлі „Т" яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не набув належних підстав для розпорядження спірною будівлею, суд приходить висновку що даний правочин вчинений ним з порушенням чинного законодавства, та є недійсними з моменту його вчинення, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, а тому позовні вимоги - підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до пп.2) п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру встановлена ставка судового збору - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (243 грн. 60 коп.).

Відповідно до п.11 ст.5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури звільнені від сплати судового збору при здійсненні своїх повноважень.

При подачі позову судовий збір не сплачувався. Тому, на підставі ч.3 ст.88 ЦПК України, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 121 грн.80 коп., з кожного.

Керуючись ст.ст. 10,11,14,15,45,46,57,60,61,88,212,214-215,218,224-226 ЦПК України, ст.ст.203,215,236,376,377 ЦК України, ст.ст. 12,83,116,120 Земельного кодексу України, Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, -

ВИРІШИВ:

Позов Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дряблов Олександр Володимирович, Приватне підприємство „Нікопольська приватна пивоварня", про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування ОСОБА_3 ОСОБА_2 1/2 частки будівлі „Т" за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим Олександром Володимировичем 24.02.2014 року за № 128.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 121 грн.80 коп., з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В. В. Рибакова