Постанова № 465033, 19.02.2007, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

19.02.07 Справа № 5/1249-28/181А

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Р. Марко

суддів С. Бойко

Т. Бонк

При секретарі Ковалишин Ю.

розглянувши апеляційну скаргу ПП»Львівпродгурт»від 25.09.06 № б/н

на постанову господарського суду Львівської області від 31.08.06

у справі № 5/1249-28/181А

за позовом ДПІ у Залізничному ра-ні м. Львова

до відповідача 1- ПП»Львівпродгурт»

до відповідача 2- ТзО»³к- Буд- Пласт»

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача- не з»явився

від відповідача 1 - Асташкін А.

від відповідача 2- не з»явився

В С Т А Н О В И В :

Постановою господарського суду Львівської області від 31.08.06 по даній справі позов ДПІ у Залізничному ра-ні м. Львова задоволено частково. Визнано недійсним господарське зобов'язання укладене між ТзОВ „Вік-Буд-Пласт" та ПП „Львівпродгурт" , яке виникло на підставі Договору купівлі-продажу № 9/1 від 01.12.2004 року на суму 166 852,60 грн. Зобов'язано ТзОВ „Вік-Буд-Пласт" повернути ПП „Львівпродгурт" усе одержане ним в результаті виконання господарського зобов'язання за Договором купівлі-продажу № 9/1 від 01 грудня 2004 року в сумі 166 852 грн. 60 коп. Стягнуто з ПП „Львівпродгурт" в доход держави усе одержане від Товариства з обмеженою відповідальністю „Вік-Буд-Пласт" в результаті виконання господарського зобов'язання за Договором купівлі-продажу № 9/1 від 01.12.04. Не погоджуючись із прийнятою постановою, відповідач- 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, в позові відмовити. Зокрема апелянт зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про ПДВ», платник податків не несе відповідальності за дії вчинені іншими платниками податків, зокрема його контрагентами щодо несплати податків. Апелянт зазначає, що на момент укладення спірної угоди, у контрагента було в наявності свідоцтво про реєстрацію та свідоцтво платника ПДВ. В силу ст. 71 КАС України, ДПІ на думку апелянта не довела факту, що спірна угода укладена завідомо з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Розглянувши доводи апеляційної скарги, взявши до уваги пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими, а відтак вимоги підставними. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено колегією, 01 грудня 2004 року між ТзОВ „Вік-Буд-Пласт" ( Постачальник) та ПП "Львівпродгурт" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 9/1 на поставку технологічного обладнання. На виконання даного договору ТзОВ „Вік-Буд-Пласт" поставило товар (технологічне обладнання) ПП "Львівпродгурт", про що свідчать податкова накладна № 31 від 01.12.04 року на загальну суму 166 852,60 грн. в т.ч. ПДВ на суму 27 808,77 грн.

Згідно листа ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.02.2006 року 964/7/23-1410, сума податкових зобов'язань з ПДВ ТзОВ „Вік-Буд-Пласт", що зазначені рядках 9 та 20 декларації становить: за листопад 2004 року: р. 9 - 0 грн., р. 20 - 0 грн., грудень 2004 року: р. 9 - 0 грн., р. 20 - 0 грн.

Відповідно до довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 11.07.2006 року № 12-1-7/1752, ТзОВ „Вік-Буд-Пласт" значиться в ЄДРПУ, ідентифікаційний код 33057986.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб"єктності), може на вимогу ( однієї із сторін, або відповідного органу державної влади) визнано судом недійсним повністю або в частині. Висновки суду ґрунтувалися також на положеннях, Постанови Пленуму Верховного Суду України ( п. 6 Постанови № 3 від 28 квітня 1978 року " про судову практику в справах про визнання угод недійсними"), згідно якої до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами з оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо. Умисел юридичної особи сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання.

Однак із висновками суду першої інстанції, колегія суддів не може погодитися, оскільки як зазначалося вище на момент укладення спірного договору контрагент апелянта перебував в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво платника податку на додану вартість.

У відповідності до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.

При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується б доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Цивільний кодекс України, який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст.207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Слід зазначити, що санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.

Враховуючи досліджені обставини справи, податковим органом на думку апеляційного суду в силу ст.. 71 КАС України не доведено належними доказами факту, що спірна угода укладена завідомо з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, висновок суду першої інстанції про доведеність податковою інспекцією того, що спірний договір укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зроблений з порушенням вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205 п.7 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ПП»Львівпродгурт»задоволити.

Постанову господарського суду Львівської області від 31.08.06 у справі № 5/1249-28/181А скасувати. Прийняти нову постанову. В позові ДПІ у Залізничному ра-ні м. Львова відмовити.

Компенсувати з державного бюджету ПП»Львівпродгурт»ідентифікаційний код 31978618 сплачену суму судового збору( 242,00 грв.) за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Львівської області видати наказ.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий Р. Марко

Суддя С. Бойко

Суддя Т. Бонк