Рішення № 46604618, 09.07.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 липня 2015 р. Справа № 902/814/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Літинський м'ясокомбінат»

(22300, Вінницька область, смт. Літин, Сосонське шосе, 8)

до: Вінницької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби

України у Вінницькій області (№86)

(21100, м. Вінниця, вул.. Привокзальна, 26)

про стягнення 40 982,71 грн.

при секретарі судового засідання Солоненко Т.В.

за участю представників сторін:

позивача: Гординський А.В. за довіреністю № 20 від 14.01.2015 року;

відповідача: Шоломицький О.А. за довіреністю б/н. від 18.05.2015 року

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Літинський м'ясокомбінат» звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Вінницької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№86) заборгованості за поставлений товар в загальному розмірі 40 982,71 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що у 2012 році позивачем за видатковими накладними поставлено відповідачеві жир тваринний на загальну суму 22 236,00 грн., за який останній зобов'язаний був провести розрахунки у відповідності до ст. ст. 530, 692 Цивільного кодексу України. Однак, відповідач, в порушення наведених норм не розрахувався за поставлений товар, і станом на 11.06.2015 року заборгованість останнього становить 22 236,00 грн..

Неналежне виконання зобов'язань за договором призвело до звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 15.06.2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/814/15 та призначено її до розгляду на 02.07.2015 року.

В судовому засіданні 02.07.2015 року судом оголошено перерву до 09.07.2015 року у зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду в частині надання доказів.

07.07.2015 року представником позивача за довіреністю Гординським А.В., на виконання вимог ухвали суду від 15.06.2015 року, супровідним листом № 359 від 07.07.2015 року, подано докази в обґрунтування позовних вимог. До вказаного супровідного листа додано клопотання про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу до суми 20 496,00 грн.. Дане клопотання мотивоване тим, що 30.06.2015 року відповідачем перераховано на рахунок позивача 1 740,00 грн. за жир тваринний. Зазначена оплата зарахована позивачем в рахунок погашення заборгованості, яка є предметом розгляду в даній справі.

Клопотання про зменшення позовних вимог прийнято судом до розгляду, як таке, що подане з дотриманням вимог ст. 22 ГПК України.. При цьому судом враховано, що клопотання про зменшення позовних вимог подане представником позивача в межах наданих йому повноважень.

Представник за довіреністю Шоломицький О.А. в заяві від 09.07.2015 року визнає позов в частині основного боргу в сумі 20 496,00 грн..

Враховуючи визнання відповідачем суми основного боргу, суд зважає на наступне.

Частиною четвертою стаття 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Представнику відповідача роз'яснено правові наслідки визнання позову, передбачені статтею 78 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В період червня-серпня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Літинський м'ясокомбінат» (позивач) поставлено Вінницькій виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№86) (відповідач) жир тваринний (надалі товар) на загальну суму 22 236,00 грн..

Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок укладання господарських договорів, господарський договір за загальними правилами укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку.

В період червня-серпня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Літинський м'ясокомбінат» (позивач) на підставі усної домовленості з Вінницькій виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№86) (відповідач) поставлено останньому жир тваринний (надалі товар) на загальну суму 22 236,00 грн..

Факт поставки продукції та, відповідно, факт її прийняття з боку відповідача, підтверджується видатковими накладними та довіреностями, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи (10-18).

Згідно клопотання про зменшення позовних вимог та виписки банку від 30.06.2015 року, відповідачем сплачено грошові кошти на загальну суму 1 740,00 грн..

Станом на 30.06.2015р. відповідачем підтверджено наявність заборгованості у розмірі 20 496,00 грн. відповідно до підписаного сторонами та засвідченого печатками підприємств акту звірки взаєморозрахунків.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за поставлений товар позивачем на його адресу була направлена претензія № 363 від 10.11.2014р. з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 22 236,00 грн.. Отримання претензії відповідачем підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 22300 04785684.

На претензію відповідачем не було надано відповіді.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, як це передбачено ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майно-господарських зобов'язань.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих договірних зобов'язань з купівлі товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

Стаття 193 Господарського кодексу передбачає, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначає обов'язок Покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В порушення умов договору, вимог зазначених статей Цивільного та Господарського кодексів України відповідач не оплатив товар.

Загальна сума основної заборгованості на час розгляду справи становить 20 496,00 грн., тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлені вимоги про 3% річних у розмірі 1 922,11 грн., інфляційні нарахування у розмірі 18 746,71 грн. відповідно до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справи 09.07.2015 року представником позивача за довіреністю Гординським А.В. подано заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних з суми 1 922,11 грн. до 1,00 грн. та інфляційних нарахувань з 18 746,71 грн. до 1,00 грн..

Судом прийнято дану заяву як таку, що подана з дотриманням положень ст. 22 ГПК України. При цьому судом враховано, що заява про зменшення позовних вимог подана представником позивача в межах наданих йому повноважень.

З урахуванням наведеного, вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних в розмірі 1,00 грн. та інфляційний нарахувань в розмірі 1,00 грн. підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути Вінницької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№86) (21100, м. Вінниця, вул. Привокзальна, 26, код ЄДРПОУ 08562594) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Літинський м'ясокомбінат» (22300, Вінницька область, смт. Літин, Сосонське шосе, 8, код ЄДРПОУ 31380537) 20 496 (двадцять тисяч чотириста дев'яносто шість) грн. 00 коп. - боргу; 1 (одну) грн. 00 коп. - 3% річних; 1 (одну) грн. 00 коп. - інфляційних нарахувань та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13 липня 2015 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи