Ухвала суду № 46600875, 25.06.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/385/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/789/784/15 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 41

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Кузьма Р.М., Сташків Б.І.

при секретарі - Баляс Т.І.

за участю апелянта ОСОБА_1,

представника апелянта ОСОБА_2

відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідачів ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду від 07 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кременецька районна державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення та зобов"язання не чинити перешкод та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6 державна нотаріальна контора про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності, їх реєстрацію та визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Кременецького районного суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з житлового будинку. В подальшому позивачка змінила предмет і підставу позову та просила зобов"язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні нею вищезазначеним будинком та вселити її.

Заявлені вимоги позивачка мотивувала тим, що у відповідності до реєстраційного посвідчення на обєкти нерухомого майна від 07 лютого 2001 року вона є власником житлового будинку по вул.Дикуни, 1, в с.Ст.Почаїв Кременецького району. В даному житловому будинку з 2011 року проживають відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Однак, спільне проживання із відповідачами не склалось, оскільки між сторонами постійно виникають сварки та конфлікти. Крім того, вона неодноразово зверталась в міліцію із заявами про нанесення їй побоїв та перейшла жити у інше житлове приміщення і не може вселитись у спірне будинковолодіння, оскільки відповідачі їй у цьому перешкоджають. У зв'язку з цим просила суд вселити її та зобов"язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні нею вищезазначеним будинком.

В березні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Кременецького районного суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6 державна нотаріальна контора про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності, їх реєстрацію та визнання права власності.

Заявлені вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що спірне будинковолодіння належало до суспільної групи «колгоспний двір», членами якого станом на 15 квітня 1991 року були: вона, її батько ОСОБА_7 та мати ОСОБА_1 Всі вони набули право на це будинковолодіння у рівних частках по 1/3 частині. ОСОБА_7 помер 16 листопада 1998 року. За життя все своє майно він заповів ОСОБА_1 і остання у 2001 році отримала свідоцтво про право на спадщину - цілий житловий будинок з надвірними будівлями по вул.Дикуни, 1 у с.Старий Почаїв. Тому просила визнати свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння, видане на ім"я ОСОБА_7 ОСОБА_6 міською радою 21 вересня 1981 року та зареєстроване у Кременецькому БТІ 24 вересня 1981 року за реєстраційним №1083, недійсним в частині визнання права власності на 1/3 частини домоволодіння, визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою 11 січня 2001 року ОСОБА_1 на спадкове майно померлого 16 листопада 1998 року ОСОБА_7, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, зареєстроване в реєстрі за №30 недійсним в частині визнання права на 1/3 частини вказаного будинковолодіння, визнати реєстраційне посвідчення на об"єкти нерухомого майна, видане Кременецьким районним бюро технічної інвентаризації 07 лютого 2001 року ОСОБА_1, що посвідчує її право на будинковолодіння в цілому, яке розташоване за вищевказаною адресою недійсним в частині посвідчення права власності на 1/3 частини житлового будинку.

Рішенням Кременецького районного суду від 07 травня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні жилим будинком за адресою: вул.Дикуни, 1 в с.Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, вселити ОСОБА_1 у вказаний будинок, заборонити ОСОБА_3, ОСОБА_4 створювати для ОСОБА_1 перешкоди, які полягають у забороні та обмеженні доступу до жилих і нежилих приміщень, господарських будівель, присадибної ділянки вказаного будинковолодіння, користування належною їй худобою та її особистими речами. В іншій частині позову відмовлено.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане завідуючою ОСОБА_6 державної нотаріальної контори ОСОБА_8 11 січня 2001 року ОСОБА_1 на спадкове майно померлого 16 листопада 1998 року ОСОБА_7, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, зареєстроване в реєстрі за №30 частково недійсним в частині визнання права на 1/3 частину домоволодіння.

Визнано реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, видане Кременецьким районним бюро технічної інвентаризації 07 лютого 2001 року ОСОБА_1, що посвідчує її право на будинковолодіння в цілому, яке розташоване в с.Старий Почаїв по вул.Дикуни, 1 частково недійсним в частині посвідчення права ОСОБА_1 на 1/3 частину будинковолодіння.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину житлового будинку №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, загальною площею 113.7 кв.м., житловою площею 75.8 кв.м., сарай (літера Б), погріб (літера Пг) загальною вартістю 106806.00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Судові витрати по справі покласти на сторони в межах сум ними понесеними.

Знято арешт з будинковолодіння по вул.Дикуни, 1 в с.Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, накладений ухвалою Кременецького районного суду від 11 березня 2014 року.

ОСОБА_1 подала на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом невірно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що ОСОБА_3 подано зустрічний позов з пропуском строку позовної давності. ОСОБА_8 не враховано, що право власності ОСОБА_7 на спірне будинковолодіння виникло на підставі свідоцтва про право власності від 21 вересня 1981 року, яке не скасоване. Крім цього, судом не виконано вказівки ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, а тому просить рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та відмови в задоволенні її позову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а її позовні вимоги щодо покладення на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобовязання займати приміщення у будинковолодінні ті, що визначені нею, як власником задовільнити.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представник ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ОСОБА_3, зокрема, суду пояснила, що їй нічого не було відомо про те, що право власності на будинковолодіння в 1981 році було оформлено лише на батька, оскільки вона на той час була неповнолітньою. Також вона не знала, що батько склав заповіт лише в користь матері та остання ще в 2001 році оформила право власності на цілий будинок на своє ім»я, оскільки мати їй про це нічого не повідомляла, а вона з 2002 по 2011 р.р. в спірному будинковолодінні не проживала, оскільки перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_9ВА. та проживала в чоловіка. Про вказані обставини дізналася лише в 2013 році, коли ОСОБА_1 пред»явила позов про її виселення.

Треті особи в судове засідання не зявилися, хоча були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи за нею право власності на 1/3 частини будинковолодіння №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв Кременецького району, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 були членами одного колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_7, набули в рівних частках право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після його припинення, а тому у спадкову масу після смерті ОСОБА_7 входила лише належна йому 1/3 частина спірного будинковолодіння, яку успадкувала ОСОБА_1 За таких обставин свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року та реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, видане Кременецьким районним комунальним БТІ 07 лютого 2001 року, згідно з якими за ОСОБА_1 оформлено право власності на ціле будинковолодіння у с.Старий Почаїв, вул.Дикуни, 1, є недійсними в частині визнання за останньою права власності на 1/3 частину домоволодіння. Крім цього, ОСОБА_3 не пропустила строк позовної давності щодо оскарження вказаних правовстановлюючих документів, оскільки право на позов в неї виникло лише в червні 2011 року коли вона зі згоди власника вселилася та зареєструвалася в даному будинковолодінні.

З таким висновком колегія суддів погоджується.

ОСОБА_8 встановлено, що згідно свідоцтва про народження серія І-ИД №287797 від 13 червня 1973 року батьками ОСОБА_1 (в даний час ОСОБА_3) ОСОБА_11 є ОСОБА_7 та ОСОБА_1.

Згідно свідоцтва на забудову індивідуальної садиби в с.Ст.Почаїв її забудовником на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_6 сільської ради № І I від 12 червня 1976 року є ОСОБА_7.

21 вересня 1981 року ОСОБА_6 міською радою на ім»я ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв Кременецького району, яке зареєстроване у Кременецькому БТІ 24 вересня 1981 року за реєстраційним №1083.

Згідно даного Свідоцтва власником будинковолодіння визначено лише ОСОБА_7.

Згідно записів будинкової книги прописки громадян, що мешкають в будинку №34 по вул.Папаніна, с.Почаїв, Кременецького району (в даний час будинок №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв Кременецького району), 17 травня 1988 року в даному будинковолодінні були прописані: ОСОБА_7, ОСОБА_1 та ОСОБА_12.

В 1993 році ОСОБА_12 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 та змінила прізвище на «Огерук», який було розірвано 28 травня 1999 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ИД №016289 від 28 травня 1999 року, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 28 травня 1999 року зроблено запис за №56.

Згідно заповіту від 21 жовтня 1998 року, зареєстрованого в реєстрі за №30 завідувачем ОСОБА_6 державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 на випадок своєї смерті все належне йому майно на праві власності заповів ОСОБА_1.

16 листопада 1998 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ИД № 022773 від 16 листопада 1998 року.

11 січня 2001 року та 13 лютого 2008 року ОСОБА_1 зверталася до держнотконтори із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року спадкоємцем майна померлого ОСОБА_7 є ОСОБА_1.

07 лютого 2001 року Кременецьким районним комунальним БТІ видано реєстраційне посвідчення, згідно якого будинковолодіння №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв Кременецького району, зареєстровано за ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим ОСОБА_6 держнотконторою 11 січня 2001 року за реєстровим № 30 та записано в реєстрову книгу №8 за реєстровим № 1083.

Будинковолодіння складається з одноповерхового житлового будинку з надвірними будівлями.

Як вбачається з довідки Кременецького РК БТІ №101 від 17 лютого 2014 року інвентаризаційна вартість житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями в с.Ст.Почаїв по вул.Дикуни, 1, загальною площею 113.7 кв.м., житловою площею 75.8 кв.м., становить 106806.00 грн.

07 грудня 2001 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_9, та ОСОБА_14 змінила прізвище на «Дума»

Після реєстрації даного шлюбу ОСОБА_15 виселилася із спірного будинковолодіння та 04 вересня 2002 року знялася із реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_15 та ОСОБА_9 розірвано.

08 червня 2011 року ОСОБА_15 повторно зареєстрована у спірному будинковолодінні №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області.

25 листопада 2011 року ОСОБА_15 зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 та змінила прізвище із «Дума» на «Циганюк», про що в Книзі реєстрації шлюбів 25 листопада 2011 року зроблено відповідний актовий запис за №13, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ИД №082738 від 25 листопада 2011 року.

В цей же день 25 листопада 2011 року ОСОБА_4 також зареєстрований у спірному будинковолодінні.

ОСОБА_8 першої інстанції вірно встановлено, що спірне будинковолодіння станом на 15 квітня 1991 року належало до суспільної групи «колгоспний двір», членом якого також була ОСОБА_3.

Наведене підтверджується наступним.

Відповідно до трудової книжки колгоспника №55 ОСОБА_7 був членом колгоспу ім.Жданова з 20 січня 1968 року.

Згідно трудової книжки колгоспника №73 ОСОБА_1 була членом колгоспу ім.Жданова з 1973 року.

У відповідності до трудової книжки колгоспника №71 ОСОБА_12 була членом колгоспу «Світанок» з 1991 року.

Згідно довідки Старопочаївської сільської ради №369 від 04 березня 2014 року житловий будинок з надвірними будівлями №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв відноситься до суспільної групи господарства колгоспники.

Згідно довідки Старопочаївської сільської ради № 59 від 16 січня 2014 року, станом на 15 квітня 1991 року в житловому будинку по вул.Дикуни, 1 в с.Старий Почаїв Кременецького району, проживали та були зареєстровані ОСОБА_7, ОСОБА_1 та ОСОБА_12

Частиною 1 ст.112 ЦК УРСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить членам на праві сумісної власності

Розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (ч.2 ст. 123 ЦК УРСР).

Таким чином, станом на 15 квітня 1991 року будинковолодіння №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв Кременецького району належало колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_7. Членами колгоспного двору, крім ОСОБА_7, були: ОСОБА_1 - дружина померлого ОСОБА_7, та Дикун (в даний час ОСОБА_3) ОСОБА_11 - донька померлого ОСОБА_7, які проживали у цьому будинковолодінні.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками спірного будинковолодіння в рівних частках по 1/3 частини кожна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 11 січня 2001 року ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою на підставі заповіту посвідченого ОСОБА_6 державної нотаріальної конторою 21 жовтня 1998 року за реєстровим № 894, прийняла на своє ім'я майно за адресою: вул.Дикуни, 1, с.Старий Почаїв, Кременецький район.

Таким чином, спірним свідоцтвом порушене право власності ОСОБА_3 на частку у колгоспному дворі, оскільки вона постійно проживала у спірному будинку та брала участь у веденні спільного господарства.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не пропустила строк позовної давності виходячи із наступного.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_8 України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.

Згідно зі ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності згідно зі ст.76 ЦК УРСР починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред"явлення позову є підставою для відмови в позові.

В судовому засіданні встановлено, що після отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом (11 січня 2001 року) та реєстраційного посвідчення (07 лютого 2001 року) на ціле будинковолодіння, ОСОБА_3 виселилася із вказаного будинку, знялася з реєстраційного обліку (04 вересня 2002 року) та проживала в будинку свого чоловіка ОСОБА_9 В спірне будинковолодіння ОСОБА_3 повторно вселилася лише 08 червня 2011 року зі згоди власника ОСОБА_1

Відповідно, протягом вказаного періоду (з 2002 по 2011 р.р.) ОСОБА_3 в спірному будинковолодінні не проживала, а тому безпідставними є посилання апелянтки на те, що ОСОБА_3 знала про оформлення нею права власності на будинок.

В зв»язку із цим судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 не пропустила строку позовної давності, оскільки перебіг позовної давності слід рахувати з моменту, коли вона зареєструвалася та стала проживати в будинковолодінні зі згоди власника (з 08 червня 2011 року). Саме з моменту свого вселення в будинковолодіння (08 червня 2011 року) ОСОБА_16 повинна була дізнатися про порушення свого права, оскільки на вселення потрібна була згода власника.

З зустрічним позовом ОСОБА_3 звернулася 04 березня 2014 року, тобто, в межах строку позовної давності.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що ОСОБА_3 заздалегідь було відомо про складання ОСОБА_7 21 жовтня 1998 року заповіту в користь ОСОБА_1 та набуття останньою права власності на спірне будинковолодіння, оскільки жодних достатніх та належних доказів в підтвердження вказаних обставин суду не представлено.

Як пояснила ОСОБА_3 в судовому засіданні, про вказані обставини їй стало відомо лише в 2013 році, коли ОСОБА_1 пред»явила позов про її виселення із будинку.

Крім цього, в заяві до нотаріальної контори про прийняття спадщини від 11 січня 2001 року ОСОБА_1 вказала, що крім неї, інших спадкоємців немає, хоча відповідно до ст.533 ЦК УРСР, яка регулювала спірні правовідносини на той час, ОСОБА_3, як спадкоємець першої черги за законом, яка проживала спільно з спадкодавцем, мала право на спадкування.

Даними доказами спростовуються твердження апелянтки про те, що ОСОБА_3 знала про заповіт та оформлення ОСОБА_1 у 2001 році права власності на ціле будинковолодіння.

Крім того, ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердила доводи ОСОБА_3 про те, що конфлікти з приводу спірного будинковолодіння почали виникати лише у 2013 році.

Покази допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_17, на які посилається апелянтка, не спростовують вказаних обставин.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянтки на безпідставність задоволення позовних вимог ОСОБА_3 через те, що не скасовано свідоцтво про право власності на будинковолодіння №1 по вул.Дикуни в с.Старий Почаїв Кременецького району, видане 21 вересня 1981 року ОСОБА_6 міською радою на ім»я ОСОБА_7.

ОСОБА_7 помер 16 листопада 1998 року, що виключає необхідність у скасуванні рішення сільської ради про визнання за ним права власності на ціле будинковолодіння та правовстановлюючих документів, виданих на його підставі, а тому судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в даній частині.

Також колегія суддів вважає, що судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов»язання відповідачів займати у будинку лише ті приміщення, які вона визначить, як власник, оскільки позовні вимоги про встановлення порядку користування жилим приміщенням не пред»являлись. ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 є співвласниками спірного будинковолодіння і відповідно до ч.1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Крім цього, не заслуговують на увагу посилання апелянтки на те, що судом першої інстанції не виконано вказівки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, оскільки це не відповідає дійсності.

ОСОБА_8 детально досліджено докази по справі та правильно встановлено фактичні обставини справи, зокрема, і щодо питань, на які звертав увагу ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 17 грудня 2014 року.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 судом першої інстанції надано вірну оцінку обставинам справи.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кременецького районного суду від 07 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого ОСОБА_8 України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий підпис.

Судді два підписи.

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Тернопільської області ОСОБА_18