Ухвала суду № 46546270, 07.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2015 р. м. Київ К/800/12121/15, К/800/15817/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Кошіля В.В.,

Приходько І.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

позивача - Дроздовський Л.П.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будекспорт" та Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2014

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015

у справі № 1170/2а-3098/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будекспорт"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 скасовано постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000120227 від 03.09.2012; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000120227 від 03.09.2012. В решті постанову суду першої інстанції - залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Також, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

18.06.2015 на адресу Вищого адміністративного суду України від Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області надійшло клопотання з проханням забезпечити участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв'язку з чим судове засідання в режимі відеоконференції провести у Кіровоградському окружному адміністративному суді.

Ухвалою суду від 30.06.2015 було відмовлено в задоволені вказаного клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції, розгляд справи відкладено на 07.07.2015.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга ДПІ задоволенню не підлягає, а касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт №88/22-2/24144324 від 10.08.2012, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп.14.1.257 п.14.1 ст.14, пп.135.5.4, пп.135.5.5 п.135 ст.135, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2508014,00 грн.;

- пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.187.1 ст.187, пп.192.1.1 п.192.1, п.192.3 ст.192, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.3, п.201.4, п.201.5, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 434243,00 грн.

Зменшено рядок 19 податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року на суму 21 грн., за травень 2009 року на суму 7311 грн., за серпень 2009 року на суму 9409 грн., за листопад 2009 року на суму 680 грн., за грудень 2009 року на суму 977 грн., за січень 2010 року на суму 2055 грн., за жовтень 2010 року на суму 16667 грн.

Зменшено рядок 26 податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року на суму 2055 грн., за травень 2009 року на суму 2055 грн., за червень 2009 року на суму 16642 грн., за липень 2009 року на суму 979 грн., за вересень 2009 року на суму 1296 грн., за жовтень 2009 року на суму 962 грн., за листопад 2009 року на суму 962 грн., за грудень 2009 року на суму 1642 грн., за січень 2010 року на суму 2619 грн., за лютий 2010 року на суму 11172 грн., за березень 2010 року на суму 5368 грн., за квітень 2010 року на суму 5368 грн., за травень 2010 року на суму 5368 грн., за червень 2010 року на суму 5368 грн., за липень 2010 року на суму 5283 грн., за серпень 2010 року на суму 834 грн.

- ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по імпортному контракту №1221/2007 від 21.12.2007, укладеному з фірмою-нерезидентом «VISA INTERNATIONAL S.R.L.» Італія;

- Указу Президента України від 06.11.1997 року №1246/97 «Про внесення змін та доповнень в Указ Президента України від 18.06.1994 року №319 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», п.2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»;

- пп.169.2.2 п.169.2 ст.169 ПК України, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання податку на доходи фізичних осіб до бюджету на суму 776,32 грн., в тому числі 2011 рік - 776,32 грн. Враховуючи пп.129.1.3 п.129.1 ст.129 ПК України, нараховано пеню в сумі 101,53 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 03.09.2012 прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000550173, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб та штрафна санкція в розмірі 970,40 грн., з яких за основним платежем 776,32 грн. та 194,08 грн. за штрафними (фінансовими санкціями);

- № 0000110227, яким застосовано штраф за порушення порядку декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України та знаходяться за її межами в розмірі 2720,00 грн.;

- № 0000120227, яким нарахована пеня за порушення термінів розрахунків по імпортним операціям в розмірі 1173888,10 грн.;

- № 0000980222, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 2922181,00 грн., з яких за основним платежем 2508014,00 грн. та 414167,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями);

- № 0000970222, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 504463,00 грн., з яких за основним платежем 434243,00 грн. та 70220,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями).

Відмовляючи у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення №0000120227, суд першої інстанції керувався положеннями частини 2 статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким визначено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. Відповідно до статті 4 цього ж Закону, за порушення резидентами строків, передбачених статтею 2 Закону, тягне за собою стягнення пенні за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості непоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Однак, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, не може погодитися з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Матеріали справи свідчать, що 20.12.2007 між позивачем та фірмою-нерезидентом «VISA ІNTERNATIONAL S.R.L.» (Італія) був укладений договір (контракт) №1221/2007, умовами якого «VISA ІNTERNATIONAL S.R.L.», як продавець, зобов'язувався поставити на адресу позивача розважальні атракціони для парку у кількості 8 одиниць на загальну суму 899000 доларів США. Оплата за контрактом була здійснена ТОВ «Будекспорт» шляхом перерахування грошових коштів 10.06.2008. Фактично ТОВ «Будекспорт» отримано атракціони в кількості 2 одиниці на загальну суму 108 750,00 доларів США або 837 375,00 грн. В акті перевірки зазначено, що попередньою документальною перевіркою було встановлено, що у позивача станом на 01.01.2009 значиться дебіторська заборгованість по імпортному контракту №1221/2007 від 20.12.2007 в сумі 268 250,00 доларів США. Станом на 31.03.2012, дебіторська заборгованість за контрактом №1221/2007 складає 159 500,00 доларів США. Позивачем 05.12.2008 було подано позовну заяву до Цивільного суду м.Падуя (Італія). На момент проведення перевірки, у підприємства ТОВ «Будекспорт» відомості про прийняття судом позовної заяви резидента відсутні.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Частина четверта статті 12 цього ж Закону встановлює, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня, та цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і ніяк не пов'язаний з поняттям мораторію. За змістом зазначеної норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 24.11.2010 порушено провадження у справі № 11/80 про банкрутство ТОВ «Будекспорт» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, відповідачем протиправно здійснено нарахування пені за порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно скасовано податкове повідомлення-рішення №0000120227.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень №0000110227, №0000550173, №0000980222, №0000970222, та вважає такі висновки судів передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Наведені обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За наведених обставин, зважаючи на межі перегляду, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будекспорт" задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 скасувати в частині відмови у задоволенні позову з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті залишити без змін постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) В.В. Кошіль (підпис) І.В. Приходько