Ухвала суду № 46564903, 07.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/55004/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача. Просив зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області видати довідку про перебування ОСОБА_4 з 23 грудня 1985 року по 31 березня 1986 року під арештом за кримінальною справою № 2927, порушеною Жовтневим районним відділом внутрішніх справ м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року, позов задоволено. Зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області надати протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили ОСОБА_4 письмову відповідь, в якій навести інформацію про дату його арешту Жовтневим районним відділом внутрішніх справ м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, дані про кримінальну справу, дату і підстави застосування примусових заходів медичного характеру, а також дати направлення до медичних установ.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31 жовтня 2012 року ОСОБА_4 надіслав на адресу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області заяву про надання інформації щодо його перебування в ізоляторі тимчасового тримання в м. Кривому Розі Дніпропетровської області та слідчому ізоляторі м. Дніпропетровська з 23 грудня 1985 року до 1 квітня 1986 року.

Однак, 5 грудня 2012 року Криворізьким міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області позивачу надано відповідь про неможливість підтвердити факт перебування ОСОБА_4 в ізоляторі тимчасового тримання у зв'язку з тим, що відповідно до ст. 416 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 519-2002 року «Про діловодство» книга обліку осіб, які утримуються в ізоляторі тимчасового тримання, зберігається лише протягом трьох років, після чого підлягає знищенню, а тому встановити факт перебування позивача в ізоляторі тимчасового тримання Криворізького міського управління у грудні 1985 року не має можливості.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач володіє інформацією, яку просить надати позивач і яка дозволяє встановити часові межі перебування позивача під арештом та період його примусового лікування, оскільки вказана інформація була надана на запити Миколаївської міської ради та Миколаївської обласної ради.

Згідно ч. 3 ст. 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області надати позивачу інформацію про його перебування в ізоляторі тимчасового тримання в м. Кривому Розі Дніпропетровської області та слідчому ізоляторі м. Дніпропетровська з 23 грудня 1985 року до 1 квітня 1986 року.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк