Постанова № 465018, 19.02.2007, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

19.02.07 Справа № 5/264-28/41

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Р. Марко

суддів С. Бойко

Т. Бонк

При секретарі Ковалишин Ю.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ »РІЗОНД»від 22.05.06

на постанову господарського суду Львівської області від 18.04.06

у справі № 5/264-28/41

за позовом ДПІ у Галицькому ра-ні м. Львова

до відповідача 1- ТзО»вЗОНД»

до відповідача 2- ТзОВ»Поліпромсервіс»

про визнання недійсним договору

представники сторін: не з»явилися

В С Т А Н О В И В :

Постановою господарського суду Львівської області 18.04.06 по даній справі задоволено частково позов ДПІ у Галицькому ра-ні м. Львова. Визнано недійсним договір про надання робіт від 03.07.04. В задоволенні решту позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою постановою , відповідач- 1 подав апеляційну скаргу в якій просить постанову суду скасувати, в позові відмовити. Зокрема апелянт зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про ПДВ», платник податків не несе відповідальності за дії вчинені іншими платниками податків, зокрема його контрагентами щодо несплати податків. Апелянт зазначає, що на момент укладення спірної угоди, у контрагента було в наявності свідоцтво про реєстрацію та свідоцтво платника ПДВ. В силу ст. 71 КАС України, ДПІ на думку апелянта не довела факту, що спірна угода укладена завідомо з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, взявши до уваги пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими, а відтак вимоги підставними. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено колегією, між відповідачами укладено 03.07.04 договір про надання робіт (послуг), згідно з яким за дорученням Замовника- відповідача 1, Виконавець- відповідач 2 взяв на себе виконання наступних робіт (послуг): виготовлення та комплектація комплектів центраторів, переробка нетканого полотна типу V 120 зі зміною фізичних властивостей. Підставою для розрахунку між сторонами є акти приймання-здачі виконаних робіт.

Факт виконання договору підтверджується актами здачі -прийняття робіт та податковими накладними, всього згідно накладних було передано товару на загальну суму 293 880,42 грн.

Згідно рішення Подільського районного суду м. Києва від 15.07.2004 року по справі № 2-2492/04, визнано недійсним установчий договір ТзОВ "Поліпромсервіс" від 22.08.2003 року з моменту його укладання, статут від 22.08.2003 року з моменту його реєстрації. Також цим рішенням визнано недійсним свідоцтво № 32620914 від 10.09.2003 року платника податку на додану вартість з моменту його внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

Даним рішенням встановлено, що співзасновники ТзОВ "Поліпромсервіс" Коженова А.М. та Назаренко Ю.В. під час підписання установчих документів підприємства не мали наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність, не внесли внеску до статутного фонду підприємства, не відкрили рахунку в банківській установі, не підписували та не складали документів, пов"язаних з господарською діяльністю та податковою звітністю, тому договірні відносини Коженова А.М. та Назаренко Ю.В. носили фіктивний характер.

Крім цього, згідно листа ДПІ у Подільському районі м. Києва від 08.09.2005 року № 5972/7/23-703, складено Акт № 129 від 05.11.2004 року про анулювання Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 38285316, індивідуальний податковий номер 326206126567, виданого 19.09.2003 року на бланку ф.№2-Р серії НБ № 261663 платнику ТзОВ "Поліпромсервіс".

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб"єктності), може на вимогу ( однієї із сторін, або відповідного органу державної влади) визнано судом недійсним повністю або в частині. Висновки суду ґрунтувалися також на положеннях, Постанови Пленуму Верховного Суду України ( п. 6 Постанови № 3 від 28 квітня 1978 року " про судову практику в справах про визнання угод недійсними"), згідно якої до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами з оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо. Умисел юридичної особи сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання.

Однак із висновками суду першої інстанції, колегія суддів не може погодитися, оскільки як зазначалося вище на момент укладення спірного договору сторони спірної угоди перебували в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво платника податку на додану вартість.

У відповідності до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.

При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується б доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Цивільний кодекс України, який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст.207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Слід зазначити, що санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.

Факт визнання недійсним установчого договору ТзОВ "Поліпромсервіс" від 22.08.2003 року з моменту його укладання, статуту від 22.08.2003 року з моменту його реєстрації та свідоцтва № 32620914 від 10.09.2003 року платника податку на додану вартість з моменту його внесення в реєстр платників податку на додану вартість, не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою суперечною інтересам держави.

Враховуючи досліджені обставини справи, податковим органом на думку апеляційного суду в силу ст.. 71 КАС України не доведено належними доказами факту, що спірна угода укладена завідомо з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, висновок суду першої інстанції про доведеність податковою інспекцією того, що спірний договір укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зроблений з порушенням вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205 п.7 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ТзО»вЗОНД»задоволити.

Постанову господарського суду Львівської області від 18.04.06 у справі № 5/264-28/41 скасувати. Прийняти нову постанову. В позові ДПІ у Галицькому ра-ні м. Львова відмовити.

Компенсувати з державного бюджету ТзО»вЗОНД»п/р 26007336447001, МФО 325321 сплачену суму судового збору( 1,70 грв.) за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Львівської області видати наказ.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий Р. Марко

Суддя С. Бойко

Суддя Т. Бонк