Ухвала суду № 46545513, 01.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року м. Київ К/800/14494/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А, Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року

у справі № 814/3102/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання неправомірними дій при здійсненні перевірки та винесенні вимоги, скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги, -

встановив:

ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просила:

- визнати неправомірними дії при здійсненні документальної планової виїзної перевірки за період з 01 січня 2011 року по 01 липня 2011 року та винесення вимоги на підставі акту документальної перевірки;

- скасувати податкові повідомлення - рішення від 06 жовтня 2014 року №№ 0007671703, 0007661703, 0007651703,

- скасувати рішення від 06 жовтня 2014 року № 0042661703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів єдиного внеску;

- скасувати вимогу від 06 жовтня 2014 року № Ф-0042591703 про сплату недоїмки по єдиному внеску.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, позов ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 06 жовтня 2014 року № 0007671703, № 0007661703, № 0007651703, рішення про застосування штрафних санкцій від 06 жовтня 2014 року № 0042661703, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0042591703. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 жовтня 2014 року № 0007671703 в частині нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 76801 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 8978,5 грн. та податкові повідомлення-рішення від 06 жовтня 2014 року № 0007661703, № 0007651703. Також, скасовано рішення про застосування штрафних санкцій від 06 жовтня 2014 року № 0042661703 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 жовтня 2014 року № Ф-0042591703. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами встановлено, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області у період проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 25 вересня 2014 року № 733/14-03-17-03-08/НОМЕР_5.

В результаті перевірки встановлено порушення пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, підпункту 7.1.2 пункту 7.1, пункту 7.3 статті 7, статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 63510,09 грн., заниженню податку на додану вартість у сумі 77853,00 грн., заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 53757,98 грн. та неведення належним чином обліку доходів та витрат.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення - рішення від 06 жовтня 2014 року № 0007671703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 77853 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 9241,50 грн.;

- податкове повідомлення - рішення від 06 жовтня 2014 року № 0007661703, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 510 грн.;

- податкове повідомлення - рішення від 06 жовтня 2014 року № 0007651703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 63510,09 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 15877,52 грн.;

- рішення від 06 жовтня 2014 року № 0042661703, яким за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно ненарахованого єдиного внеску, до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 8063,79 грн.;

- вимогу від 06 жовтня 2013 року № Ф-0042591703 про сплату боргу по єдиному внеску у розмірі 53757,98 грн.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Тобто, відповідно до наведених законодавчих вимог підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, розрахункові, платіжні та інші первинні документи є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту підприємства та віднесення ним до складу витрат підприємства витрат, понесених в результаті придбання товарів (робіт, послуг).

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Гамма-Плюс» укладено договір від 01 березня 2011 року, за яким ПП «Гамма-Плюс» зобов'язується у визначений строк передати у власність (поставити) ФОП ОСОБА_2 (ОСОБА_2.) товар - підшипники, а ФОП ОСОБА_2 (ОСОБА_2.) зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього Договору.

На виконання умов договору від 01 березня 2011 року ПП «Гамма-Плюс» поставляло позивачу протягом 2011 року підшипники різних марок та на кожну партію товару ПП «Гамма-Плюс» виписувало позивачу податкові накладні, отримання товару відбувалось шляхом підписання видаткових накладних, в яких містяться підписи сторін щодо відвантаження та отримання товару, оплата здійснювалась на підставі виставлених ПП «Гамма-Плюс» рахунків-фактур.

Оплата коштів за поставлений товар проводилась у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем коштів на рахунок ПП «Гамма-Плюс», на підтвердження чого позивачем надано виписки по рахунку.

Транспортування товару здійснювалось позивачем на адресу складського приміщення, яке використовується позивачем у господарській діяльності, на підтвердження чого позивачем надано договори позички від 03 січня 2011 року, від 04 січня 2011 року та товарно-транспортні накладні.

Таким чином, судами попередніх інстанцій досліджено, що надані позивачем первинні документи підтверджують здійснення оспорюваних господарських операцій з ПП «Гамма-Плюс», а відтак формування позивачем податкового кредиту та витрат, понесених від здійснення підприємницької діяльності, за цими операціями, є правомірним.

Щодо посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Гамма-Плюс», як на доказ відсутності реального характеру у спірних господарських операцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог ФОП ОСОБА_2 в частині визнання неправомірними дій відповідача при здійсненні документальної планової виїзної перевірки за період з 01 січня 2011 року по 01 липня 2011 року та винесення вимоги на підставі акту документальної перевірки, оскільки саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку скасувавши рішення суду першої інстанції, оскільки згідно податкової звітності ФОП ОСОБА_2 з податку на додану вартість за березень 2013 року, у позивача виникло право на податковий кредит у розмірі 7163 грн., який сформовано за рахунок ТОВ «Дельта Трейд Україна» на суму податкового кредиту у розмірі 6111,17 грн. та ТОВ «Профком» - 1051,86 грн.

Позивачем самостійно визначено суму податкового кредиту та в розшифровці податкових зобов'язань визначено підприємства, за рахунок яких сформовано податковий кредит, зокрема, по операціями з ТОВ «Профком» на суму 1051,86 грн. Однак, податковий кредит у вказаний період по операціям з ТОВ «Профком», позивачем не формувався, а тому і надати відповідну податкову накладну, виписану цим підприємством, у позивача не має можливості.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про нарахування ФОП ОСОБА_2 суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 1052 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 263 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 06 жовтня 2014 року № 0007671703.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев