Ухвала суду № 46545539, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/37274/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача Пономаренко І.О., Суліми Т.В.,

Яковенка С.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2014 року

у справі № 826/3882/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поллі-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поллі-Сервіс» (далі - ТОВ «Поллі-Сервіс») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року №0004752210/4736, №0004762210/4735, №0004772210/4733, №0004962210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Поллі-Сервіс» задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0004752210/4736, №0004762210/4735, №0004772210/4733, №0004962210 від 28 жовтня 2013 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши представників позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки ДПІ складено акт від 9 жовтня 2013 року №1148/26-51-22-01/32912338 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Поллі-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 7.4.4 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 498 511 грн. 91 коп.;

- підпунктів 5.3.1, 5.3.6, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.36, 14.1.159 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.7, 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 35 553,40 грн.;

- підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в 2012 році на загальну суму 3 635 грн. 96 коп.;

- підпункту 242.1.3 п.242.1 ст.242, підпункту 246.1.2 пунктів 246.1, 246.2, 246.4, 246.5 статті 246, пункту 249.6 статті 249, пункту 250.2 статті 250 ПК України, в частині заниження суми податкового зобов'язання по екологічному податку на загальну суму 6 267 грн. 95 коп.

В акті перевірки ДПІ, з посиланням на статті 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, зазначила, що угоди, укладені між ТОВ «Поллі-Сервіс» та ПП «Торговий дім «Алькор», є нікчемними, а документи по таким операціям не мають юридичної сили.

На підставі акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 жовтня 2013 року:

- №0004752210/4736, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 599 581 грн.. 60 коп. з яких 498 511 грн. 91 коп. - основний платіж, 101 069 грн. 69 коп. - штрафні санкції;

- №0004762210/4735, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 37 733 грн. 21 коп., з них 35 553 грн. 40 коп. - основний платіж, 2 179 грн. 81 коп. - штрафні санкції;

- №0004772210/4733, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 393 868 грн.;

- №0004962210, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 393 868 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами не встановлено, не надано належних первинних документів, а також пояснень щодо відсутності таких обов'язкових документів, які б свідчили про факт здійснення відповідних господарських правовідносин між ТОВ «Поллі-Сервіс», ТОВ «ВіДі Скай Моторз», ТОВ «КАУ-Експрес», ТОВ «СП «Голографія» та ПП «ТД «Алькор».

Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки встановив, що всі витрати TOB «Поллі-Сервіс» на придбання товарів та послуг від контрагентів TOB «КАУ-Експрес», ПП «ТД «Алькор», TOB «СП «Голографія», TOB «Віді Скай Моторз» підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які надавались відповідачу під час перевірки та наявні в матеріалах справи. Податкові накладні по вище значеним операціям прийняті та зареєстровані відповідачем, а укладені договори є дійсними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Вказані норми кореспондуються з положеннями закріпленими у Податковому кодексі України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «Поллі-Сервіс» та ПП «Торговий дім «Алькор», є безпідставними, оскільки ДПІ згідно покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року №0004752210/4736, №0004762210/4735.

Щодо податкових повідомлень-рішень, якими зменшено розмір від'ємного значення ПДВ та збільшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду;

Згідно із пунктом 200.4. статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 ПК України, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України;

- залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Вищеназвані норми не обмежують право платника податку на бюджетне відшкодування сум ПДВ, фактично сплачених постачальникам у ціні товару або послуг у попередніх податкових періодах, часовими межами певного податкового періоду та не ставлять право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від того, в якому звітному податковому періоді у платника виникло право на податковий кредит у розмірі суми бюджетної заборгованості.

Платник податку має право добровільно відмовитись від суми бюджетного відшкодування та врахувати її відповідно до п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах.

Кім того, бюджетне відшкодування - це право платника податку, а не його обов'язок.

Відповідно до пункту 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах.

Маючи право на бюджетне відшкодування, але не задекларувавши та не надавши додаток про розрахунок бюджетного відшкодування та заяву про це (відповідно додатки 3 та 4 Декларації), що підтверджує прийняття рішення платника податку про отримання бюджетного відшкодування, позивач добровільно відмовився від отримання суми заниження як бюджетного відшкодування та правомірно врахував її згідно з п. 200.6 ПК України у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ в наступних податкових періодах.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року №0004772210/4733, №0004962210.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев