Рішення № 46605366, 16.06.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 12/101/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2015 Справа № 908/3210/15

Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ільїної Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/3210/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Енерго Комплект Україна", м.Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

про стягнення 700668, 41 грн.

за участю представників:

від позивача - Гришин Р.В., довіреність б/н від 04.06.15р.

від відповідача - Романенко М.В., довіреність б/н від 01.01.15 р.

З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засіданні з 11.06.15р. по 16.06.15р., згідно вимог ст. 77 ГПК України було оголошено перерву, без винесення процесуального документа суду, за наслідком якого було складено протокол відповідно до вимог ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепло Енерго Комплект Україна" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення боргу в сумі 483491, 73 грн., інфляційні в сумі 123833, 34 грн., три проценти річних в сумі 7089, 34 грн., пеню в сумі 86254, 00 грн. за договором поставки № К 004320 від 02.06.15р.

Відповідач у справі - Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор", надав, в порядку ст. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив у зв'язку із зокрема тим, що позивач безпідставно застосував пеню в розмірі 0,1 % яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ при нарахування пені до 06.02.15р., що суперечить приписам ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконя грошових зобов'язань». При цьому заявляє, що є підстави для застосування судом п. п. 3,6 ч.1 ст. 83 ГПК України, оскільки відповідач знаходиться у вкрай тяжкому становищі.

Безпосередньо в судовому засіданні 16.06.15р. представник відповідача визнав позовні вимоги, просив задовольнити клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду у даній справі.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, позицію відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 02.06.14р. року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепло Енерго Комплект Україна", далі Постачальник, та Публічним акціонерниим товариством "Запоріжтрансформатор", далі Покупець, був укладений договір поставки № К 004320, далі Договір.

Відповідно до пунктів 1.1., 2.1.,2.2. Договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар в обумовлені додатками до даного договору строки, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити за нього грошову суму. Постачанню за даним договором підлягає наступний товар: контрольно-вимірювальна апаратура, далі Товар . Загальна кількість товару, яка підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам, розмірам визначається специфікаціями, які є невід'ємними частинами Договору.

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що Постачальник одночасно з передачею товару передає Покупцю документи, які стосуються товару: рахунок-фактуру, податкову накладну, накладну на товар, товаросупровідну накладну, сертифікат якості (сертифікат відповідності), паспорт.

Строки та порядок поставки Товару обумовлені у розділі 3 Договору, зокрема: Товар постачається в наступні строки: 80 днів з моменту підписання додатку. Дострокова поставка дозволена. (п. 3.1.). Товар поставляється покупцю на умовах FCA, склад Постачальника, відповідно до Інкотермс в редакції 2010 року, якщо інше не передбачено у Додатках до Договору (п. 3.2.). Приймання товару по кількості та якості здійснюється за транспортними та супровідними документами, наданими Постачальником (п. 3.4.). Приймання товару по кількості здійснюється на складі Постачальника одночасно з поставкою товару або на складі Покупця у строк не пізніше 20 календарних днів з моменту надходження товару на склад Покупця.

Ціна Товару визначається Додатками, які є невід'ємною частиною Договору, як це зазначено у п. 5.1. Відповідно до п. 5.2. Договору його ціна на момент укладення (специфікація № 1) становить 500000, 00 грн. Ціна Договору корегується сторонами шляхом вказівки про це у наступних Додатках. В силу п. 5.4. Договору Покупець оплачує Товар в наступному порядку: 100% оплата протягом 5 банківських днів з моменту поставки Товару, якщо інше не передбачено у Додатках до договору.

Як передбачено розділом 7 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 березня 2016 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань Постачальника, передбачених Договором - до закінчення строку дії гарантії. Зміни та доповнення до Договору дійсні, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані повноваженим представниками сторін.

Додатковою угодою № 1 від 17.07.14р. до Договору сторони погодили викласти п. 5.2 у наступній редакції « Ціна договору на момент його укладення (специфікація № 1 до договору) становить 975861, 60 грн.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем до договору були складені та підписані наступні Специфікації, а саме:

1. Специфікацією № 2 до Договору від 28.07.14р. сторони погодили поставку Товару у кількості 65 шт. на загальну суму 168103, 20 грн.

2. Додатком № 3 від 12.08.14р. до Договору сторони погодили поставку Товару у кількості 40 шт. на загальну суму 114822, 00 грн.

3. Додатком № 4 від 13.08.14р. до Договору сторони погодили поставку Товару у кількості 20 шт. на загальну суму 15696, 00 грн.

4. Додатком № 5 від 20.08.14р. до Договору сторони погодили поставку Товару у кількості 6 шт. на загальну суму 8352, 00 грн.

5. Додатком № 6 від 15.09.14р. до Договору сторони погодили поставку Товару у кількості 118 шт. на загальну суму 281467, 20 грн.

6. Додатком № 7 від 17.11.14р. до Договору сторони погодили поставку Товару у кількості 60 шт. на загальну суму 113295, 73 грн.

Відповідно до умов вказаних специфікацій оплата поставленого Товару здійснюється в розмірі 100% оплати на протязі 5 банківських днів з моменту поставки товару на склад Покупця.

Вказані специфікації підписані сторонами та скріплені печатками їх підприємств без зауважень та пропозицій.

Позивач в позові вказує, що відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за переданий товар в сумі 483491, 73 грн., яку і намагається стягнути позивач.

Так, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу Товар, передбачений умовами договору, на загальну суму 548901, 73 грн., що підтверджується підписаними сторонами у справі без зауважень видатковими накладними, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, зокрема:

- видатковою накладною № РН-0000455 від 05.11.2014 року на суму 503685, 60 грн.;

- видатковою накладною № РН-0000582 від 05.12.2014 року на суму 37155, 56 грн.;

- видатковою накладною № РН-0000639 від 23.12.2014 року на суму 8060, 57 грн.;

Зазначений товар був отриманий уповноваженими представниками відповідача, а саме: Кировою Н.Б. на підставі довіреностей № 27082 від 05.11.2014 року, № 27214 від 05.12.2014 року, № 27314 від 23.12.2014 року про що свідчать її підписи на видаткових накладних.

Разом з тим, в підтвердження поставки Товару за Договором позивач надає товарно-транспортні накладні № 455 від 05.11.14р., № 582 від 05.12..14р., № 639 від 23.1.14., в яких містяться відомості про вантаж та які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Втім, відповідач свої зобов'язання з оплати за поставлений товар в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим позивач намагається стягнути з останнього борг в сумі 483491, 73 грн.

Оскільки відбулося несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, позивач намагається стягнути з відповідача пеню за загальний період з 12.11.14р. по 06.05.15р. в сумі 86254, 00 грн. на підставі п. 6.3.1. Договору. Так, умовами вказаного пункту Договору визначено, що за прострочення виконання зобов'язань за Договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1 % від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

З посиланням на приписи статті 625 ЦК України, а також п. 6.1.1. Договору, яким встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні проценти в розмірі 3% річних від несплаченої суми, позивач вказує на прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача, в зв'язку з чим намагається стягнути з нього три проценти річних за загальний період з 12.11.14р. по 06.05.15р. в сумі 7089, 34 грн.. Додатково просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 123833, 34 грн. за загальний період з 12.11.14р. по 06.05.15р.

Судом досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір поставки. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, порядок здійснення розрахунків, умови поставки, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 712 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України також визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Предмет поставки за Договором відповідає вказаним вимогам. Відповідач прийняв поставлений Товар (про що свідчать наявні в матеріалах справи підписаними сторонами та скріпленим печатками їх підприємств без зауважень видаткові накладні та також товарно-транспортні накладні), його не повернув, а тому повинен здійснити за нього оплату за умовами Договору.

Порядок здійснення розрахунків між сторонами узгоджено у п. 5.4 Договору а також умовами Специфікації № 2 до Договору та Додатків №№ 3-7 до Договору, зокрема здійснюється 100% оплата протягом 5 банківських днів з моменту поставки Товару на склад Покупця. Таким чином, з аналізу змісту умов Договору, а також наданих до справи доказів, вбачається, що оплата товару здійснюється протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами видаткових накладних, що узгоджується з положенням розділу 3 Договору. Таким чином, строк оплати товару, поставленого відповідачу:

- за видатковою накладною № РН-0000162 від 29.08.2014 року, настав 28.09.2014 року, втім оскільки це вихідний день, в силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України строк оплати настав 29.09.2014 року;

- за видатковою накладною № РН-0000455 від 05.11.2014 року настав 13.11.2014 року;

- за видатковою накладною № РН-0000582 від 05.12.2014 року настав 15.12.2014 року;

- за видатковою накладною № РН-0000639 від 23.12.2014 року настав 31.12.2014 року;

Разом з тим, безпосередньо в судовому засіданні 16.06.15р., за наслідком якого було складено протокол відповідно до вимог ст. 811 ГПК України, представник відповідача визнав наявність боргу за спірним Договором. А тому дані обставини сприймається судом з урахуванням приписів ст. 35 ГПК України, оскільки у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем у встановлений договором строк за поставлений згідно умов договору товар.

В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договором щодо не здійснення оплати за поставлений товар в повному обсязі, а також доведено порушення відповідачем строку оплати товару, встановленого умовами договору, а наявність заборгованості в розмірі 483491, 73 грн. підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, які є первинними документами, згідно яких проводяться розрахунки між сторонами у справі. Відповідач наявність заборгованості визнав, однак доказів її оплати до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Енерго Комплект Україна" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення боргу в сумі 483491, 73 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що зобов'язання з оплати за поставлений згідно умов договору товар з боку відповідача залишились невиконаними належним чином та в повному обсязі.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Матеріали справи свідчать, що позивач за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором поставки нарахував відповідачу пеню за порушення строків оплати поставленого товару в розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожною видатковою накладною окремо за загальний період з 12.11.14р. по 06.05.15р. в сумі 86254, 00 грн.

Однак, відповідач проти такого розрахунку заперечив та надав контр розрахунок пені. Так, дослідивши розрахунки пені, виконані позивачем та відповідачем, суд дійшов висновку що в даному випадку розрахунок відповідача є вірним, оскільки в розрахунку пені, який наданий позивачем строк її нарахування за видатковою накладною № РН-0000455 від 05.11.2014 року починається з 12.11.14р., тоді як настав лише 13.11.2014 року. Разом з тим, позивачем здійснено нарахування пені в більшому розмірі (в розмірі 0,1 % від простроченої суми) ніж встановлено імперативним приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з яким розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а саме з 13.11.14р. по 05.02.15р., що кореспондується з приписами ст. 343 ГК України. В пункті 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Відтак, в цій частини судом приймається розрахунок пені, здійснений відповідачем. При цьому судом враховано, що відповідно до заяви б/н від 16.06.15р. представник позивача погодився із розрахунком пені, здійсненним відповідачем та просив його прийняти за основу при ухвалення рішення. Однак, оскільки заяв про зменшення розміру позовних вимог до суду не надано, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Енерго Комплект Україна" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" пені підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 76877, 54 грн.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки мало місце прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, позивач з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача три проценти річних за загальний період з 12.11.14р. по 06.05.15р. в сумі 7089, 34 грн., а також інфляційні в сумі 123833, 34 грн. за загальний період з 12.11.14р. по 06.05.15р.

Однак, при розрахунку трьох процентів річних позивачем не враховано, що за видатковою накладною № РН-0000455 від 05.11.2014 року період прострочення оплати настав 13.11.2014 року. Відтак, судом з власної ініціативи здійснено перерахунок трьох процентів річних та інфляційних за допомогою програми "Законодавство". При їх перерахунку, суд дійшов висновку що вказані розрахунки вірні, а нарахування трьох процентів річних з 13.11.14р. не вплинуло на їх розмір. Тому вимоги щодо стягнення з відповідача трьох процентів річний та інфляційних у зазначених розмірах обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про застосування приписів п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 статті 3 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості обставин, що ускладнюють виконання рішення відповідач зазначає, що аналіз балансу за 2014 рік та перший квартал 2015 року дозволяє дійти висновку про наявність у відповідача збитків в розмірі 2188273000, 00 грн. та поточних зобов'язань щодо сплати грошових коштів на користь інших осіб в сумі 5178242000, 00 грн.. натомість сума поточних обігових коштів складає лише 96391 000, 00 грн., а дебіторська заборгованість за поставлену продукцію 390121000, 00 грн.

Вказане на думку заявника дозволяє дійти висновку про перевищення поточних невиконаних зобов'язань (Пасив) відповідача над поточними оборотними активами відповідача (Актив) більш як в 10 разів, тому зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, та розстрочення виконання рішення щонайменше як на 3 місяці дозволить зменшити навантаження на поточні оборотні активи відповідача та сприятиме поступовому та пропорційному вирівнюванню дисбалансу.

Проте, сам по собі тяжкий фінансовий стан підприємства не може вважатися безумовною підставою для застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України, адже, враховуючи положення ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Разом з цим, слід зазначити що фінансовий звіт дійсно підтверджує негативні тенденції фінансового становища підприємства відповідача, проте в даному випадку, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку пені, загальний розмір нарахованої пені в сумі 76877, 54 грн. є значно меншим від розміру основної суми боргу відповідача - 483 491, 73 грн., яка не спростована останнім жодним чином.

В свою чергу, нарахована позивачем пеня базуються на умовах договору, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача.

Отже, оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром виниклої заборгованості, врахувавши інтереси обох сторін, суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір не є значним порівняно з основною заборгованістю, а також відповідає умова договору.

До того ж, відповідачем не надано до суду доказів звернення до позивача з пропозицією досудового врегулювання спору внаслідок неможливості виконати свої зобов'язання за договором, а також доказів звернення щодо повернення Товару в зв'язку зі складною ситуацією в господарській діяльності підприємства тощо.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності и власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення. Зазначеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №10/1994 від 24 березня 2009 року.

Слід зазначити, що господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України, тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення, господарський суд враховує негативні наслідки для стягувача при затримці виконання даного рішення суду, порушення його матеріальних інтересів, ступінь вини боржника у виникненні спору та наявність інфляційних процесів в економіці держави.

Разом з тим, необхідно враховувати, що як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, невиконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

При цьому, відповідачем станом на 16.06.2015 не надано до суду жодних доказів на підтвердження її часткового погашення.

Відтак, враховуючи обставини справи, надані сторонами документи в обґрунтування своїх вимог та заперечень, в тому числі майнового стану, суд дійшов висновку що правових підстав для застосування п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України не вбачається.

Втім, слід роз'яснити відповідачу, що із відповідним клопотанням щодо надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду він не позбавлений права і можливості звернутися на будь якій стадії судового процесу.

З урахуванням викладеного, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 16.06.2015 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 42, 43, 25, 33, 34, 43, 44, 49, 82-84, ч. 2 ст. 85, 121 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Енерго Комплект Україна" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", 69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, буд. 3, код ЄДРПОУ 00213428, на користь:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Енерго Комплект Україна", 04210, м. Київ, Оболонська набережна, буд. 3, корпус 3, офіс 81, код ЄДРПОУ 38615428, основний борг в сумі 483491 (чотириста вісімдесят три тисячі чотириста дев'яносто одну) грн. 73 коп., пеню в сумі 76877 (сімдесят шість тисяч вісімсот сімдесят сім) грн. 54 коп., три проценти річних в сумі 7089 (сім тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 34 коп., інфляційних в сумі 123833 (сто двадцять три тисячі вісімсот тридцять три) грн. 34 грн., витраті зі сплати судового збору в сумі 13825 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 85 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло Енерго Комплект Україна" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" щодо стягнення пені в сумі 9376, 46 грн. відмовити.

Повне рішення складено - 02.07.2015 року

Суддя О.Г.Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.