Рішення № 46534739, 02.07.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22ц/790/3013/15 Головуючий 1 інст. Єрмак Н.В.

Справа № 643/3091/14-ц Доповідач Карімова Л.В.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Маковецької О.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_6, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Спірною є квартира АДРЕСА_1, яка на час розгляду справи зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3, де зареєстровані та проживають ОСОБА_3 та його батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

У березні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом (який уточнила у вересні 2014 року) до сина ОСОБА_3 про визнання на підставі вимог ст. 230 ЦК України недійсним нотаріально посвідченого договору дарування 2/3 частини вищевказаної квартири, укладеного 23 грудня 2009 року між відповідачем з однієї сторони та нею і чоловіком ОСОБА_6 з іншої сторони, та застосувати наслідки недійсності

Посилалася на те, що відповідно до умов цього договору вона та чоловік ОСОБА_6 подарували сину ОСОБА_3 належні їм на праві власності 2/3 частини спірної квартири. Однак зазначає, що при вчиненні цього договору дарування вона помилялася щодо його природи, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, так як син обіцяв опікуватися нею та батьком.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на його безпідставність та недоведеність заявлених вимог.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнаний договір дарування частини квартири від 23.12.2009 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 р. № 642 , недійсним в частині укладення договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити це рішення районного суду та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 у повному обсязі.

Вказує, що районним судом не враховано, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що оспорюваний нею договір дарування був вчинений нею під впливом обману або помилки, оскільки волевиявлення батьків при вчиненні оспорюваного правочину було направлено на те, щоб подарувати йому квартиру, і вони були ініціаторами цього правочину.

Зазначає, що звернення матері з цим позовом до суду викликано образою на нього після того як захворів батько.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що зявилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував цих вимог процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що вона при вчиненні оспорюваного договору дарування належної їй частини квартири помилялася щодо правової природи цього правочину, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання. Оскільки обдарованому спірне майно не передавалося, суд вважав що відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину. При цьому районний суд застосував до виниклих правовідносин вимоги ч.1 ст.. 229 ЦК України.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися, оскільки вони не відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Останні свідчать про те, що спірна квартира належала подружжю ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх сину ОСОБА_3 в рівних частках по 1/3 частин кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 лютого 1996 року, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду.

23.12.2009 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони був укладений договір дарування частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 р. № 642, відповідно до якого ОСОБА_5, ОСОБА_6 подарували належні їм 2/3 частини квартири, а ОСОБА_3 прийняв у дар частину квартири шляхом прийняття від батьків документів на цю квартиру.

Право власності на спірну квартиру за цим договором ОСОБА_3 зареєстрував відповідно до вимог ст. 182 ЦК України, що підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 26411248 від 04.09.2014 року.

Відповідно до ч.1 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Ці вимоги закону сторони договору дарування виконали, оскільки ОСОБА_3 отримав від дарувальників документи на частину квартири, що відчужувалася, що зазначено в п. 7 договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Заявляючи позов про визнання договору дарування недійсним з підстав введення її в оману, ОСОБА_5 не надала як до суду першої так і апеляційної інстанції доказів, які б відповідно до вимог ст.ст. 58-60 ЦПК України свідчили б про те, що при укладанні оспорюваного договору були наявні будь-які обставини, які могли перешкодити вчиненню цього правочину, або її син ОСОБА_3 замовчував їх існування.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_5 ( як і в суді першої інстанції ) пояснювала, що вона та її чоловік були ініціаторами укладання договору дарування, і до його укладення або під час укладання оспорюваного правочину не обговорювала з сином умов, за яких він брав на себе обовязок по утриманню її та батька, а останні передають йому у власність належні їм частину квартири.

Таким чином ОСОБА_5 не довела наявність підстав, передбачених ст.. 230 ЦПК України, тому у задоволенні її позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним за цих підстав слід відмовити.

Як зазначено в апеляційній скарзі та стверджувала в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 підставою для визнання недійсним договору дарування є наявність конфліктів між позивачем та відповідачем у зв'язку з його небажанням допомагати опікуватися хворим батьком, який захворів після укладання оспорюваного договору.

Зазначені обставини не оспорювалися ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції.

Між тим зазначені обставини не є помилкою щодо природи оспорюваного правочину та інших його істотних умов, не є обманом, а свідчать про наявність нових обставин, що виникли вже після укладення договору дарування.

Судова колегія вважає, що ОСОБА_5 не довела своїх позовних вимог щодо того, що на момент вчинення договору дарування квартири існували обставини, які б свідчили б про укладення договору внаслідок обману.

Крім того, суд першої інстанції на порушення вимог ч.1 ст.11 ЦПК України розглянув позов ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним за підставами, передбаченими ст. 230 ЦК України, та застосував до виниклих правовідносин вимоги ст. 229 ЦПК України, за якими позов не заявлявся.

Вищезазначені обставини відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 .ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2015 року скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_6, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: