Рішення № 46499479, 09.07.2015, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/20977/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 липня 2015 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі :судді- Бєльченко Л.А.,

при секретарі-Шишкановій О.В.,

за участі представника позивача прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська ОСОБА_1В,

представника Регіонального відділення ФДМУ - ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області ( далі РВ ФДМУ) до ОСОБА_5, третя особа- Іващенко Світалана Володимирівна про визнання права державної власності та витребування майна із чужого володіння,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська звернувся до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області до відповідачів - Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» (далі ВАТ БМФ «Дніпроважбуд»), ОСОБА_5, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімекс», ОСОБА_6 про визнання права державної власності та витребування майна із чужого володіння, яке вибуло із власності держави поза волею власника через порушення процедури корпоратизації та в подальшому до добросовісного набувача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року у справі №40/287, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, позов Регіонального відділення ФДМУ задоволено частково, визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ «БМФ» «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: №7 по вул. Калиновій, 10, №8 по вул. Тверській,29, №9 по вул. Тверській, 31, №10 по вул. Тверській, 31-а, №3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та №4 по вул. Б. Хмельницького, 10; визнано недійсним наказ Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27 січня 1995 року № 114 в частині включення в уставний фонд ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» цих гуртожитків; визнано недійсним ОСОБА_4 оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного ВАТ БМФ «Дніпроважбуд», затвердженого заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21 грудня 1994 року в частині включення в уставний фонд ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську: №7 по вул. Калиновій, 10, №8 по вул. Тверській, 29, №9 по вул. Тверській, 31, №10 по вул. Тверській, 31-а, №3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та №4 по вул. Б. Хмельницького,10; визнано право власності за державою в особі регіонального ФДМУ по Дніпропетровській області на вказані гуртожитки: №7 по вул. Калиновій, 10, №8 по вул. Тверській, 29, №9 по вул. Тверській, 31, №10 по вул. Тверській, 31-а, підвал та прибудинкові споруди гуртожитку №3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та 2,4,5 поверхи, прибудинкові споруди гуртожитку №4 по вул. Б. Хмельницького,10; вилучено із незаконного володіння ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» вказані гуртожитки. В іншій частині позову відмовлено у звязку з тим, що решта приміщень вже не є власністю ВАТ «БМФ» «Дніпроважбуд» і на час розгляду справи частина майна знаходиться у третіх осіб, яким воно відчужене, зокрема, ТОВ «Трейд технолоджи інвестмент», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ «Торгівельно-офісний центр «Інсток». Виходячи з встановлених у цьому судовому рішенні обставин недійсності правових підстав набуття ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» права власності на вказані гуртожитки та того, що це майно підлягає поверненню у власність держави, а також у звязку з тим, що частина житлового фонду гуртожитків, була відчужена третім особам, зокрема, ОСОБА_5 - на першому поверсі приміщення 102 поз.6, 34, 34а, 20, 41 у будівлі гуртожитку літ. А-5, по вул. Б. Хмельницького, 10 у м. Дніпропетровську, загальною площею 57,6 кв.м. у загальному користуванні: ганки літ.а2, а3 , а1 на І поверсі поз. І.ІІ.ІV. V. VI.VII. 1.2.23.25.26.30, що на час такого відчуження було заборонено законом і про що набувач повинен був знати, позивач просив суд визнати право власності за державою в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області на нерухоме майно, що розташоване по вул. Богдана Хмельницького, буд.10, у місті Дніпропетровську, а саме: частину будівлі гуртожитку літ А-5 на першому поверсі приміщення №102 поз. поз.6, 34, 34а, 20, 41 загальною площею 57,6 кв.м. (у загальному користуванні ганки літ.а2, а3 , а1 на І поверсі поз. І.ІІ.ІV. V. VI.VII. 1.2.23.25.26.30.); витребувати із володіння ОСОБА_5 вказане майно на користь позивача.

Предстаник прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник особи, в інтересах якої заявлені позовні вимоги, регіонального ФДМУ по Дніпропетровській області позовні вимоги підтримав у повному обсязі з наведених у позовній заяві підстав, вказуючи, що спірне майно вибуло із власності держави поза волею власника.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.06.2015 року провадження у даній справі закрито в частині пред*явлення позовних вимог до Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» на підставі п.7 ч.1 ст. 206 ЦПК України та виключено із числа третіх осіб товариство з обмеженою відповідальністю «Хімекс» ( а.с. 150).

Представники відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали в повному обсязі, зазначаючи, що ОСОБА_5 у встановлений законом спосіб набув право власностіна вказане в позові майно ще 13.07.2006 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, не за наслідками відчуження (вказаного в позові майна) від держави, а від третіх осіб, які в свою чергу, за законом набули право власності ще у 2003 році. ОСОБА_5 ще 15.08.2006 року у відповідності до приписів чинного законодавства України, зареєстрував вказаний правочин у відповідних державних реєстраційних органах, що підтверджується відповідними належними документальними доказами. Отже очевидний той факт, що держава, в інтересах якої і відбулося звернення до суду з даним позовом, ще 15.08.2006 року, тобто з моменту державної реєстрації ОСОБА_5 договору купівлі-продажу спірного майна, офіційно визнала і підтвердила факт виникнення у нього права власності на вказане в позові нерухоме майно.

Заперечуючи проти позову, представники відповідача також зазначили, що твердження позивача, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння регіонального відділення ФДМУ у Дніпропетровській області не відповідає дійсності. Так, представником відповідача зазначено, що корпоратизація і приватизація майна державного підприємства, яке в подальшому було перетворено на ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» відбувалося з дотриманням всіх вимог діючого на той час законодавства та за безпосередньої участі Фонду державного майна України, який відповідно до Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994 року було визнано державним органом приватизації та засновником з боку держави відкритих акціонерних товариств. Крім того, Фонд державного майна України, як правонаступник первісного засновника ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» від імені державного органу приватизації 27.01.1995 року відповідно до вказаного Указу Президента склав акт прийому-передачі документів ВАТ «Дніпроважбуд», що було пов*язано з необхідністю виконання Указу Президента України від 19.02.1994 року за № 56/94 «Про єдину систему органів приватизації України». Все це свідчить про те, що корпоратизація та приватизація будь-яких державних підприємств в Україні відбувалася лише за безпосередньої участі держави через відповідні державні органи влади, яким був Фонд державного майна України.

Також представник позивача зазначив, що у відповідності зі змінами до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» у редакції від 15.02.1995 року у частині 5 статті 5 зазначено Перелік об*єктів (груп об*єктів), які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, є вичерпним й розширеному трактуванню не підлягає. Тому якщо позивач звернувся до суду з даним позовом, він мав би надати суду вказаний Перелік, у якому мав би бути присутнім вказаний спірний об*єкт нерухомого майна за конкретною адресою. Крім того, Наказ РВ ФДМУ в Дніпропетровській області від 14.06.1996 року за № 12/02/ПАОК про початок приватизації та Наказ РВ ФДМУ в Дніпропетровській області від 01.10.1998 року за № 12/62-ЗВП про завершення приватизації ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» доводять наявність у діях власника волі на передачу спірного майна іншій особі.

Заперечуючи проти позову, представники відповідача зазначили, що є безпідставним посилання позивача на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року по справі 40/287, яка нібито має преюдиціальне значення для вирішення даної справи, оскільки відповідач ОСОБА_5 не брав участі у цій справі та відповідно до роз*ясень, які містяться у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 « Про судове рішення у цивільній справі» особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Аналогічні висновки містяться у п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Представник відповідача також зазначив, що правовою підставою звернення до суду позивач вважає порушення процедури корпоратизації, в процесі якої до статутного фонду ВАТ БМФ «Дніпроважбут» було включено спірне майно, а саме Наказу Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27.01.1995 року № 114 та ОСОБА_4 оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Дніпроважбуд», які в подальшому було визнано недійсними постановою Київського апеляційного господарського суду. Проте у даному випадку має місце визнання судом незаконним та скасування акту органу державної влади, а не правочину.

Посилаючись на безпідставність позовних вимог позивача, представники відповідача просили суд відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог.

Третя особа у справі - ОСОБА_6 в судове засідання не зявилась . До суду повернувся конверт з повісткою з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що станом на 21 листопада 2012 року право власності на нежитлові приміщення в будівлі гуртожитку літ. А-5 на І поверсі прим. №102 поз.6,34,34а, 20,41 площею 51,7 кв.м., у загальному користуванні: ганки літ. а2, а3 , а1 на І поверсі поз. І.ІІ.ІV. V. VI.VII. 1.2.23.25.26.30, зареєстроване з 15 серпня 2006 року за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу (ВЕА №319972 реєстр №1617 (13.07.2006), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ» ДОР( а.с..33т.1).

Передумовою укладення цього договору стала низка правочинів.

Так, 04 грудня 2003 року відповідно до договору купівлі-продажу частини гуртожитку №4, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованому в реєстрі за №3960, Відкрите акціонерне товариство будівельно монтажна фірма «Дніпроважбуд» продала, а ОСОБА_6 купила будівлю гуртожитку №4, що знаходиться в м. Дніпропетровськ по вул.. Б. Хмельницького 10. За заявою власника, відповідно до ОСОБА_9 з реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджується від 14 листопада 2003 року за №1993128, реєстраційний номер 3071822, відчужується літ.А-5 і на поверсі приміщення 102 поз.1-42, ІІІ загальною площею 611,4 кв.м., а1, а4, а14,а12,а10; в загальному користуванні : а2,а3 ганки; на І поверсі І тамбур, ІІ сходи, ІV тамбур, V сходи. Будівля гуртожитку №4 належить ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» на підставі Наказу №12/62- від 01 січня 1998 року Регіонального відділення фонду Держмайна України по Дніпропетровській області та Наказу Дніпропетровської обласної державної адміністрації Управління майном області від 10 вересня 1999 року за №2-В та зареєстровано в Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації, про що видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17 жовтня 2003 року за №1749286, реєстраційний номер 3071722 ( а.с.30т.1).

Відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 лютого 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 285 ОСОБА_6 продала, а Товариство з обмеженою відповідальністю « Хімекс» купило частину будівлі гуртожитку №4, що знаходиться за адресою в м. Дніпропетровську, вул. Богдана Хмельницького, будинок 10. Відчужується в будинку літ.А-5 на першому поверсі приміщення 102 поз.1-42, ІІІ загальною площею 6211,4 кв.м.; ганки а1, а4, а10, а12, а14 ; в загальному користуванні: ганки а2, а3; на І-ому поверсі тамбур І, сходи ІІ, тамбур ІV сходи V. Ці нежитлові приміщення належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу частини гуртожитку №4, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 04 грудня 2003 року за реєстром №39601, та зареєстрованого в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 09 грудня 2003 року за реєстраційним № 4170847 ( а.с.31т.1).

Відповідно до Наказу виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів № 114 від 27.01.1195 року на виконання Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210 «Про корпоратизацію підприємств» та « Положення про порядок корпоратизації підприємств», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 року № 508 створено на базі будівельномонтажного тресту «Дніпроважбуд» відкрите акціонерне товариство будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» ( а.с. 187 т.1).

На виконання Указу Президента України від 19.02.1994 року № 56/94 «Про єдину систему органів приватизації в Україні» та Наказу Фонду Державного майна України від 23.09.1994 року за № 664, яким Регіональне відділення ФДМУ, задля забезпечення єдиного методичного підходу до процесів роздержавлення, було об*єднань з Фондом комунального майна відповідних обласних рад, Фонд Державного майна України як правонаступник первісного засновника ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» з боку держави відповідно до Указу Президента України від 27.01.1995 року склав акт прийому-передачі документів ВАТ «Дніпроважбуд» від імені державного органу приватизації щодо отримання повного пакету установчих документів ВАТ «Дніпроважбуд» (а.с. 188, т. 1).

Відповідно до Наказу РВ ФДМУ по Дніпропетровській області № 12/02-ПАОК від 14.06.1996 року прийнято рішення про приватизацію ВАТ «Будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» шляхом продажу акцій (а.с. 190, т. 1).

Відповідно до Наказу РВ ФДМУ по Дніпропетровській області № 12/62-ЗВП від 01.10.1998 року прийнято рішення про завершення приватизації ВАТ «Будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» ( а.с. 127-а т.1).

Таким чином,право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за першим набувачем ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» на підставі Наказу Регіонального відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській області за №12/62-3ВП від 01.10.1998 року та Переліку нерухомого майна, що передано у власність, підтверджено Наказом Управління майном області Дніпропетровської обласної Державної адміністрації №2-В від 10.09.1999 року.

