Рішення № 46605827, 09.07.2015, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 рокуСправа № 912/178/15-г Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/178/15-г

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна база 1608", м. Миколаїв

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кіровоград

про стягнення 154 000,00 грн.

Представники сторін:

від позивача - Богданов І.В., директор;

від позивача - Кірюхін О.М., посвідчення адвоката № 82 від 13.11.1998;

від відповідача - Краснощоков Є.В., посвідчення адвоката № 36 від 03.10.2007, додаткова угода до договору № 8/15 від 23.01.2015.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна база 1608" (надалі - ТОВ "Універсальна база 1608") звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 154 000,00 грн. збитків, завданих внаслідок втрати вантажу під час перевезення.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про додаткове обґрунтування та уточнення позову від 25.02.2015 (а.с. 63), мотивовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення, що полягає у невиконанні останнім свого обов'язку з доставки вантажу в пункт призначення та його врученні отримувачу.

Ухвалою господарського суду від 21.01.2015 позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 912/178/15-г. Одночасно ухвалою від 21.01.2015 залишено без руху клопотання позивача про вжиття запобіжних заходів.

Позивач зазначені в ухвалі недоліки не виправив та подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно і грошові кошти відповідача (а.с. 65), від розгляду якої в подальшому відмовився (а.с. 211), у зв'язку з чим господарський суд таку заяву не розглядає, про що зазначено в ухвалі від 01.07.2015.

Відповідач згідно поданих до господарського суду пояснень вважає позов необґрунтованим та передчасним, у зв'язку з наступними обставинами: між сторонами договір перевезення та заявки на перевезення із зазначенням місця доставки не укладались, відповідачем не підписувались та в електронній чи в будь-якій іншій формі обмін документами не здійснювався; прийняття замовлення на перевезення проведено в телефонному режимі та виконання такого замовлення здійснював водій ОСОБА_5, який розвантажив товар у повідомленому через телефон місці; в даній ситуації наявні ознаки дій, переслідуваних в кримінальному порядку, а тому є необхідним вирішення даних обставин в кримінальному провадженні; не звернення позивача до правоохоронних органів свідчить, що ймовірно товар не втрачений, а прихований позивачем; збитки, якщо і завдані позивачу, то поза межами договірних зобов'язань; можливі помилки водія щодо додержання окремих вимог правил оформлення перевезення вантажу не є безпосередньої причиною його втрати; питання про наявність підстав для відшкодування шкоди можливо лише за наслідком установлення обставин і причин втрати або приховування вантажу у кримінальному провадженні (заява від 10.02.2015. а.с. 34-36).

Ухвалою господарського суду від 27.02.2015 за клопотанням відповідача призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу з метою дослідження обставин підписання і скріплення печаткою відповідача договору перевезення № 0512/01 від 05.12.2014 і договору-замовлення № 0512/01 від 05.12.2014. Проведення експертизи призначено за електрофотографічними копіями досліджуваних документів. Провадження у справі зупинено на період проведення судової експертизи.

03.06.2015 до суду надійшов висновок експерта № 514/515 від 20.05.2015, після чого провадження у справі згідно ухвали від 10.06.2015 поновлено.

Після поновлення провадження у справі позивач позовні вимоги підтримав повністю, звертаючи увагу на те, що підтвердженням знаходження відповідача у договірних правовідносинах з позивачем є, крім того, факт прийняття замовлення до виконання та підписання товарно-транспортної накладної (а.с. 205).

Відповідач проти задоволення позову заперечив, вказуючи на те, що спірні правовідносини мають беззаперечні ознаки кримінального правопорушення (злочину), що виключає можливість вирішення питання у порядку господарського судочинства та заявив 01.07.2015 клопотання про направлення матеріалів судової справи до слідчих органів і зупинення провадження у справі (а.с. 195-196, 208-209).

Ухвалою від 01.07.2015 господарський суд у задоволенні клопотання відповідача від 01.07.2015 про направлення справи до слідчих органів та зупинення провадження у справі відмовив.

09.07.2015 відповідачем заявлено повторне клопотання про надсилання матеріалів судової справи до ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області для попереднього розгляду в порядку кримінального провадження, з одночасним зупиненням провадження у даній справі (а.с. 225).

Господарський суд у задоволенні вказаного клопотання відмовляє, виходячи з наступного.

У поданому клопотанні відповідач посилається на те, що дані про фактичне направлення матеріалів за зверненням ОСОБА_1 про вчинення кримінальних правопорушень до ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області та про внесення відомостей в ЄДР і здійснення досудового розслідування, відповідач не отримував, тоді як суд при відмові у задоволенні первісного клопотання посилався на наявність відповідного досудового розслідування.

Господарський суд враховує положення пункту 2 частини 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають право господарського суду зупинити провадження у справі у випадку надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування.

Отже, направлення матеріалів до слідчих органів є правом суду і може бути здійснене за наявності обставин, що вказують на злочинні дії учасників спору, і без перевірки цих обставин в порядку Кримінального процесуального кодексу України, розгляд господарської справи неможливий.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи документів господарський суд таких обставин не встановив.

Відповідно до ст. ст. 43, 82 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає рішення за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом; господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тобто при вирішенні даного спору господарський суд зобов'язаний надати оцінку усім доказам, що мають значення для справи, та за результатами такої оцінки прийняти відповідне судове рішення.

На підставі викладеного господарський суд не встановив підстав для направлення матеріалів судової справи до слідчих органів, з одночасним зупиненням провадження у справі, та вважає можливим розглянути справу по суті на основі наявних у справі доказів.

В судовому засіданні 09.07.2015 представниками позивача позовні вимоги підтримано; представником відповідача позов заперечено та надано додаткові пояснення, в яких повідомлено наступне: договори, на які посилається позивач, між сторонами не укладено; відповідний товар отримано уповноваженою особою позивача за видатковою накладною №РНОО-145-03878 від 06.12.2014; водій відповідача виконав усне замовлення на перевезення вантажу належним чином.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, наведені в обґрунтування підстав позову і заперечень порти позовних вимог, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач посилається на укладення з відповідачем договору транспортного перевезення № 0512/01 та договору-замовлення № 0512/01 від 05.12.2014, за умовами яких фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (Перевізник) зобов'язався надати ТОВ "Універсальна база 1608" (Замовник) послуги по перевезенню вантажу, зокрема цукру в мішках в кількості 22 т (а.с. 6-20, 156-159).

Натомість відповідач укладення таких договорів заперечив, вказуючи на те, що дані договори ним не підписувались та печаткою не скріплювались.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно пояснень позивача договір транспортного перевезення № 0512/01 та договір-замовлення № 0512/01 від 05.12.2014 укладено між сторонами через засоби електронного зв'язку. Так, відповідно до письмових пояснень посадової особи ТОВ "Універсальна база 1608", долучених до матеріалів справи (а.с. 73), після телефонних переговорів з відповідачем, було оформлено для підписання договір перевезення та заявку, які направлено 05.12.2015 на електронну адресу, з якої попередньо було отримано копії реєстраційних документів на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, на автомобіль та водія ОСОБА_5 В подальшому такі договори, а саме договір транспортного перевезення №0512/01 та договір-замовлення № 0512/01 від 05.12.2014, були надісланні на електронну адресу відповідної посадової особи позивача з підписом та печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Дані договори роздруковано позивачем, підписано, скріплено печаткою та долучено до матеріалів справи (а.с. 156-159).

На підтвердження наведених вище обставин щодо листування через електронну пошту позивачем надано до матеріалів справи роздруківки з мережі Інтернет (а.с. 94-99).

Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Законом України від 15.04.2014 р. N 1206-VII, який набрав чинності з 30.10.2014, внесено зміни до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та виключено положення, які визначали електронний підпис обов'язковим реквізитом електронного документа. Згідно чинних норм наведеного Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Згідно із Законом України "Про електронний цифровий підпис" електронний підпис - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Отже, за наведеними нормами законодавства, електронний підпис на час виникнення між сторонами спірних правовідносин не являвся обов'язковим реквізитом електронного документа та використовувався для ідентифікації підписувача.

