Ухвала суду № 46564870, 30.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/48334/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за касаційною скаргою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 р. позивач Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (№ 115)» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, на підставі наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (№ 115)» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 08680230.

Відповідно додатку № 2 до Акта перевірки, яка була проведена Територіальною державною інспекцією з питань праці у Київській області вбачається, що у 2012 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 14 осіб; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн.) становив 375; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) становила - 13 393; згідно з наказом від 01.08.2012 року № 1 о/с ДП «СП Кагарлицької ВК № 115», на посаду завідуючого складу групи збуту та матеріально-технічного забезпечення призначено ОСОБА_5, інваліда 2 групи. Тобто, у 2012 році ОСОБА_5 працював лише 5 місяців, тому при округленні до одного року, відповідно Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 року № 286, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві у 2012 році становила - « 0» осіб.

Таким чином, згідно розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у відповідача протягом 2010-2012 років повинен був працювати 1 (один) штатний працівник, якому встановлено інвалідність, але даний норматив відповідачем не виконано.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 16 541, 67 гривень та 1 899, 94 гривень.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за 1 (одне) робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, відповідач до 18 квітня 2012 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 16 541, 67 гривень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для виконання свого обов'язку із забезпечення нормативу робочих місць для інвалідів, з посиланням на те, що згідно з наказом від 01.08.2012 року № 1 о/с ДП «СП Кагарлицької ВК № 115», на посаду завідуючого складу групи збуту та матеріально-технічного забезпечення призначено ОСОБА_5, інваліда 2 групи.

Проте, аналізуючи обставини справи та застосовуючи відповідні норми матеріального права, суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанцій на підставі наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників, якщо кількість працюючих від 8 до 25 чоловік - встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2006 року) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відтак, колегія суддів вважає, що ст. 18 Закону не встановлює правила, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Так відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.

Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів встановлюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів". Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Водночас, про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості, направляючи звітність у формі № 3-ПН згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420.

За приписами частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 4 Постанови № 7 Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Вказані вимоги закону судом апеляційної інстанцій були проігноровані, а саме, даючи правову оцінку діям Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)", суд апеляційної інстанцій не перевірив покладеного на відповідача обов'язку щодо подання ним звітності за формою № 10-ПІ та № 3-ПН протягом 2010-2012 років які підтверджують або спростовують виконання відповідачем обов'язку передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць.

З огляду на те, що зазначені обставини мають суттєве значення для визначення правових норм, які слід застосовувати до спірних правовідносин, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та давати їм оцінку, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За приписами ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 222, 227, 231 КАС України, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

О.П. Стародуб