Ухвала суду № 46512600, 01.07.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4537/2015 Головуючий 1 інст. Бородіна Н.М.

Справа № 640/21462/13-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: про приватну власність

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1,

- ОСОБА_2,

за участю секретаря Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування і визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5, про визнання юридичного факту та права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

03.12.2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом яким просила усунути ОСОБА_6 від права спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_7 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 35/100 частин житлового будинку №23 по вул. Люсинській в м. Харкові після смерті ОСОБА_7

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що вона проживала разом з ОСОБА_7 за адресою м. Харків вул. Люсинська,23 до її смерті та допомагала їй, здійснювала за нею догляд, оскільки ОСОБА_7 через свій похилий вік та стан здоровя не могла самостійно піклуватися про себе. ОСОБА_3 зазначала, що відповідач ОСОБА_4 за вказаною адресою не мешкав, про свою матір ОСОБА_7 не піклувався та не допомагав їй. Посилаючись на ст.1224 ЦК України, ОСОБА_3 просила усунути ОСОБА_4 від спадкування і визнати за нею право власності на належну ОСОБА_8 частину домоволодіння, оскільки вона фактично прийняла спадщину та є спадкоємицею четвертої черги.

У зустрічному позові ОСОБА_4 просив встановити факт сумісного проживання ОСОБА_4 із спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини 04.12.2009 року за адресою м. Харків вул. Люсинська,23 та визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері ОСОБА_7, яка померла 04.12.2009р.

на 35/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель : сарай літ."Б", льох літ "И", вбиральня літ "Г", сарай літ. "Е", льох літ "Д" по вул. Люсинська, 23 в м. Харкові.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 вказував, що він постійно, зокрема на момент смерті матері 04.12.2009 року, проживав разом з нею за адресою м. Харків вул. Люсинська, 23. Заповіту ОСОБА_7 не залишила, а так як він є єдиним сином померлої ОСОБА_7, є спадкоємцем першої черги, на час відкриття спадщини мешкав разом зі спадкодавцем, прийняв спадщину відповідно до положень ст. 1268 ЦК України.

У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 просив відмовити.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року в задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 - задоволено частково.

Суд вирішив: встановити факт проживання ОСОБА_4 разом із спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини 04.12.2009 року за адресою: м. Харків вул. Люсінська, 23; визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 на 35/10 частини житлового будинку з надвірними будівлями, а саме на такі приміщення: 3-4 житлова кімната, 3-3 житлова кімната, кухня 3-1, санвузол 3-2, ганок літ. а5 - в житловому будинку літ. «А-1», 1/2 частка сараю літ. «Б» та льоху літ. «И», 1/2 частина огорожі №№1,3.

В решті позовних вимог суд вирішив відмовити, також вирішив питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити. Вважає рішення суду необґрунтованим та такими, що постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також при невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4, який є її рідним батьком, з 04.01.1998 року знаходився під вартою в СІЗО та вироком Київського районного суду м. Харкова від 26.03.2001 року був засуджений до 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Після звільнення з виправної колонії №43 в 2004 р. ОСОБА_4 забрав всі свої речі, в будинок не вселявся та в ньому більш не мешкав.

До 2004 р. вона разом з рідною сестрою, відповідачем ОСОБА_5. та матір'ю ОСОБА_9 займали житлові кімнати 1-3 та 1-4, кухню 1-2 та сіни І, які фактично є ізольованою квартирою, а бабуся ОСОБА_7 житлову кімнату 3-3, кухню 3-1 та санвузол 3-2, які є фактично ізольованою квартирою. Після того як ОСОБА_5 завагітніла, ОСОБА_3 перейшла мешкати в приміщення до ОСОБА_7

Таким чином, з 2004 р. вона фактично мешкала разом із ОСОБА_7, вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

ОСОБА_4 до 2007 року приблизно раз в місяць приходив до них у нетверезому стані, влаштовував сварки із своєю матір'ю ОСОБА_7, а коли у 2007 р. її мати зареєструвала новий шлюб, приходити перестав.