Положення абзацу 2 ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Разом з цим, за вимогами ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Між тим, як слідує з наданих позивачем пояснень, оформлений для підписання договір транспортного перевезення №0512/01 та договір-замовлення № 0512/01 від 05.12.2014 був направлений відповідачеві електронною поштою без підпису позивача. Вказані договори були повернуті позивачеві з підписом і печаткою відповідача, однак після їх підписання позивачем такі договори на адресу відповідача не надсилались.

Отже, між сторонами не відбувся обмін підписаними договорами, а тому в господарського суду відсутні підстави вважати, що між сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, викладених в договорі транспортного перевезення №0512/01 та в договорі-замовлення № 0512/01 від 05.12.2014, у зв'язку з чим такі договори не є укладеними.

На вказане звертає увагу також Вищий господарський суд України у постанові пленуму від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зазначаючи в пункті 3.1. постанови, що дво- або багатосторонні правочини (договори), які повинні укладатися в письмовій формі, можуть укладатися, зокрема, шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами, засобами електронного зв'язку тощо за підписами сторін, які їх надсилають. Якщо іншою стороною заперечується одержання нею відповідного документа, заінтересована сторона зобов'язана подати господарському суду належні докази його надіслання поштою або іншим передбаченим законом чи договором засобом зв'язку; за неподання таких доказів у суду відсутні підстави для висновку про додержання сторонами письмової форми правочину (договору).

Одночасно господарський суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що договір транспортного перевезення №0512/01 та в договір-замовлення № 0512/01 від 05.12.2014 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не підписувався та печаткою не скріплювався з огляду на наступне.

За результатами проведеної комплексної судово-почеркознавчої і технічної експертизи (висновок експерта № 514/515 від 20.05.2015, а.с. 177-180) вирішити питання щодо монтажу наданих документів не виявилось можливим, а питання підпису та нанесення печатки експертом не вирішувалось, оскільки зображення цих підписів і відтиску печатки нанесені із використанням технічних засобів та методів за допомогою комп'ютерної або (та) копіювально-розмножувальної техніки.

Однак, вказана експертиза згідно ухвали господарського суду проводилась за електрофотографічними копіями досліджуваних документів, у зв'язку з відсутністю договорів з оригінальними підписами та відтисками печатки відповідача, а тому на дослідження експерта було надано вже скановані та отримані через електронну пошту документи. Слід врахувати, що сканування - це перенесення зображення або тексту з аркуша паперу на комп'ютер в цифровий вид.

Таким чином, висновок експерта не підтвердив повідомлені відповідачем обставини щодо того, що ним договір транспортного перевезення №0512/01 та в договір-замовлення № 0512/01 від 05.12.2014 не підписувався і печаткою не скріплювався.

Разом з цим правила ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускають укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України унормовано, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні положення містяться в частині 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

З матеріалів справи слідує, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняв до виконання замовлення позивача стосовно перевезення вантажу. Так, у наданих до суду письмових поясненнях від 10.02.2015 (а.с. 34-26) відповідач повідомив, що 05.12.2014 в телефонному режимі прийняв до виконання замовлення на перевезення 06.12.2014 цукру з м. Гайсин Вінницької області та передав замовнику дані по водію на повідомлену ним адресу електронної пошти. Виконання замовлення доручив водію ОСОБА_5, який працював у відповідача за трудовим договором від 27.10.2014 (а.с. 117-118). Автомобіль, яким здійснювалось перевезення, перебуває в оренді відповідача згідно нотаріально посвідченого договору від 29.04.2014 (а.с. 81-83). На перевезення вантажу оформлено товарно-транспортну накладну № ОГ-7188 від 06.12.2014 (а.с. 22, 111).

При цьому, за оформленою товарно-транспортною накладною замовником зазначено ТОВ "Універсальна база 1608", тоді як зазначений в ТТН вантажовідправник - ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля" у поясненнях від 24.02.2015 не повідомляє суд про наявність з відповідачем правовідносин стосовно перевезення вантажу. Не повідомляється про вказане і сторонами у справі.

З викладеного господарський суд дійшов висновку, що між ТОВ "Універсальна база 1608" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір перевезення у спрощений спосіб на умовах перевезення згідно товарно-транспортної накладної № ОГ-7188 від 06.12.2014.

Згідно ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України).

З матеріалів справи слідує, що на підставі договору поставки № Z340044 від 29.08.2011 ТОВ "Універсальна база 1608" (Покупець) придбано у ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (Постачальник) товар (цукор) в кількості 22 т загальною вартістю 154 000,00 грн. (а.с. 9-14). За вказаний товар позивачем 05.12.2014 здійснено попередню оплату в розмірі загальної вартості товару 154 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 3678 ( а.с. 15).

Зазначені вище обставини також підтверджуються Постачальником позивача - ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (а.с. 104-113).

Позивач подав ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля" заявку на відвантаження товару (цукру в кількості 22 т) від 05.12.2014 № 0512/03, в якій зазначив відомості щодо автомобіля та водія ОСОБА_5 (а.с. 113). Вказані відомості надавались позивачеві фізично особою-підприємцем ОСОБА_1 через електронну пошту.

Завантаження товару відбулося 06.12.2014 ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля" за місцем його знаходження - м. Гайсин Вінницька область вул. Плеханова, 150 в автомобіль, що зазначався в заявці, водій - ОСОБА_5, про що складено товарно-транспортну накладну № ОГ-7188 від 06.12.2014 (а.с. 22, 111).

Про наявність будь-яких спірних питань стосовно прийняття вантажу для перевезення сторони не повідомляють та спір у даній справі не пов'язаний з порушенням правил приймання вантажів для перевезення, у зв'язку з чим господарський суд не долучає до участі у справі особу, яка подала відповідачу вантаж для перевезення, так як рішення у даній справі не впливає на права і обов'язки такої особи.

В подальшому, як зазначає відповідач у поясненнях від 10.02.2015, після завантаження автомобіля його супровід вівся в телефонному режимі та вантаж було доставлено 07.12.2014 за повідомленою в телефоні адресою - на складську базу в с. Мильці Полтавської області, де і відбулося розвантаження такого товару.

Натомість позивач повідомляє, що вантаж ним не отримувався.

За правилами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 918 Цивільного кодексу України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 N 363 (надалі - Правила перевезення), вантажовідправником є будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - це будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; замовник - це вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів; товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (розділ 1 Правил перевезення).

З наданої до матеріалів справи товарно-транспортної накладної № ОГ-7188 від 06.12.2014 слідує, що замовником та вантажоодержувачем вантажу є ТОВ "Універсальна база 1608". Завантаження вантажу відбулося в автомобільний транспорт, що поданий на завантаження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 Водій, який здійснював перевезення та який також зазначений в товарно-транспортній накладній, є особа ОСОБА_5, тобто працівник за трудовим договором фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 117-118) та якого останній направив для виконання прийнятого замовлення з перевезення (пояснення від 10.02.2015).

Отже, товарно-транспортна накладна № ОГ-7188 від 06.12.2014 підтверджує прийняття до виконання замовлення з перевезення вантажу ТОВ "Універсальна база 1608" фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

В силу положень ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України перевізник зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу).

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України та ст. 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 N 401 та який є чинним на теперішній час (надалі - Статут), автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам.

Згідно зі ст. 53 Статуту вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення шоферу відповідно оформлених товарно-транспортних документів на навантажений або вивантажений вантаж.

Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна (п. 11.1. Правил перевезення).

Здавання вантажу - це подання вантажоодержувачу перевізником вантажу, згідно з товарно-транспортним документом, з наступним розвантаженням і оформленням документів про його передачу вантажоодержувачу (розділ 1 Правил перевезення).

Час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження (п. 8.25. Правил перевезення).

Натомість, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували б розвантаження вантажу.

Так, товарно-транспортна накладна № ОГ-7188 від 06.12.2014 не містить відмітки про вантажно-розвантажувальні операції, хоча наявність такої відмітки в силу наведених вище норм є обов'язковою та є свідченням розвантаження вантажу.

Відповідач повідомляє про те, що доставив вантаж 07.12.2014 в с. Мильці Полтавської області, хоча жодного доказу на підтвердження вказаного не надає.

Крім того, відповідач не підтверджує факт погодження з ТОВ "Універсальна база 1608" пункту розвантаження с. Мильці Полтавської області, оскільки діючі норми і правила не передбачають можливість зміни вантажоодержувача вантажу за допомогою телефонного зв'язку.

Навіть при непогоджені перевезення вантажу на умовах, викладених в договорі замовленні № 0512/02 від 05.12.2014, відповідач здійснював перевезення вантажу при оформленій товарно-транспортній накладній № ОГ-7188 від 06.12.2014, примірник якої було вручено водію, в якій зазначався вантажоодержувач вантажу - ТОВ "Універсальна база 1608", код ЄДРПОУ 20920010, адреса: 54010, м. Миколаїв, вул. Бузника, б.5, кв. 114, а отже останній був зобов'язаний доставити такий вантаж зазначеному вантажоодержувачу.

Не зазначення в товарно-транспортній накладній пункту розвантаження при тому, що в товарно-транспортній накладній містяться відомості про вантажовідправника і його місцезнаходження, не є обставиною відсутності вини перевізника у втраті вантажу згідно зі ст. ст. 133, 134 Статуту.

Незнання водієм фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 законодавства про перевезення вантажів та встановленого порядку оформлення документів не звільняє фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 від відповідальності за порушення зобов'язання.

В будь-якому разі господарський суд враховує, що відповідач не надає жодного доказу на підтвердження розвантаження вантажу, у тому числі за повідомленою в поясненнях адресою в с. Мильці Полтавської області, та не надає належних доказів того, що вантаж одержаний вантожоодержувачем, яким є позивач, або вантаж притриманий відповідачем, тоді як прийняття вантажу до перевезення та його належне завантаження в автомобіль відповідач не заперечує.

Надана відповідачем роздруківка електронного звіту щодо маршруту автомобіля обліковує лише рух автомобіля та не підтверджує обставини розвантаження вантажу (а.с. 40-42).

При цьому господарський суд відхиляє твердження відповідача, що вантаж є отриманим позивачем згідно видаткової накладної № РНООО-145-03878 від 06.12.2014 (а.с. 21, 110), оскільки вказана видаткова накладна була оформлена постачальником ТОВ "ПК "Зоря Поділля" за договором поставки, тоді як товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна.

Відповідно до ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (ч. 1). За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає (ч. 3).

Згідно з приписами ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управною стороною, втрата або пошкодження її майна.

Відповідно до ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Складовими збитків є наявність збитків, протиправна поведінка боржника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками.

В силу ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не виконав свого зобов'язання по перевезенню вантажу і не доставив вантаж позивачеві, взагалі не підтвердив доставку і розвантаження вантажу в будь-якому пункті та не підтвердив наявність такого вантажу на час розгляду справи, а також не надав належних доказів, які б звільняли відповідача від відповідальності.

Розмір збитків, які поніс позивач внаслідок втрати вантажу, підтверджується платіжним дорученням № 3678 від 05.12.2014 на суму 154 000,00 грн., яким позивач оплатив передплатою за товар згідно рахунку СФ - 50456 від 03.12.2014 за договором поставки № Z340044 від 29.08.2011, укладеним з ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля". Вказане підтверджує також ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля".

На підставі викладеного, господарський суд вважає позовні вимоги ТОВ "Універсальна база 1608" про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитків в розмірі 154 000,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Твердження відповідача того, що наявність у спірних правовідносинах ознак кримінального правопорушення виключає можливість вирішення питання у порядку господарського судочинства (пояснення від 23.06.2015) відхиляється господарським судом, оскільки відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судовий збір, а також судові витрати, які відповідач оплатив за проведення судової експертизи, покладаються на відповідача згідно правил ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна база 1608" (54020, м. Миколаїв, вул. Бузника, 5, ідентифікаційний код 20920010) 154 000,00 грн. збитків, а також 3 080,00 грн. судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.07.2015.

Суддя В.В.Тимошевська