Ухвала суду № 46563671, 22.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2015 року м. Київ К/800/61827/14

К/800/61001/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційними скаргами Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області та Приватного підприємства «Єврокомершл Дистриб'юшн»

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.09.2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 року

у справі № 821/2217/14

за позовом Приватного підприємства «Єврокомершл Дистриб'юшн»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Єврокомершл Дистриб'юшн» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 року, позов задоволено частково. Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.03.2014 року № 0000902200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 188 131, 50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач та відповідач звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами. Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а відповідач просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ПП «Єврокомершл Дистриб'юшн» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 03.12. 2010 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 19.02.2014 року № 56/21-03-22-01/37353912, яким встановлено порушення: - п.п. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 135.1, 135.2, 135.4 ст.135, п.п. 138.1, 138.2, 138.5 ст. 138, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств на 291 791, 00 грн., - п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.6, 198.3 ст. 198, п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 174 378, 00 грн.; - пп. 270.1.1 п. 270.1, п.п. 287.1, 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено плату на землю на загальну суму 56 852, 12 грн. в т. ч. за 2011 рік на суму 35 907, 27 грн., за 2012 рік на суму 20 944, 85 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014 року: - №0000892200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 326 283, 50 грн. (з яких 291 719, 00 грн. за основним платежем та 34 492, 50 грн. штрафні (фінансові) санкції); - №0000902200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 218 652, 50 грн. (з яких 174 378, 00 грн. за основним платежем, 44 274, 50 грн. штрафні (фінансові) санкції); - №0000912200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб в загальному розмірі 71 405, 12 грн. (з яких 56 852, 12 грн. за основним платежем та 14 553, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про неправомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 04.03.2014 року № 0000902200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 188 131, 50 грн., оскільки факт порушення вимог податкового законодавства, внаслідок чого була донарахована зазначена вище сума грошового зобов'язання, не підтвердився під час судового розгляду.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.03.2014 року №0000892200, слід зазначити, що згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Таким чином, вирівнювання бази оподаткування податку на прибуток відбувається наприкінці звітного періоду за наслідками ведення платником податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів на складах, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно), в порядку визначеному п. 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», адже невикористані у господарській діяльності запаси (у складі незавершеного виробництва, готової продукції), вартість яких була включена до валових витрат платника, відображаються у податковому обліку платника як приріст запасів, що збільшує оподатковуваний дохід платника.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про непідтвердження факту використання у господарській діяльності товарів, облікованих позивачем по бухгалтерському рахунку 22 «товарно-матеріальні цінності на складі», оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, надані під час судового розгляду копії договорів оренди обладнання та копії актів прийому-передачі майна до цих договорів не співпадають із даними, які містяться в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №22 (ТМЦ на складі).

Перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0000912200, слід зазначити, що в силу ст. ст. 269 - 271 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З огляду на те, що позивач має право власності на нежитлову будівлю, яке пройшло державну реєстрацію, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про те, що у нього виник обов'язок щодо сплати земельного податку.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 04.03.2014 року № 0000902200, то суди попередніх інстанцій, перевіряючи його на відповідність положенням ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановили, що позивачем не оспорюються факти допущення порушень, що полягали в: нездійсненні коригування податкових зобов'язань у бік зменшення на 100 000, 00 грн. у зв'язку з поверненням коштів ТОВ ВКФ «Еліт Пласт»; невідображенні у складі податкових зобов'язань продажу ПП ОСОБА_1 у сумі 8 042, 00 грн.; віднесенні до складу податкового кредиту червня 2011 року податку на додану вартість у сумі 8 700, 00 грн. по податковій накладній, включеній до складу податкового кредиту квітня 2011 року; невідображенні коригування щодо зменшення податкового кредиту у сумі 6 928, 00 грн.; несвоєчасному поданні декларації з податку на додану вартість за серпень та листопад 2011 року та за січень і березень 2012 року.

У той же час, суди попередніх інстанцій, посилаючись на індивідуальну відповідальність платників податків за виконання власних податкових обов'язків, у тому числі щодо включення до складу податкових зобов'язань складених та наданих покупцям податкових накладних, правильно не погодились з висновками відповідача про необхідність зменшення позивачем податкового кредиту у сумі 617, 00 грн., сформованого по відносинам з ТОВ «НВО «Юбі Сі-Промо», у зв'язку тим, що постачальник не задекларував податкові зобов'язання з продажу позивачеві.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу наведених норм слідує, що платник податку під час придбання та подальшого використання придбаних товарів зобов'язаний забезпечити таке придбання та використання такими документами, які дозволяли б встановити зв'язок такого придбання (використання) з оподатковуваною господарською діяльністю платника податків.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, надані позивачем під час судового розгляду документи не підтверджують використання у господарській діяльності придбаних у ПП «Бізнес Пік» паливно-мастильних матеріалів, оскільки на підтвердження факту їх використання у господарській діяльності надано лише подорожні листи, які не містять відомостей про те, що списання паливно-мастильних матеріалів відбувалось саме у зв'язку із провадженням господарської діяльності, не містять такі докази даних вантаж та даних про конкретне переміщення цього вантажу. Колегія суддів акцентує увагу також на встановлених судами попередніх інстанцій обставинах ненадання інших документів, які підтверджували б напрями використання придбаних позивачем паливно-мастильних матеріалів.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на 228 976, 00 грн. у зв'язку з включенням до його складу податку на додану вартість відповідно до податкових накладних, по яких минуло 365 днів з моменту їх складання, то відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

З аналізу вказаних положень випливає, що право платника на податковий кредит може підтверджуватися податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулись операції, а суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту протягом 365 днів з дати їх виписки.

Віднесення податкової накладної до податкового кредиту має визначатись виходячи з дати початку періоду, на який припадає таке віднесення ПДВ по відповідній, належним чином складеній податковій накладній, тому помилковою є позиція відповідача, що датою віднесення податкової накладної до складу податкового кредиту слід вважати дату подання декларації з ПДВ до податкового органу, оскільки дата декларування податкового кредиту та дата його формування не є тотожними поняттями.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про протиправність донарахування грошового зобов'язання, дійшли вірного висновку, що позивач, керуючись наведеними положеннями чинного законодавства, законно, із загальної суми спірного податкового кредиту 228 976, 00 грн. сформував податковий кредит за податковими накладними від 10.11.2011 року № 2291 та від 28.11.2011 року № 5929 у листопаді 2012 року, а за податковими накладними від 12.12.2011 року № 2663, від 22.12.2011 року № 5348, від 28.12.2011 року № 6980 - податковий кредит грудня 2012 року.

Доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області та Приватного підприємства «Єврокомершл Дистриб'юшн» відхилити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.09.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 року у справі № 821/2217/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г. Пилипчук