Після смерті ОСОБА_7 вона залишилася мешкати в тій же частині будинку, в якій з 2004 року мешкала разом із бабусею, самостійно і за свої особисті кошти зробила в ній ремонт.

Після смерті ОСОБА_7, ОСОБА_4 до нотаріальної контори не звертався та отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно не намагався.

Апелянт вказує, що суд цим обставинам та іншим наданим нею доказам належної оцінки не дав і ухвалив неправильне рішення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявились, дослідивши письмові докази, обговоривши доводи сторін, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 Цивільного кодексу України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Положеннями частини 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємцям надано право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено відповідними доказами, що 04 грудня 2009 року померла ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є матір'ю відповідача ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, та бабусею (по лінії батька) позивача за первісним позовом - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 ( т. 1 а.с.13, 16, 17, 18, 34, 62, 161).

Після її смерті відкрилася спадщина на 35/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями по вул. Люсінській, 23 в м. Харкові, яка складається (згідно затвердженої Київським районним судом м.Харкова мирової угоди від 24.11.2005 року про виділ в натурі часток) з 1-4 житлова кімната, 3-3 житлова кімната, кухня 3-1, санвузол 3-2, крильце літ. а5 - в житловому будинку літ. «А-1», 1/2 частка сараю літ. «Б» та льоху літ. «И», 1/2 частина огорожі №№1,3. На теперішній час у зв'язку із добудовами у вказаному будинку здійснена нова інвентаризація та за технічним паспортом приміщення 1-4 тепер 3-4.

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_7 є її син - ОСОБА_10

Судом першої інстанції на підставі наданих доказів встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 35/ 100 ч. на теперішній час зареєстровано за ОСОБА_9 на підставі договору дарування №153, укладеного між ОСОБА_9 та померлою ОСОБА_7, однак вказаний договір визнаний недійсним рішенням Київського районного суду від 20.12.2013 року, а відтак власником спірної частки житлового будинку з надвірними будівлями є ОСОБА_11 та вказана частка увійшла у спадкову масу після її смерті, в тому обсязі який належав ОСОБА_7 на момент її смерті. Ці обставини сторонами не оспорюються.

Судом встановлено, а сторони не оспорюють той факт, що інших спадкоємців першої черги, крім відповідача ОСОБА_4, немає.

Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин вимог ст.1224 ЦК України, суд виходив з того, що відповідно до змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням розяснень, даних у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Вказаними нормами закону та розясненнями Пленуму ВСУ передбачено, що при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування необхідно зясувати чи має місце факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Всі ці вимоги враховані судом першої інстанції, який ретельно перевірив доводи сторін і дав їм відповідну оцінку в оскарженому ОСОБА_3 рішенні.

Ухвалюючи рішення від 28.04.2015 року про відмову у задоволення позову ОСОБА_3 і задоволення позовних вимог за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та її представником не доведено існування обставин, наявність яких давала б суду передбачені законом підстави для задоволення її позовних вимог, а також про доведеність обставин, які свідчать про набуття права ОСОБА_4 на спадкування майна після смерті матері ОСОБА_7

Колегія суддів погоджується з рішенням суду, так як воно ухвалене у відповідності із нормами закону, якими має бути вирішено спір, на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які досліджені в судовому засіданні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на обставини, які суд зясував, та на докази, які були досліджені в судовому засіданні і яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, згідно вимог ст.212 ЦПК України.

Так, надаючи оцінку доводам ОСОБА_3 про те, що на момент смерті ОСОБА_8 відповідач не проживання з нею, тобто не прийняв спадщину у розумінні ч.3 ст.1268 ЦК України, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про їх недоведеність і спростування цих доводів наданими відповідачем та витребуваними за клопотанням сторін доказами.

Так, згідно довідки даних адресно-довідкового бюро, поквартальної картки, картки реєстрації в паспорті ОСОБА_10 (т.2 а.с. 1-7), показів допитаних у якості свідків сусідів позивача і відповідача - ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які узгоджуються з даними акту, складеного і підписаного іншими сусідами у кількості 18 осіб (підписи яких підтверджені головою вуличного комітету том 1 а.с. 177), підтверджується той факт, що ОСОБА_10 проживав у спірному домоволодінні разом з матірю ОСОБА_7, в тому числі і на момент смерті останньої, за адресою: м.Харків, вул.Люсінська, 23.

Позивачем ОСОБА_3 та її представником не надано належним та допустимих даних, які б спростовували ці докази та свідчили, що ОСОБА_4 мав чи має інше житло і проживав у ньому, а не в будинку по вул.Люсинській 23 м.Харкова на момент смерті матері ОСОБА_7

Крім того, ці обставини, посилаючись на які обґрунтовував зустрічний позов ОСОБА_4, тобто проживання ОСОБА_10 на момент смерті разом із своєю матірю, встановлено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27.02.2014 року (т.1 а.с. 130-132), яке в силу ч.3 ст.61 ЦПК України має преюдиційне значення. Вказаним рішенням усунуті перешкоди та поновлено право ОСОБА_10 на користування житловими приміщеннями в будинку 23 по вул. Люсінській в м. Харкові. Цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_4 вважається таким, що прийняв спадщину, відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, у вигляді 35/100 частин спірного будинку, які належали ОСОБА_7

Колегія суддів відхиляє викладене в апеляційній скарзі посилання ОСОБА_3 на копії отриманих з адресно-довідкового бюро листки вибуття та зняття її батька ОСОБА_4 з реєстраційного обліку в зазначеному домоволодінні 30.04.2002 року, на довідки про його вибуття за адресою м. Харків, вул. Таджикська, 17, а також на те, що по вул. Люсинській 23 в м. Харкові він зареєстрований лише з 19.04.2012 р. Ці доводи перевірялися судом першої інстанції і суд надав отриманим доказам відповідну правову оцінку.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки суперечливі дані щодо реєстрації не тягнуть наслідків визначення на їх підставі іншого місця проживання ОСОБА_4, крім вказаного ним та рішеннями суду - будинку №23 по вул. Люсинській в м. Харкові.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції для зясування причин виникнення суперечливості у реєстраційних даних щодо реєстраційного обліку органами внутрішніх справ місця проживання ОСОБА_4 звертався до Орджонікідзевського РВ у м. Харкові ГУ Державної міграційної служби України в Харківській області і отримав відповідь, що дійсно замінявся паспорт, але відомості про його реєстрацію їм не відомі.

З копій інших судових рішень у справі вбачається, що між ОСОБА_4 та його колишньою дружиною ОСОБА_9 на протязі тривалого часу склалися неприязні стосунки, виникали сварки, в тому числі і щодо права користування житловим спірним приміщенням, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27.02.2014 року задоволено позов ОСОБА_4 про усунення перешкод та поновлення права користування житловими приміщенням, які у даній справі входять до спадщини.

Також підлягають відхиленню і посилання апелянта на те, що ОСОБА_4 передчасно звернувся до суду, а суд не мав права визнавати за ним право на спадщину за відсутністю даних про відмову у видачі йому свідоцтва нотаріусом.

Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановленіцивільним законодавством України.

За змістом ч.1 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 392 ЦК України в разі відсутності документів на право власності, власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Враховуючи, що ОСОБА_4 за відсутності оригіналів документів на спірне домоволодіння позбавлений можливості отримати свідоцтво на право власності на належну йому частку, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про можливості захисту порушених прав ОСОБА_4 в судовому порядку є правильними.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ом. Дана справа до таких випадків не відноситься.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування, згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки ОСОБА_3 не надано доказів існування обставин, передбачених ст.1224 та ч.2 ст. 1259 ЦК України та які б давали підставу для задоволення її позову, суд апеляційної інстанції, згідно вимог ст.308 ЦПК України, відхиляє апеляційну скаргу і залишає без змін рішення, яке суд першої інстанції ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року залишити без змін

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: