Постанова № 46551599, 09.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року № 826/957/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №1/26-59-17-01 від 06.01.2015 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 08.12.2014 р. по 12.12.2014 р. відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за січень, лютий, квітень, травень, червень 2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №2336/17-01/НОМЕР_1 від 19.12.2014 р. (надалі - акт перевірки №2336).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №2336, позивачем порушено вимоги п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок у банку в сумі - 125 010,00 грн., в т.ч. в липні 2014 р. - в сумі 31 557,00 грн., в серпні 2014 р. - в сумі 31 997,00 грн., у вересні 2014 р. - в сумі 8 792,00 грн., в жовтні 2014 р. - в сумі 52 664,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №2336 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №1/26-59-17-01 від 06.01.2015 р. (надалі - ППР №1/26-59-17-01), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 125 010,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 62 505,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1, зареєстрований Шевченківською районною державною адміністрацією міста Києва 12 грудня 2006 року (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), та перебуває на обліку, як платник податків, у Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва та є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом НОМЕР_2 від 03 жовтня 2008 року.

Основним видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41).

Контролюючим органом, під час проведення перевірки встановлено, що за перевіряємий період позивачем придбано запасні частини до автомобілів, паливно-мастильні матеріали, послуги з ремонту автомобілів відповідно до договорів укладених між позивачем та його контрагентами.

Так, відповідачем встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 125 010,00 грн., у зв'язку із неправомірним віднесенням ПДВ з придбання паливно-мастильних.

Судом встановлено, що з метою здійснення господарської діяльності та утримання транспортних засобів позивачем за перевіряємий період укладались договори про придбання паливно-мастильних матеріалів з метою їх подальшого використання у межах своєї діяльності.

Так, відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що у період з червня по вересень 2014 року позивачем придбавались паливно-мастильні матеріали на підставі договорів укладених між позивачем та ПП "Окко-Бізнес" - договір від 23 березня 2011 року №00ОБСК-1246, ТОВ "Бел Оіл" - договір від 24 липня 2014 року №03777.

З матеріалів справи вбачається, що між Приватним підприємством "Окко-Бізнес" (продавець) та позивачем (покупець) укладено Договір купівлі-продажу товарів по смарт-картах від 23 березня 2011 року №00ОБСК-1246, відповідно до якого продавець зобов'язується передати (відпустити) товари у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товари та повністю оплатити товари в порядку та на умовах, вказаних у цьому договорі та додатках (додаткових угодах) до нього.

На виконання умов зазначеного договору, ПП "Окко-Бізнес" виписано податкові накладні від 30.06.2014 р. №180519, від 31.07.2014 р. №202669, від 31.08.2014 р. №220954, від 30.09.2014 р. №228719 та відповідні накладні на відпуск товарів.

Також, між ТОВ "Бел Оіл" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено Договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів (ПММ) від 24 липня 2014 року №03777, відповідно до якого постачальник зобов'язується організовувати та забезпечувати заправку паливно-мастильними матеріалами автотранспорту покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати відпущені паливно-мастильні матеріали.

На виконання умов зазначеного договору, ТОВ "Бел Оіл" виписано податкові накладні від 01.08.2014 р. №100371 від 15.08.2014 р. №500368, від 07.08.2014 p. №700772, від 08.08.2014 p. №800844, від 12.08.2014 p. №1200407, від 13.08.2014 p. №1300724, від 14.08.2014 p. №1400365, від 15.08.2014 p. №1500731, від 18.08.2014 p. №1800727. від 19.08.2014 p. №1900284, від 20.08.2014 p. №2000842, від 21.08.2014 p. №2100750, від 22.08.2014 p. №2201396, від 26.08.2014 p. №2600733, від 27.08.2014 p. №2700381, від 28.08.2014 p. №2800048, від 29.08.2014 p. №2901644, від 01.09.2014 p. №100744, від 04.09.2014 p. №400705, від 05.09.2014 p. №501504, від 08.09.2014 p. №800831, від 10.09.2014 p. №1000316, від 11.09.2014 p. № 1100700, від 12.09.2014 p. № 1200625, від 15.09.2014 p. №1501080, від 18.09.2014 p. №1800317, від 19.09.2014 p. №1900777, від 23.09.2014 p. №2300341, від 24.09.2014 р. №2400618, від 25.09.2014 р. №2500866, від 26.09.2014 p. №2600422 та видаткові накладні від 08.08.2014 p. №РН-069790, від 15.08.2014 p. №РН-071668, від 22.08.2014 p. №РН-073769, від 29.08.2014 p. №РН-075874, від 05.09.2014 p. №РН-077938, від 12.09.2014 p. №РН-080046, від 19.09.2014 p. №РН-081800, від 26.09.2014 p. №РН-084413.

Проаналізувавши вищезазначені договори, укладені між позивачем та контрагентами, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, послуг, необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у податкових деклараціях з податку на додану вартість відображав суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками.

Відповідно до підпункту 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що за епізодом порушення щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням паливно-мастильних матеріалів, висновки акта перевірки викладені не чітко, не в повній мірі, та без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень, що унеможливлює встановити які саме суми податку на додану вартість, на підставі яких первинних документів та податкових накладених, і по відносинам із якими контрагентами позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту.

В акті перевірки також не встановлено, а судом не виявлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, виписані особами, які не зареєстровані платниками податку на додану вартість, або не відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Крім того, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту за перевірений період відповідач надав до матеріалів справи копії первинних документів та податкових накладних по операціях з придбання паливно-мастильних матеріалів.

Матеріали справи свідчать, що позивачем на спростування висновків, викладених в акті перевірки та на підтвердження включення витрат (договори, податкові накладні, акти, видаткові накладні), що пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, до складу валових витрат надано всі первинні документи, з яких вбачається рух здійснення господарських операцій здійснених між позивачем та його контрагентами.

Всі витрати, віднесені позивачем до складу валових витрат є документально підтвердженими та пов'язаними зі здійсненням власної господарської діяльності.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та завищення податкового кредиту є помилковими, а зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 125 010,00 грн. - протиправним.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 375,03 грн., а тому, керуючись вимогами ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 375,03 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №1/26-59-17-01 від 06.01.2015 р..

3. Стягнути судовий збір в сумі 375 (триста сімдесят п'ять) грн. 03 коп. на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок Державного бюджету України .

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева