Постанова № 46607818, 07.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа № 922/5468/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Пуль О.А. , суддя Фоміна В. О.

при секретарі Курченко В.А.

за участю представників:

позивача - Михайлов Є.Б. (довіреність № 08-11/4840/2-14 від 29.12.14),

відповідача - Крижановський М.В. (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №810 від 21.10.10, договір про надання правової допомоги від 03.12.14),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №320 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 24.12.14 у справі № 922/5468/14

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Фізичної особи - підприємця Самойлова Олексія Анатолійовича, м.Харків,

про повернення безпідставно набутого майна та відшкодування доходів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.14 (суддя Аріт К.В.) відмовлено Харківській міській раді у позові про зобов'язання ФОП Самойлова О.А. повернути в натурі територіальній громаді м.Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1295 га, яка розташована по вул.Енгельса, 3 у м.Харкові, та про стягнення з відповідача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна в розмірі 665979,53 грн.

Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність окремих висновків суду обставинам справи - просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у наданих суду 26.02.15 запереченнях на апеляційну скаргу, посилаючись на відсутність конкретного правопорушення у вигляді набуття майна за рахунок потерпілого, зазначає, що, на його думку, підстави для задоволення позову відсутні, у зв'язку з чим просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач 01.04.15 надав письмові пояснення, в яких наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись, зокрема, на науково-консультативний висновок НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування щодо застосування ст.1212 ЦК України у сфері земельних правовідносин.

01.04.15 позивачем подано заяву (вх.№5241) про зміну апеляційної скарги, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ФОП Самойлова О.А. на користь Харківської міської ради доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, в розмірі 665979,53 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача вищевказану суму; іншу частину оскаржуваного рішення, якою Харківській міськраді відмовлено у позовній вимозі щодо зобов'язання ФОП Самойлова О.А. повернути в натурі територіальній громаді м.Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1295 га, яка розташована по вул.Енгельса, 3 у м.Харкові - залишити без змін.

Відповідачем 02.04.15 надано додаткові заперечення та пояснення на апеляційну скаргу позивача, в яких відповідач наполягає на безпідставності вимог апелянта, посилаючись зокрема, на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 12.03.15 у справі №922/4064/14.

Позивачем 02.04.15 надано клопотання (вх.№5259) про долучення до матеріалів справи копій постанов Харківського апеляційного господарського суду з даної категорії справ в обґрунтування правової позиції Харківської міської ради, а також надано додаткові письмові пояснення, в яких позивач зазначає про відсутність у відповідача належним чином оформлених речових прав на спірну земельну ділянку, що, на думку Харківської міської ради, є підставою для застосування до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України. Крім того, позивачем надано заяву (вх.№5313 від 02.04.15) про виправлення технічної описки у позовній заяві та в апеляційній скарзі.

03.04.15 позивачем надано письмові пояснення щодо розрахунку доходу, одержаного ФОП Самойловим О.А. від безпідставно набутого майна (земельної ділянки площею 0,5400 га по вул.Енгельса, 3 у м.Харкові) територіальної громади м.Харкова.

Відповідач 06.04.15 надав додаткові заперечення на апеляційну скаргу, в яких стверджує, що наданий позивачем науково-консультативний висновок є нікчемним та таким, що не може створити будь-яких наслідків, а також зазначає, що наведені позивачем постанови Харківського апеляційного господарського суду стосуються правовідносин оренди, тоді як у даній справі йдеться про передання спірної земельної ділянки відповідачеві у власність шляхом викупу (на даний час оформлення необхідних документів триває) - що, на думку відповідача, виключає можливість стягнення з ФОП Самойлова О.А. доходу, одержаного від безпідставно набутого майна.

14.05.15 позивачем подано клопотання (вх.№7544) про долучення до матеріалів справи наукового висновку з окремих питань застосування інституту кондикції у земельних правовідносинах, підготовлений фахівцями Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Колегією суддів вказане клопотання задоволено, наданий позивачем науковий висновок долучено до матеріалів справи.

Розгляд даної справи у межах встановлених чинним процесуальним законодавством строків (приписів абз.4 п.3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" щодо розгляду справи спочатку у разі зміни складу колегії суддів) неодноразово відкладався за клопотаннями сторін, у відповідності з ч.3 ст.4-3 ГПК України, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідачем 06.07.15 надано додаткові заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких зазначає, що постанови Харківського апеляційного господарського суду в аналогічних справах №922/5463/14 та №922/4930/14, на які зокрема посилався позивач у клопотанні від 02.04.15, скасовані Вищим господарським судом України, яким залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову Харківській міській раді у відповідних позовах. Також відповідачем надано копію ухвали Верховного Суду України від 12.05.15, якою відмовлено у задоволенні заяви Харківської міської ради про допуск справи №922/3762/14 до провадження Верховного Суду України (вказану заяву було мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права - ст.ст. 1212 - 1214 ЦК України - при прийнятті постанов від 25.06.14 у справі №910/4386/13 та від 01.09.14 у справі №915/2439/13).

Присутні в судовому засіданні 07.07.15 представники сторін підтримали висловлену ними письмово правову позицію. Зокрема, позивачем в усних поясненнях було зазначено, що, на думку Харківської міської ради, отриманий відповідачем дохід полягає у зменшенні зобов'язань з оплати за користування земельною ділянкою - враховуючи, що відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Посилання відповідача на те, що в даний час триває оформлення необхідних документів для передання спірної земельної ділянки відповідачеві у власність шляхом викупу, позивач вважає необґрунтованими, оскільки, на його думку, вказана обставина не звільняє ФОП Самойлова О.А. від необхідності сплачувати за використання земельної ділянки до моменту набуття її у власність. Також представником позивача зазначено про відсутність практики Верховного Суду України з вирішення спорів даної категорії, оскільки Верховним Судом України відмовлено у допуску відповідної справи до провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги (з урахуванням заяви позивача від 01.04.15 про зміну апеляційної скарги) та заперечень на неї, заслухавши присутніх у судових засіданнях представників учасників процесу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Фізична особа-підприємець Самойлов Олексій Анатолійович (відповідач) є власником нежитлових будівель літ. "А-1", "Б-1", "В-1", "Г-1", "И-1" по вул. Енгельса, 3 у місті Харкові на підставі договорів купівлі-продажу від №2351 від 24.05.12, №4060 від 27.12.05 та №2348 від 24.05.12, що підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.10.14 №27547545 (т.1, а.с.23).

Відповідач використовує огороджену земельну ділянку площею 0,1295 га по вул. Енгельса, 3 у місті Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, що підтверджується актом обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради від 30.10.14 (т.1, а.с.13).

У листопаді 2014 року Харківська міська рада звернувся до господарського суду з позовом, в якому просила зобов'язати відповідача звільнити відповідну ділянку та стягнути з відповідача дохід від використання безпідставно набутого майна, посилаючись на наступні обставини.

Відділом контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради було здійснено заходи самоврядного контролю за додержанням вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована по вул.Енгельса, 3 у місті Харкові.

Здійсненими заходами самоврядного контролю встановлені факти використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1295 га по вул.Енгельса, 3 у місті Харкові без достатньої правової підстави.

Під час проведення вказаних заходів було встановлено, що відповідач без наявного та зареєстрованого у визначеному порядку права власності або користування використовує спірну земельну ділянку без достатніх правових підстав, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 01.10.14 №27547545, листами Управління Держземагентства у м.Харкові Харківської області від 27.08.14 №4029/08 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 07.10.14 №10830/0/225-14.

Розмір доходу, одержаного відповідачем від безпідставно набутого майна, який, на думку Харківської міської ради, підлягає відшкодуванню з боку ФОП Самойлова О.А., розрахований позивачем за період з 01.11.11 по 31.10.14 в сумі 665979,53 грн., виходячи з розміру орендної плати за землю, зменшеного на розмір зроблених відповідачем платежів за використання землі у вигляді земельного податку за 2013 - 2014 роки в розмірі 1928,91 грн. (що підтверджується листом Західної ОДПІ у м.Харкові від 23.09.14 №4108/10/20-34-15-04-415).

Таким чином, на думку Харківської міської ради, не здійснення відповідачем оплати за землю у законодавчо встановленому розмірі (по звичайним цінам) за використання земельної ділянки, а саме несплата орендної плати, призвело до фактичного безоплатного отримання відповідачем послуг з користування земельною ділянкою та, як наслідок, одержання доходів в результаті використання цієї земельної ділянки, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою.

Стосовно позовної вимоги щодо звільнення земельної ділянки, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом обґрунтовано, із посиланням на ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 316 ЦК України, а також на ту обставину, що будь-яке переміщення нерухомості, яка знаходиться на спірній ділянці і належить відповідачеві на праві власності, є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення - зроблено висновок про те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів вважає зазначений висновок обґрунтованим, таким, що відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому оскаржуване рішення в частині відмови в позовних вимогах щодо зобов'язання відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірну земельну ділянку - підлягає залишенню без змін. Суд апеляційної інстанції також враховує, що, відповідно до наданої позивачем заяви від 01.04.15 про зміну апеляційної скарги, Харківська міськрада не просить скасувати рішення в цій частині.

В ході апеляційного провадження Харківська міськрада наполягала на задоволенні іншої позовної вимоги, а саме - щодо стягнення з відповідача в порядку ст.ст.1212, 1214 ЦК України на користь Харківської міської ради доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, в розмірі 665979,53 грн.

В обґрунтування тверджень про безпідставність набуття відповідачем спірної земельної ділянки позивач посилається зокрема на науково-консультативний висновок НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України (т.1, а.с.171), згідно з яким перехід права користування земельною ділянкою у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, відповідно до ст.120 Земельного кодексу України є достатньою правовою підставою для набуття, збереження земельної ділянки виключно за умови наявності дійсних, не припинених на час відчуження будівлі чи споруди, прав користування земельною ділянкою у колишнього власника, відмінного від територіальної громади чи держави.

Колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст.120 Земельного кодексу України, на яку посилається місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 27.04.07 N 997-V, у редакції Закону України від 05.11.09 N 1702-VI - тобто в редакції, що є чинною на момент виникнення та існування спірних правовідносин), встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Матеріалами даної справи підтверджується та сторонами в апеляційному провадженні не заперечується відсутність зареєстрованих речових прав на землю за відповідачем та за колишнім власником будівлі.

Проте, на думку колегії суддів, зазначене не свідчить про відсутність достатньої правової підстави для набуття відповідачем земельної ділянки, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній належної відповідачеві на праві власності будівлі - про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду.

Натомість в ході апеляційного провадження Харківською міською радою не обґрунтовано правових підстав, з яких нею ототожнено поняття «відсутність зареєстрованого речового права на землю» та «відсутність правової підстави для набуття земельної ділянки».

Апелянт посилається на правову позицію, викладену у статті голови Верховного Суду України Романюка Я.М. «Деякі аспекти правового регулювання цивільних правовідносин, пов'язаних із державною реєстрацією правочинів (на прикладі оренди землі)». Разом з тим у вказаній статті зазначено, що якщо речове право не зареєстроване, це не означає, що воно автоматично є недійсним чи припиненим (т.1, а.с.140, зворотній бік). Наведений у даній статті приклад щодо незаконності володіння земельною ділянкою у разі набуття її за договором оренди, який не було зареєстровано в установленому порядку, не стосується правовідносин між сторонами, оскільки в ньому не йдеться про виникнення у особи речових прав стосовно земельної ділянки саме у зв'язку з придбанням нерухомості, що знаходиться на даній ділянці.

Приписами статті 1212 ЦК України, на яку посилається позивач і яка встановлює загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов'язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Вищого господарського суду України від 01.09.14 у справі №915/2439/13).

Проте в суді першої інстанції та в ході апеляційного провадження позивачем вказаних обставин не доведено.

Колегія суддів зазначає, що, як вбачається з системного аналізу норм чинного законодавства, загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, а саме - отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

При цьому майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Вищого господарського суду України від 25.06.14 у справі №910/4386/13, а також у постанові Верховного Суду України у справі №6-100цс15 від 03.06.15.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем в ході апеляційного провадження, поведінкою набувача (придбанням у власність нерухомості, що знаходиться на відповідній земельній ділянці) створено належну правову підставу для набуття (збереження) вказаної земельної ділянки. Зокрема, на підставі рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 20.11.13 №1326/13 Самойлову О.А. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м.Харкова за адресою: м.Харків, вул.Енгельса, 3, для обслуговування нежитлових будівель (т.1, а.с.61, 62). На виконання вказаного рішення відповідачем замовлено відповідний проект землеустрою (т.1, а.с.63), та відповідно до пояснень представника ФОП Самойлова О.А. в суді апеляційної інстанції, на теперішній час вживаються заходи щодо набуття права власності на зазначену земельну ділянку.

І оскільки на момент судового розгляду даної справи правова підстава для набуття відповідачем права на земельну ділянку в установленому порядку не скасована, не визнана недійсною, не змінена та не припинена - посилання позивача на те, що відповідач протягом періоду з 01.11.11 по 31.10.14 користувався земельною ділянкою без належної реєстрації права на неї, колегія суддів не вважає підставою для застосування ст. 1212 ЦК України.

Окрім того, згідно з правовою позицією Вищого господарського суду України, яким у постанові від 06.11.14 у справі №922/1087/14 вказано, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) - господарські суди повинні брати до уваги положення ст. 22 ЦК України та ч.2 ст. 224 ГК України.

Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 11.03.08 у справі № 30/146-07-4216, від 18.03.15 у справі № 5017/3760/2012 тощо.

Доведення наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками покладається на позивача. Однак позивачем не надано судам першої та апеляційної інстанцій доказів того, що відповідач ухилявся від належного оформлення права на земельну ділянку, або ж іншим чином перешкоджав діям позивача щодо здійснення відповідного оформлення. У зв'язку з цим в діях відповідача не вбачається наявності такого елементу господарського правопорушення як причинно-наслідковий зв'язок між дією та наслідком.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Харківською міськрадою не доведено наявність вищевказаних елементів цивільного правопорушення в діях ФОП Самойлова О.А.

Отже відсутність правопорушення зі сторони відповідача у вигляді набуття майна за рахунок потерпілого, а також відсутність інших обставин, що свідчили б про будь-які позаправові аспекти у відносинах сторін - виключає обов'язок з відшкодування доходів від вказаного майна в порядку ст.1214 ЦК України, на яку посилається Харківська міська рада.

Відповідної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України при розгляді справ зі спорів стосовно аналогічних правовідносин (постанови Вищого господарського суду України від 12.02.15 у справі №922/3762/14, від 12.03.15 у справі №922/4064/14, від 13.05.15 у справі №922/5461/14, від 14.05.15 у справі №922/5463/14, від 20.05.15 у справі №922/4911/14, від 27.05.15 у справі №922/4930/14, від 17.06.15 у справі №922/110/15, від 24.06.15 у справі №922/5437/14, від 25.06.15 у справі № 922/4065/14 тощо).

Колегія суддів враховує також, що ухвалою Верховного Суду України від 12.05.15 відмовлено у задоволенні заяви Харківської міської ради про допуск справи №922/3762/14 до провадження Верховного Суду України. Тобто на час судового розгляд даної справи №922/5468/14 відсутні правові висновки Верховного Суду України, які підлягали б застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, на яку також посилається позивач, використання землі в Україні є платним. Згідно з п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У зв'язку з цим колегія суддів враховує, що, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач не ухилявся від сплати земельного податку. Зазначене підтверджується листом Західної ОДПІ у м.Харкові від 23.09.14 №4108/10/20-34-15-04-415 (т.1, а.с.18).

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Оскільки, як уже зазначалося, договору оренди відповідач на спірну земельну ділянку не укладав, (натомість, ним вживаються заходи щодо викупу даної земельної ділянки) колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта про те, що з відповідача має бути стягнуто на користь позивача суму, розраховану виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку та зменшену на розмір сплаченого відповідачем земельного податку.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до п.22 ч.1 ст.92 Конституції України, засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.Водночас чинним законодавством не передбачено жодних строків, у межах яких необхідно переоформити право на земельну ділянку, та не встановлено будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасне оформлення відповідного договору оренди або правовстановлюючих документів щодо набуття зазначеної земельної ділянки у власність шляхом викупу.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України «Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» (зокрема, способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки визначено ст.152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України) та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284.

Таким чином, правове регулювання відносин, пов'язаних з використанням земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством - (вказаний висновок узгоджується з п.п. 2.9, 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин") - що виключає можливість стягнення з відповідача коштів в порядку ст. 1212 - 1214 ЦК України, на які посилається позивач.

Стосовно висновку місцевого господарського суду про недоведеність позивачем розміру заявленої до стягнення суми з огляду на відсутність у Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради повноважень щодо визначення меж, розмірів земельних ділянок (проти якого заперечує позивач в апеляційній скарзі) колегія суддів зазначає, що встановлення відсутності або наявності таких повноважень не є обставиною, що має значення для справи та належним доказом в розумінні ч.1 ст.34 ГПК України, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, у позові має бути відмовлено з підстав, наведених вище - а саме, враховуючи невірне визначення Харківською міською радою правової природи позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованою відмову місцевого господарського суду в позовних вимогах щодо стягнення з відповідача на користь позивача доходу, одержаного від безпідставно набутого майна в розмірі 665979,53 грн.

Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м.Харків, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.12.14 у справі №922/5468/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 13.07.15

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Фоміна В. О.