Постанова № 46593092, 17.06.2015, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 759/1821/15-а

пр. № 2-а/759/127/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Святошинський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді - Борденюка В.В.,

при секретарі - Трегубенку М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити виплату пенсії особі, яка проживає за межами України,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м.Києва, третя особа: Держави України в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії протиправною та зобов'язання провести нарахуванні і виплату пенсії.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він до травня 1992 року проживав та був прописаний в м.Києві, має трудовий стаж в Україні - 20 з половиною років. З 1992 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. Позивач звертався до відповідачів із заявою про необхідність призначення та нарахування йому пенсій в Україні, оскільки він працював раніше і невиплата йому пенсії в України є порушення вимог Конституції України, закону України «Про пенсійне забезпечення», вимог Конвенції про захист прав і свобод громадянина, рішень Європейського суду з прав людини, декларації ООН 1948 року, згідно яких проживання за кордоном не є перешкодою для виплати йому пенсії в Україні.

За таких обставин, позивач просить суд визнати незаконним бездіяльність відповідачів та зобов'язати їх з 13 травня 2014 року призначити йому пенсію.

В судове засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши всі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1971 року перебувала у трудових відносинах і займала різні посади на підприємствах УРСР по 1991 рік, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.25-26).

Як зазначає в своїй позовній заяві позивач, в травні 1992 року вона виїхала на постійне місце проживання за кордон до Держави Ізраїль. Право на отримання пенсії виникло у позивача у зв'язку з досягненням нею пенсійного віку (59 років); загальний трудовий стаж позивача складає 20,5 років.

До виїзду за межі України на постійне проживання позивач, як проживала за адресою у АДРЕСА_1, на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києві не перебувала; пенсія їй не призначалась.

УПФУ в Святошинському районі м. Києві листом від 14.05.2014 року (вих.№259/09/Р-224), копія якого також наявна в матеріалах справи (а.с. 38), повідомлено позивача, про відсутність у нього права на призначення пенсії, тому, як зазначене Рішення Конституційного Суду України поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, саме після 07 жовтня 2009 року, що і зазначено судом першої інстанції, як підставу у відмові в задоволення адміністративного позову.

Згідно з частинами першою та другою ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788), громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються; пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Згідно зі ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 № 1058-IV, в зв'язку з чим, позивач звернувся до Відповідачів - Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо отримання ним пенсії.

Відповідно до частини другої ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Також у вищезазначеному Рішенні було звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, зокрема ст. 92 Закону. Приписами ч.1 ст.49 Закону визначено вичерпний перелік підстав відповідно до яких виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

З прийняттям рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року із ч. 1 ст. 49 Закону виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання пенсіонера за кордоном.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що до виїзду за кордон на постійне місце проживання, позивач на обліку в Управлінні пенсійного фонду на території України не перебував, крім того, із заявою до УПФ України в Святошинському районі міста Києва, відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не звертався, тому у даному випадку підлягає застосуванню положення ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно приписів якої, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Враховуючи, що зазначена норма на час існування спірних правовідносин та розгляду справи не втратила чинності в силу закону або визнання її неконституційною, її приписи є обов'язковими для всіх громадян, підприємств, установ та організацій і підлягають застосуванню на всій території України.

Суд звертає увагу на те, що з прийняттям рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року виключена така підстава для припинення пенсійних виплат як проживання пенсіонера за кордоном, що, безумовно було б підставою для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, незалежно від місця його постійного проживання. В той же час, в даному випадку, факту припинення здійснення пенсійних виплат не могло бути, оскільки позивач взагалі не перебував на обліку в будь-якому територіальному управлінні Пенсійного фонду України, оскільки досяг пенсійного віку перебуваючи за кордоном, а отже пенсію йому призначено не було, тому до спірних правовідносин положення п. 2 ч.1 ст.49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що були визнані неконституційними, не мають відношення, відтак посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року є безпідставними.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Викладене свідчить про відсутність підстав для задоволення даного позову.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 14, 18, 158-163, 167, 181, 254, 256 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити виплату пенсії особі, яка проживає за межами України залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання повного копії тексту постанови.

СУДДЯ: