Ухвала суду № 46545700, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/56711/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача Сапронова О.В., Петриченка М.М.,

представника відповідача Михайлюк-Філімонової Є.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року

у справі №2а-15327/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбуд-XXI»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інбуд-XXI» (далі - ТОВ «Інбуд-XXI») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 жовтня 2012 року № 0005502208/0, № 0005482206, № 0005492208/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, адміністративний позов ТОВ «Інбуд-XXI» задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року № 0005502208/0, № 0005492208/0.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Інбуд-XXI» та ухвалити нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки ДПІ складено акт від 17 жовтня 2012 року №6777/22-817/30310563 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Інбуд-XXI» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2009 року по 30 червня 2012 року» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги, зокрема:

- пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 198.3 ст. 198, пп. 198.6 ст. 198, пп. 201.4 ст. 201, пп. 201.6 ст. 201, пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 888 802,00 грн.;

- п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, ст.2 - 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства всього в сумі 954 899 грн.

В акті перевірки ДПІ, з посиланням на статті 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, зазначила, що угоди, укладені контрагентами позивача є нікчемними.

На підставі акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року:

- №0005502208/0, яким встановлено порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, п. 7.2 ст. 7, пп. 7.7.2, пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.7.1., пп. 7.7.2., п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3., п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 108 206,00 грн. з них основний платіж - 888 802,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) - 219 458 грн.;

- № 0005482206, яким встановлено порушення пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та нарахована позивачу сума штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 75 812,60 грн.;

- № 0005492208/0, яким встановлено порушення пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, ст.ст. 2 - 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підприємству нараховано грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 954 899 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року № 0005502208/0, № 0005492208/0 є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі ст.1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із абзацом третім пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Вказані норми кореспондуються з положеннями закріпленими у Податковому кодексі України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.п. 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток. Крім того судами встановлено, що придбаний товар, отримані послуги позивачем від контрагентів в подальшому були реалізовані в господарській діяльності.

Будь-яких дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, ані відповідачем, ані судами не встановлено.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених контрагентами позивача, є безпідставними, оскільки ДПІ згідно покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев