Рішення № 46599499, 26.02.2015, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/818/15-ц

Провадження №2/442/540/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Крамара О.В.

при секретарі - Харів І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний Експортно-Імпортний Банк України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд із вказаним вище позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 24 вересня 2012 року між ним та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі начальника відділення в м.Дрогобичі ОСОБА_3, яка діяла на підставі положення та довіреності №010-01/224 від 18.01.2010 року, було укладено договір строкового банківського вкладу зі сплатою процентів.

Згідно умов даного Договору він вніс на вкладний депозитний рахунок кошти в сумі 14000,00 дол. США, а відповідач зобов'язався виплатити йому вклад та нараховані на нього проценти в порядку та на умовах встановлених Договором.

У травні 2013 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення банківського вкладу з процентами, проте його було повідомлено про те, що вказаних коштів у банку не має, а депозитний рахунок не відкривався.

04 червня 2013 року він звернувся письмово до відповідача відносно вищезазначених обставин, на що отримав відповідь,, про те, що Договір банківського вкладу між ними не укладався, депозитні рахунки на підставі Договору не відкривались, а кошти не обліковувались.

Після отримання вказаної відповіді він звернувся до суду із позовом про повернення коштів із банківського вкладу. В ході розгляду судової справи Дрогобицьким міськрайонним судом було допитано начальника відділення у м. Дрогобичі ОСОБА_3 (яка підписувала Договір у межах своїх повноважень), та було встановлено, що ОСОБА_3 дійсно отримала 14 000 дол. США від нього, однак вказані кошти привласнила собі незаконним шляхом. За наслідками зазначеного допиту Дрогобицьким міськрайонним судом було задоволено клопотання Банку про винесення окремої ухвали по факту привласнення коштів належних йому для вчинення дій згідно з кримінальним процесуальним законодавством. 24 вересня 2014 року судом винесено окрему ухвалу стосовно незаконного привласнення коштів працівником банку ОСОБА_3 та направлено її до правоохоронних органів для вжиття відповідних заходів згідно з кримінальним процесуальним законодавством.

Окрім цього, на день подання даного позову у провадженні Дрогобицького міськрайонного суду перебуває кримінальна справа щодо обвинувачення ОСОБА_3 у привласненні незаконним шляхом коштів вкладників.

За наслідками розгляду вищезазначеного позову рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 24.09.2014р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06.11.2014р. йому було відмовлено у задоволенні позову через відсутність доказів укладення договору банківського вкладу у письмовій формі (його нікчемність). Таким чином між сторонами наявні не договірні, а деліктні правовідносини.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової та моральної шкоди.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України, у відповідності до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У тих випадках, коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Окрім цього, згідно з ч.2 другою ст. 1166 ЦКУ особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Таким чином, підставою для відшкодування Банком шкоди, завданої йому є наявність неправомірних дій та факту завдання шкоди його працівником під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків, а тому він звертається до суду із вимогою про відшкодування завданої матеріальної шкоди у сумі 14 000, 00 дол. США саме до Банку.

Крім цього, відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

З огляду на те, що неправомірними діями працівника Банку було незаконно привласнено належні йому кошти, то вважає, що йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 50 000,00 грн., яка полягає в наступному.

Звертаючись до банку із метою відкриття депозитного рахунку та внесення на нього власних коштів, він мав намір в майбутньому придбати собі житло. Проте внаслідок неправомірних дій працівника Банку не зміг отримати не те, що відсотки по депозиту, а навіть внесених ним коштів, які він заробляв не один рік та планував придбати собі за них житло, оскільки проживає в умовах практично не придатних для проживання. Вказані обставини призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, душевних переживань з приводу неможливості отримання своїх коштів, та внаслідок цього погіршення стану здоров'я. Крім цього, він змушений був звертатись за правовою допомогою та позичати кошти у своїх знайомих на її оплату, ходити на судові засідання притому, що є інвалідом 1 групи, і йому тяжко пересуватись, а тому вважає за необхідне відшкодувати завдану йому моральну шкоду у зазначеному розмірі.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві, просить позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнала, вважає позов безпідставним (необґрунтованим) з підстав викладених в письмовому запереченні.

Заслухавши пояснення представників сторін, беручи до уваги вищенаведене, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

За принциповими положеннями ст.ст. 10, 11 ЦПК України, які встановлюють змагальність та диспозитивність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, визначаючи коло доказів, які надаються суду, відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України.

Вимогами статей 59, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 грунтуються в основному на окремій ухвалі Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.09.2014 року в справі № 442/6765/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний Експортно-імпортний банк України», ПАТ «Державний Експортно-імпортний банк України» у м.Львові про повернення коштів з банківського вкладу та стягнення моральної шкоди, стосовно незаконного привласнення коштів працівником банку ОСОБА_3, належних ОСОБА_1, яку направлено до правоохоронних органів для вжиття відповідних заходів згідно з кримінальним процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Таким чином, вказана норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (з відповідними змінами) зазначено, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", із наступними змінами, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440і Цивільного кодексу Української PCP (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права"; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Оскільки ні нормами Конституції України, ні законом чи іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності не передбачено право на відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди у зв'язку з неповерненням банківського вкладу, вимоги ОСОБА_1 в цій частині є необгрунтованими.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як роз»яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази з боку позивача, що підтверджували би його позовні вимоги та судом не здобуто таких доказів в судовому процесі, тобто встановлених джерел інформації, що має значення для справи, а його доводи лише грунтуються на припущеннях, у зв»язку з чим не заслуговують на увагу.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.. 15 ЦК України «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання» із поданих представником позивача доказів, не вбачається яке саме його право порушено.

Системний аналіз наведених вимог законодавства та зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позов ОСОБА_1 безпідставний та задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано доказів вини ОСОБА_3 (колишнього начальника відділення ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у м.Дрогобичі) у вчиненні нею під час виконання службових обов'язків відносно ОСОБА_1 злочину, оскільки відсутній вирок у кримінальній справі. Надана позивачем окрема ухвала щодо протиправних дій ОСОБА_3 (які виходять за межі дисциплінарного проступку та місять ознаки кримінального правопорушення) не може бути належним та допустимим доказом обставин, що обґрунтовують заявлені ним вимоги до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у даній справі, будь-яких інших належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх вимог у даній справі ОСОБА_1 не надано, а тому у суду є всі підстави для відмови у задоволені позову за недоведеністю

Керуючись ст. ст. 10-11, 60, 61, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний Експортно-Імпортний Банк України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення - з дня отримання такого.

Суддя: Крамар О.В.