Статтею 4 ЖК УРСР встановлено, що до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, а жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Статтями 127 - 131 ЖК УРСР та п. 3 примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86 № 208, передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки. Враховуючи, що такі житлові будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх слід відносити до об'єктів державного житлового фонду.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України №2163-XІІ від 04.03.1992 «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 15.02.1995, що діяла на момент приватизації спірного гуртожитку) дія цього Закону не поширюється на приватизацію обєктів державного земельного та житлового фондів, а також обєктів соціально-культурного призначення, що фінансуються із державного бюджету, в тому числі обєктів сфери охорони здоровя, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації. При цьому, спеціальним Законом, які регулюють приватизацію державного житлового фонду є Закон України від 19.06.1992 №2482-ХП «Про приватизацію державного житлового фонду» статтею 1 якого визначено, що державний житловий фонд це житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Пунктом 2 Положення про порядок передачі у власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ та організацій затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 6.11.1995 року №891 (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), установлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинку відомчого житлового фонду, крім гуртожитків. Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені Постановою КМ №695 лише 26.05.2004 року. Чинне на час спірних правовідносин законодавство не відносило гуртожитки до обєктів державного житлового фонду, які підлягали передачі в комунальну власність відповідних рад і могли бути включені до вартості майна підприємства, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у Постанові від 28 лютого 2011 року по справі № 4/46-40/32, що у відповідно ст. ст. 360- 7 ЦПК України є обов*язковим для всіх судових інстанцій.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до роз*ясень, які містяться в пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень ст. 388 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбано у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на обставини, встановлені судом, суд вважає, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірного майна, що не оспорюється позивачем, і останнє не може бути в нього витребувано, оскільки вибуло із володіння РВ ФДМУ по Дніпропетровській області з волі останнього на законних підставах.

Так, судом встановлено, що корпоратизація і приватизація державного підприємства будівельномонтажного тресту «Дніпроважбуд», яке в подальшому було перетворено на ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» відбувалося з дотриманням всіх вимог діючого на той час законодавства та за безпосередньої участі Фонду Державного майна України, який у відповідності до Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994 року було визнано державним органом приватизації та засновником з боку держави відкритих акціонерних товариств. У пункті 3 вказаного Указу Президента України зазначено, що засновниками з боку держави відкритих акціонерних товариств, є Фонд Державного майна України, регіональне відділення Фонду Державного майна України і представництво Фонду Державного майна України у районах та містах.

Судом встановлено, що РВ ФДМУ по Дніпропетровській області як правонаступник засновника ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» з боку держави склав акт прийому-передачі документів ВАТ «Дніпроважбуд» від імені державного органу приватизації щодо отримання повного пакету установчих документів ВАТ «Дніпроважбуд».

Зазначене свідчить про те, що приватизація ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» відбувалася виключно з волі та безпосередньої участі Фонду Державного майна України.

Доказами того, що в діях РВ ФДМУ по Дніпропетровській області наявна воля на передачу спірного майна іншій особі свідчать і Наказ РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 14.06.1996 року за № 12/02/ПАОК про початок приватизації та Наказ РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 01.10.1998 року за № 12/62-ЗВП про завершення приватизації ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».

Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» у редакції від 15.02.1995 року частиною 5 статті 5 передбачено, що Перелік об*єктів (груп об*єктів), які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Проте, позивачем не представлено належних доказів того, що спірний об*єкт нерухомого майна не підлягає приватизації.

Слід зазначити, що суд критично ставиться на посилання представника позивача та особи, в інтересах якої заявлений позов, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року №40/287, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, задоволено частково позов Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області до Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд», треті особи ОСОБА_8, ТОВ «Торгівельно-офісного центру «Інсток», ТОВ «Трейд Технолоджі інвестмент», ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, про визнання актів недійсними та визнання права власності, а саме: визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: №7 по вул. Калиновій, 10; №8 по вул. Тверській, 29; №9 по вул. Тверській, 31; №10 по вул. Тверській, 31-а; №3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та №4 по вул. Б. Хмельницького, 10; визнано недійсним наказ Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27.01.1995 №114 в частині включення в статутний фонд ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську: №7 по вул. Калиновій, 10; №8 по вул. Тверській, 29; №9 по вул. Тверській, 31; №10 по вул. Тверській, 31-а; №3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та №4 по вул. Б. Хмельницького, 10; визнано недійсним ОСОБА_13 оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного будівельно-монтажного тресту «Дніпроважбуд», затвердженого заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21 грудня 1994 року в частині включення в уставний фонд ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: №7 по вул. Калиновій, 10; №8 по вул. Тверській, 29; №9 по вул. Тверській, 31; №10 по вул. Тверській, 31-а; №3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та №4 по вул. Б. Хмельницького, 10; визнано право власності за державою, в особі Регіонального відділення Фонду держмайна по Дніпропетровській області на гуртожитки у м. Дніпропетровську, а саме: №7 по вул. Калиновій, 10; №8 по вул. Тверській, 29; №9 по вул. Тверській, 31; №10 по вул. Тверській, 31-а та 2,4,5 поверхи ,прибудинкові споруди гуртожитку №4 по вул. Б. Хмельницького, 10, підвал, прибудинкові споруди гуртожитку №3 по вул. Б. Хмельницького, 14; вилучено з незаконного володіння ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитки у м. Дніпропетровську, а саме: №7 по вул. Калиновій, 10; №8 по вул. Тверській, 29; №9 по вул. Тверській, 31; №10 по вул. Тверській, 31-а та 2,4,5 поверхи ,прибудинкові споруди гуртожитку №4 по вул. Б. Хмельницького, 10, підвал, прибудинкові споруди гуртожитку №3 по вул. Б. Хмельницького, 14; припинено провадження у справі №40/287 в частині визнання недійсним Переліку (додаткового) нерухомого майна, що передано у власність приватизованому ВАТ, створеному Дніпропетровською обласною державною адміністрацією (виконкомом обласної ради народних депутатів) шляхом корпоратизації, затвердженого розпорядженням Облдержадміністрації від 05.08.1999 №372-р в частині включення в статутний фонд ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: № 7 по вул. Калиновій, 10; №8 по вул. Тверській, 29; №9 по вул. Тверській, 31; №10 по вул. Тверській, 31-а на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України; припинено провадження у справі №40/287 в частині визнання недійсним Переліку нерухомого майна, що передано у власність приватизованому ВАТ, створеному Дніпропетровською обласною державною адміністрацією (виконкомом обласної ради народних депутатів) шляхом корпоратизації, виданим ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» згідно наказу Облдержадміністрації від 10.09.1999 №2-В «Про надання переліку нерухомого майна» в частині включення в статутний фонд ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: №3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та №4 по вул. Б. Хмельницького, 10 на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, дане рішення є преюдиціальним для прийняття рішення в даному судовому засіданні.

Так, у пункті 7 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення» зазначено, що за змістом ч. 3 ст. 14, ч. 3 ст. 61, ч. 2 ст. 223 ЦПК України, особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. На цьому ж наголошується у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Зокрема, зазначено, що за змістом ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені під час розгляду справи за позовами про право на майно, не мають обов*язкової сили для осіб, які не брали участі у справі.

Крім того, суд вважає хибною позицію позивача щодо порушення процедури корпоратизації, в процесі якої до статутного фонду ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» було включено спірне майно, право власності на яке ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» набув на підставі Наказу Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27.01.1995 року № 114 та ОСОБА_13 оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Дніпроважбуд», затвердженого заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21.12.1994 року, які 02.03.2010 року постановою Київського апеляційного господарського суду було визнано недійсними.

В даному випадку йдеться про визнання судом незаконним та скасування акту органу державної влади, а не правочину. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Крім того, відповідно до роз*ясень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Втім, із матеріалів справи вбачається, що право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за першим набувачем ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» на підставі Наказу Регіонального відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській області за №12/62-3ВП від 01.10.1998 року та Переліку нерухомого майна, що передано у власність, підтверджено Наказом Управління майном області Дніпропетровської обласної Державної адміністрації №2-В від 10.09.1999 року, не скасовано.

Оцінюючи наявні у справі докази на предмет встановлення обставин щодо вибуття спірного майна поза волею власника, а саме РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, що в судовому засіданні беззаперечно встановлено, що приватизація спірного майна відбувалася за безпосередньої участі і волі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог позивача.

Судові витрати у справі суд відносить на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 3,10,58,60, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 4,5,127-131 Житлового кодексу України, ст. ст. 387,388 Цивільного кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволені позовних вимог прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_17 про визнання права державної власності та витребування майна із чужого володіння.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанціїї протягом 10 днів з дня його проголошення.

ОСОБА_18