Ухвала суду № 46543510, 08.07.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

08 липня 2015 р. Справа № 802/4275/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Віятик Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренка Ігоря Валерійовича

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

третя особа:ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімцентр"

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4

про: визнання протиправним та скасування наказів

ВСТАНОВИВ:

15.12.2014 до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохімцентр» з адміністративним позовом до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області (правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастр у Вінницькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказів №ВН/05222282000:03:000/00001943 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду», №ВН/05222282000:03:000/00001941 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду» та №ВН/05222282000:03:000/00001942 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду».

В судовому засіданні 08.07.2015 судом з власної ініціативи поставлено на розгляд питання про закриття провадження по справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував щодо закриття провадження.

Представник відповідача поклався на розсуд суду щодо закриття провадження.

Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечував щодо закриття провадження.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю, з огляду на наступне.

Як досліджено з матеріалів справи, 25.06.2007 між Липовецькою районною державною адміністрацією та ТОВ «Агрохімцентр» було укладено договір оренди землі загальною площею 174,6 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Іваньківської сільської ради Лийовецького району Вінницької області.

Державна реєстрація даного договору здійснена 16.11.2007 Вінницькою регіональною філією ДП «Центр ДЗК», про що у державному реєстрі вчинено запис за № 040710100475.

Відповідно до умов договору оренди землі строк оренди термін оренди складає до 31.12.2012; після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення.

У відповідності до п. 2 розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 29.12.2012 № 531 «Про поновлення договорів оренди землі сільськогосподарського призначення на території Липовецького району» договір оренди землі поновлено строком на 5 років.

Відтак, між Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області та ТОВ «Агрохімцентр» було укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. Даною угодою поновлено дію договору оренди землі на 5 (пять) років, визначено розмір та порядок сплати орендної плати, внесено зміни до п. 40 та залишено без змін інші умови договору.

Представником позивача зазначено, що 03.07.2014 при розгляді Липовецьким районним судом Вінницької області цивільної справи № 139/1198/14-ц ТОВ «Агрохімцентр» було зясовано, що земельні ділянки, які є обєктом оренди згідно Договору оренди землі, передані Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області в оренду гр. ОСОБА_4 для подальшого створення та ведення фермерського господарства.

Судом також встановлено, що Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області було прийнято накази №ВН/05222282000:03:000/00001943 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду», №ВН/05222282000:03:000/00001941 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду» та №ВН/05222282000:03:000/00001942 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду», які ТОВ "Агрохімцентр" вважає протиправними та просить суд їх скасувати.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

За змістом статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Зі змісту регулювання, яке міститься у КАС, також вбачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

ТОВ «Агрохімцентр» оскаржує накази, який є правовими актами індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власників вказаних земельних ділянок), в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним наказом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки зазначені накази не стосуються його безпосередньо.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

ТОВ «Агрохімцентр» звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області вважаючи, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте, суд не погоджується з вказаним та звертає увагу на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Статтею 80 ЗК України установлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Виходячи з положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами, фізичними особами та з суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Як досліджено із змісту позову, позивач просить, скасувати накази Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №ВН/05222282000:03:000/00001943 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду», №ВН/05222282000:03:000/00001941 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду» та №ВН/05222282000:03:000/00001942 від 31.12.2013 «Про надання земельної ділянки в оренду» на підставі яких ОСОБА_4 надано в оренду земельні ділянки земель запасу для ведення сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Іваньківської сільської ради Липовецького району Вінницької області загальною площею 140,66 га, з терміном оренди 25 років.

В даному випадку Головне управління Держземагенства у Вінницькій області реалізує свої повноваження власника землі, і виступає рівноправним суб'єктом земельних відносин. У відносинах з приводу яких виник спір, відповідач не здійснював владні управлінські функції відносно позивача. Тобто, спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно - правовий характер.

Таким чином, суд вважає, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в постановах Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-551а14, від 24.02.2015 у справі № 21-34а15, від 11.11.2014 у справі № 21-493а14, висновки яких є обов'язковими для врахування судами у відповідності до положень ст.244 КАС України.

Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що вказану справу підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 157 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Отже, суд приходить до висновку щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, в звязку з чим, провадження по даній справі підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 157, 165, 186, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі №802/4275/14-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімцентр" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування наказів.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

СуддяВіятик Наталія Володимирівна