Ухвала суду № 46563601, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

09.06.2015 № К/800/55532/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» на постановуОкружного адміністративного суду міста від 14.08.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 у справі №826/9485/14 за позовомДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. КиєвідоПублічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» простягнення коштів з рахунків платника податків у банках та за рахунок готівки,- ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках та за рахунок готівки.

Постановою Окружного адміністративного суду міста від 14.08.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» податковий борг на загальну суму 3497635,51 грн., з них: заборгованість з податку за землю у розмірі 2251004,51 грн.; заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 1246631,00 грн. шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у обслуговуючих банках. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів в задоволеній частині позовних вимог, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт» перебуває на обліку в ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та станом на 04.08.2014 за відповідачем обліковується податкова заборгованість в сумі 3497635,51 грн., з них: з податок на землю - 2251004,51 грн. та податок на додану вартість - 1246631,00 грн.

Податковий борг зі сплати податку на землю виник у зв'язку з несплатою самостійно визначеного відповідачем зобов'язання у декларації за 2013 рік №9009797840 за листопад 2013 року в сумі 269976,14 грн. та за грудень 2013 року - 269975,83 грн., а також у декларації за 2014 рік № 9025091749 з визначенням щомісячної суми до сплати в розмірі 269976,12 грн. за період з січня по червень 2014 року на загальну суму 1619856,72 грн.

Крім того, відповідачем було подано уточнюючі декларації з визначенням суми податкового зобов'язання щомісяця в розмірі 1311,62 грн. Вказана самостійно узгоджена сума податкового зобов'язання відповідачем не сплачена за період з листопада по грудень 2013 року включно та складає 2623,24 грн.

Відповідачем також були визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у деклараціях: за листопад 2013 року № 9082793132 в сумі 324702,00 грн.; за грудень 2013 року № 9088425700 в сумі 239340,00 грн.; за лютий 2014 року № 9015068370 в сумі 11015,00 грн.; за березень 2014 року № 9022595893 в сумі 8115,00 грн.; за квітень 2014 року № 9029318361 в сумі 5324,00 грн.; за травень 2014 року в сумі 70606,00 грн.; за червень 2014 року в сумі 134309,00 грн.

Крім того, відповідачем подані уточнюючі декларації з податку на додану вартість у квітні 2014 року, якими самостійно визначені суми податкових зобов'язань на загальну суму 453220,00 грн.

Також за результатами перевірки вчасності сплати відповідачем податків і зборів до бюджету за 2012 рік контролюючим органом 04.11.2013 був складений акт №1831/26-56-15-03-18/03150071, на підставі якого позивачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.12.2013 за №00010461503 та №00010481503, якими відповідачу визначено зобов'язання з податку на землю на загальну суму 88575,58 грн.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва направлялись відповідачу податкові вимоги: перша податкова вимога від 12.01.2010 №1/8 на суму 409313,90 грн. (вручена платнику 01.02.2010); друга податкова вимога від 03.03.2010 №2/615 на суму консолідованого боргу у розмірі 1340171,35 грн. (вручена платнику 15.03.2010).

Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що судовими рішеннями у справах № 826/19439/13-а та № 826/10741/13-а стягнуто заборгованість зі сплати податку на землю та з податку на додану вартість за інші періоди, ніж заявлено контролюючим органом у даній справі.

Оскільки, відповідачем сума узгодженого податкового зобов'язання не була сплачена у добровільному порядку податковий орган звернувся за її стягненням до суду.

Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково виходив з того, що вимоги позивача про стягнення суми узгодженого податкового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими, натомість обраний спосіб судового захисту інтересів держави є невірним, оскільки одночасно було заявлено різні самостійні вимоги, як у вигляді стягнення коштів з рахунків у банках, так і за рахунок готівки.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Податкова декларація, розрахунок, в силу вимог п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України, це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкове зобов'язання визначене самостійно платником в податковій декларації за приписами п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку і вважається узгодженим.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України).

Аналогічні положення містились і в підпункті 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого, у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Так, відповідно до п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

При цьому, перехідні положення Податкового кодексу України не містять застережень про те, податкові вимоги, винесені у відповідності з вимогами вказаного вище Закону вважаються відкликами з дня набрання чинності Податковим кодексом України.

Оскільки судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, з якими за приписами п. 6.4 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 60 Податкового кодексу України пов'язано виникнення підстав для визнання податкових вимог відкликаними, а також щодо оскарження в адміністративному або судовому порядку податкових вимог, правильними їх висновки, що несплачене узгоджене податкове зобов'язання відповідача набуло статусу податкового боргу та підлягає стягненню в судовому порядку.

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідач доводить суду, що в сумі боргу 3497635,51 грн. включено суму, яку вже частково стягнуто за іншими рішеннями судів. Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій вказані обставини ретельно перевірені та не знайшли свого підтвердження. Окрім того, судом касаційної інстанції неодноразово здійснювалась перерва в судовому засіданні для надання сторонам строку проведення звірки розрахунків, які не проведені, і таким чином, інших доказів на підтвердження зазначених обставин на спростування висновків судів не надано.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста від 14.08.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош