Ухвала суду № 46564890, 07.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/26483/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Загороднього А.Ф.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області правонаступника Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі № 804/7189/13-а за адміністративним позовом Комунального підприємства «Новомосковськтеплоенерго» (далі - Підприємство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0002291520 від 19.11.2012 року.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

26 червня 2013 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0002291520 від 19.11.2012 року визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі п.,п. 1, 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» ДПІ була здійснена камеральна перевірка даних, задекларованих Підприємством у податковій звітності, з податку на додану вартість та щодо несвоєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, за наслідками якої 19.12.2012 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Підприємством у порушення вимог п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України несвоєчасно сплачена узгоджена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість протягом граничного строку за період з серпня 2009 року до жовтня 2012 року.

19 грудня 2012 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002291520 щодо застосування до Підприємства штрафу у розмірі 98 987,96 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв до 1.01.2011 року) передбачене самостійне обчислення платником податків суми податкового зобов'язання, яка зазначається у податковій декларації.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Закон України № 509-XII від 4.12.1990 року «Про державну податкову службу в Україні» (на підставі якого податковим органом була здійснена камеральна перевірка Підприємства) втратив чинність з 12.08.2012 року, у зв'язку з набуттям чинності Закону України № 5083-VI від 5.07.2012 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні».

Тому, на час здійснення податковим органом камеральної перевірки Підприємства (грудень 2012 року) Закон України «Про державну податкову службу в Україні» вже не діяв, що свідчить про безпідставність посилань ДПІ в акті перевірки від 19.12.2012 року на зазначений Закон.

З 1.10.2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України.

Відповідно до пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що 9.11.2009 року Підприємством був поданий до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань за серпень 2009 року, в якому Підприємством була самостійно визначена сума, яка підлягала сплаті до бюджету за вказаний період, у розмірі 80 862,00 грн.

23 вересня 2009 року, 24 вересня 2009 року, 28 вересня 2009 року, 29 вересня 2009 року, 30 вересня 2009 року із вищевказаної суми грошового зобов'язання були сплачені 48 000,00 грн., що підтверджується наданими Підприємством розрахунками. Залишок несвоєчасно сплаченого боргу за серпень 2009 року становив 32 862,00 грн.

У період дії Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 цього Закону податковий орган не був наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Пунктом 7.7 ст. 7 зазначеного Закону визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Згідно з пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України, діючого на момент виникнення спірних відносин, належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що податковим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо застосування до Підприємства штрафу прийняте у порушення вимог п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, з порушенням строку давності.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Загородній А.Ф.