Рішення № 4657228, 05.05.2009, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.05.2009 Справа № 7/64-ПД-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Задорожної Н.О. при секретарі Степановій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1, м.Херсон

до відповідача 1 - ОСОБА_2, м.Херсон

відповідача 2 - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Херсон

про  визнання договору оренди недійсним

за участю

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_4- ю/к, дов. від 21.04.2009р.

від відповідача -1: ОСОБА_5- ю/к, дов. від 30.03.2009р.

від відповідача 2 - ОСОБА_6- уповн. предст., нотар. посв. довір. від 07.02.2009р.

Сутність справи: Позивач (ОСОБА_1, м.Херсон, код ЄДРПОУ 31048079) звернувся з позовом, в якому просить суд визнати недійсним укладений між відповідачами (ОСОБА_2, м.Херсон, код ЄДРПОУ 32617959 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, м.Херсон, ІПН НОМЕР_1) договір оренди нежилих приміщень №2 від 01.01.2008р., а також просить суд зобов'язати відповідача - ФОП ОСОБА_3 звільнити орендовані приміщення за адресою АДРЕСА_1, другий поверх загальною площею 424,17 кв.м, згідно плану, який є невід'ємною частиною оспорюваного договору.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що договір оренди директором відповідача-1 укладено з перевищенням повноважень щодо розпорядження майном підприємства, що порушує права позивача як засновника ОСОБА_2. Відповідно до пункту 7.2 Статуту відповідача-1 питання відчуження майна підприємства відбувається виключно на підставі рішення учасників підприємства.

У цивільному праві відчуженням майна вважається його передача у володіння іншій особі.

Звертає увагу на той факт, що учасники ОСОБА_2 в подальшому не приймали рішення про схвалення укладеної угоди.

Оспорюваний договір не містить обов'язкових умов, які за приписами статті 284 ГК України є істотними, а саме: складу і вартості майна з урахуванням індексації, орендної плати з урахуванням її індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань.

Відповідач-1 правом надання письмового відзиву не скористався, вирішення спору відносить на розсуд суду.

Відповідач-2 позов не визнає, у наданих запереченнях посилається на те, що за приписами ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Зміст права власності відповідно до статті 317 ЦК України визначено як право володіння, користування та розпорядження майном.

Отже, згідно визначальних принципів права власності, відповідач-2 не набув права володіння та розпорядження майном, а лише одержав право на певний строк та на оплатній основі використовувати зазначене майно у своїй господарській діяльності.

За викладених обставин, оспорюваний договір оренди директором ОСОБА_2 укладено в межах наданих Статутом повноважень.

Звертає увагу на той факт, що обов'язок по нарахуванню амортизації покладається на власника майна, тобто на орендодавця за договором, оскільки орендар не придбає, не виготовляє і не поліпшує основні засоби.

В процесі розгляду справи сторони звернулися з клопотанням про продовження строку розгляду справи, встановленого ст.69 ГПК України, яке судом задоволено.

На підставах, передбачених п.3 ст.77 ГПК України, в судовому зсіданні оголошувалася перерва до 05.05.2009р.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

01 січня 2008р. між ОСОБА_2 (відповідач-1, орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (відповідач-2, орендар) укладений договір оренди приміщення, згідно з яким орендодавець передав орендарю у тимчасове володіння та користування приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, 2-й поверх, площею 424,17кв.м., які останній зобов'язався використовувати на умовах, передбачених договором.

Строк дії договору згідно з досягнутою між сторонами домовленістю встановлено у два роки, з моменту прийняття його за актом приймання-передачі.

З підстав, викладених у описовій частині рішення, позивач просить суд визнати укладений договір оренди недійсним.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження та надавши їм юридичну оцінку, суд визнав позов безпідставним та відмовляє у його задоволенні з врахуванням наступного.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства, його спрямованість.

Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Передача в оренду майна регулюється, зокрема, статтями 283-286 ГК України, а також параграфом 4, статтями 793-797 Цивільного кодексу України.

З наданих у справу належних доказів вбачається, що оспорюваний сторонами договір, його зміст не протирічить чинному законодавству, від учасників договір підписано уповноваженими представниками, які володіють необхідним обсягом цивільної дієздатності; правочин відповідає внутрішній волі його учасників і спрямований на встановлення між сторонами певних цивільно-правових відносин.

Щодо відсутності в оспорюваному договорі певних істотних умов, необхідність яких встановлено частиною першою статті 284 ГК України, на які посилається позивач, то зазначена обставина, у конкретному випадку, не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до приписів ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Зміст договору згідно із статтею 628 цього Кодексу становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Об'єктом оренди за оспорюваним договором є будівля (капітальна споруда).

Частиною першою статті 284 ГК України встановлено, що істотними умовами договору оренди є : об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань.

В оспорюваній позивачем угоді між сторонами не досягнуто домовленості з таких істотних умов як вартість об'єкта оренди з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, що відповідно до п.8 ст.181 ГК України є підставою вважати договір неукладеним (таким, що не відбувся).

Неукладений договір не породжує взаємних прав і обов'язків, тому суд не може визнати його недійсним.

Суд, не погоджуючись з доводами сторін, зауважує на наступному.

Договір оренди об'єкта нерухомості не передбачає перехода до орендаря права власності на це майно, тому висновок позивача на порушення директором ОСОБА_2 наданих йому повноважень є хибним.

Щодо доводів відповідача-2 відносно амортизаційних відрахувань, то незалежно від того на кого законодавчо покладено обов'язок їх нарахування, зазначена умова мала бути передбачена умовами договору.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити.

Суддя Н.О. Задорожна

Дата підписання рішення

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України