Рішення № 46497815, 09.07.2015, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 401/8848/12

(2/199/1913/15)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 липня 2015 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Карабань А.Є.

За участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення зі зняттям з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

Згідно позову (з урахуванням заяви про збільшення обсягу позовних вимог - а.с. 57-60), відповідно до укладеного договору № DN80FI00000003 від 05.10.2006 ОСОБА_3 03.10.2006 року отримала кредит у розмірі 26250 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,9 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02.10.2026 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись залежним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору, позичальник зобовязання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вияв у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобовязання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором, відповідачка станом на 08.06.2012 року має заборгованість у розмірі 68942,22 доларів США, яка складається з наступного:

25991,22 долари США - заборгованість за кредитом;

15821,16 долари США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

4092,07 долари США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

23937,77 долари США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачка 04.10.2006 року уклали договір іпотеки № DN80FI00000003. Згідно з договором іпотеки, відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 34.70 кв.м. який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Стахановців, буд. 25. Майно належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. У відповідності до ст. 6 Закону України «Про іпотеку», іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку площею 777 кв.м., на якій розташований предмет іпотеки і яка належить іпотекодавцю на праві власності. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 151500 грн. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ст. 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Названі та інші повноваження надані іпотекодержателю іпотекодавцем на здійснення дій з продажу предмету іпотеки від імені іпотекодавця будь-якій особі-покупцеві у разі порушення основного зобов'язання містяться у договорі іпотеки, укладеному між відповідачем та позивачем, у розділі, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. На момент укладення договору іпотеки сторони прийшли до взаєморозуміння, що перелік зазначених у договорі іпотеки повноважень з продажу предмету іпотеки іпотекодержателем не є вичерпним. Договором іпотеки, укладеним між відповідачем та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду. Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 Житлового кодексу - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Стахановців, буд. 25. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки. Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд:

1)в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DN80FI00000003 від 03.10.2006 року, в розмірі 69842,22 долари США: що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.06.2012 року складає 558213,94 грн. звернути стягнення на будинок загальною площею 34,7 кв.м., який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Стахановців, буд. 25, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № DN80FI00000003 від 03.10.2006 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570), з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за ціною визначеною договором між сторонами, а у випадку недосягнення такої згоди за ціною, визначеною в експертному звіті субєкта оціночної діяльності;

2)виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з будинку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Стахановців, буд. 25.

В судовому засіданні представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються.

Представник відповідачки ОСОБА_2 заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Заперечення обґрунтував тим, що згідно вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті» на належне позивачці нерухоме майно не може бути звернуте стягнення, оскільки житловий будинок, переданий в іпотеку, є постійним місцем проживання відповідачки, його площа не перевищує 250 кв.м., і відповідачка не має у власності іншого нерухомого майна.

Відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також та представник Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, належним чином та завчасно сповіщені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилися, про причини неявки суд не повідомили. За ухвалою суду розгляд справи проведено за відсутності зазначених учасників судового розгляду.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивачем до позову додана копія кредитного договору № DN80FI00000003, укладеного 03.10.2007 року між відповідачкою ОСОБА_3 та Комерційним банком «ПриватБанк», за яким банк зобовязався на умовах забезпеченості, строковості, повернення та платності надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 26250 доларів США, а позичальник зобовязався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредитні кошти (кредит) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,0825 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02.10.2026 року.

Сторонами не оспорений той факт, що зазначений кредитний договір підписаний особисто ОСОБА_3 і суд не вбачає підстав ставити зазначену фактичну обставину під сумнів.

Суд враховує той факт, що договір був укладений на надання кредиту у доларах США, тоді як національною валютою України є гривня.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

За п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року, операції, повязані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України, є валютними операціями.

Відповідно до п. 1 ст. 5 зазначеного Декрету, валютні операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, здійснюються на підставі індивідуальної чи генеральної ліцензії, яка видається Національний Банком України.

Як зазначено у п.п. «в» п. 4 ст. 5 зазначеного Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції ... надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Згідно ч. 3 ст. 91 ЦК України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Отже, операцію з валютними цінностями - видачу кредиту у іноземній валюті, позивач мав право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Позивачем надані копії банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, які в сукупності свідчать про наявність у позивача спеціального передбаченого законом дозволу на надання кредитів у іноземній валюті.

Також сторонами не оспорений той факт, що позивач свої зобовязання за кредитним договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_3 в день підписання договору кредитні кошти у розмірі 262500 доларів США.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За умов зазначеного кредитного договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати з 20 по 25 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: ... сплата неустойки;

Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно розрахунку заборгованості по кредиту, ОСОБА_3 повертала кредит, сплачувала відсотки та винагороду за користування кредитом несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість.

Зокрема, відповідачка станом на 08.06.2012 року має заборгованість у розмірі 68942,22 доларів США, яка складається з наступного:

25991,22 долари США - заборгованість за кредитом;

15821,16 долари США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

4092,07 долари США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

еквівалент 23937,77 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Розрахунок заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою та пенею позивачем здійснений арифметично правильно і відповідачами не оспорений.

Таким чином, відповідачка ОСОБА_3, як позичальник за кредитним договором, в порушення вимог ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1054 ЦК України прострочила виконання грошового зобовязання в частині повернення позикодавцеві чергової частини позики у строк та в порядку, що встановлені договором, та сплати процентів за користування кредитом, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 624, ч. 2 ст. 1050 ЦК України спричиняє наслідки:

-наявність у банківської установи права вимагати стягнення простроченої заборгованості;

-наявність у банківської установи права вимагати дострокового повернення чергової частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних банку;

-наявність у банківської установи права вимагати сплати неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобовязання щодо сплати чергової частини кредиту та процентів за користування кредитом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_3 згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання нею грошового зобовязання, і згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України зобовязана сплатити суму боргу.

Вирішуючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходить з наступного.

Виконання ОСОБА_3 своїх зобовязань за кредитним договором було забезпечене шляхом укладення 03.10.2006 року удоговору іпотеки № DN80FI00000003. Згідно з договором іпотеки, ОСОБА_3 надала в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: домоволодіння житловою площею 62.9 кв.м., загальною площею 62.9 кв.м, яке розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Стахановців, буд. 25. Домоволодіння належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Узгоджена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 151500 грн.

Суд враховує, що згідно вимог п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

Суд виходить з того, що житловий будинок, що є предметом іпотеки, з своєю площею не перевищує 250 кв.м.

Відповідачка ОСОБА_3 постійно мешкає в зазначеному житловому будинку, що підтверджується довідкою Квартального комітету № 1 Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради.

За цією ж довідкою, вказане житло є місцем постійного проживання і відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

У ОСОБА_3 відсутнє у власності інше нерухоме майно, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна.

За наведених обставин, на підставі п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті», на зазначений житловий будинок не може бути звернене стягнення для задоволення вимог позивача щодо погашення заборгованості за споживчим кредитом, наданим ним позичальнику у доларах США, і відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги в частині виселення відповідачів з будинку, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 109 Житлового кодексу, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобовязані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Оскільки у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок відмовлено, відсутні і передбачені ч. 3 ст. 109 Житлового кодексу підстави для виселення відповідачів з такого житлового будинку.

На підставі викладеного, позовні вимоги про виселення відповідачів задоволенню також не підлягають.

Понесені позивачем судові витрати згідно вимог ст. 88 ЦПК України розподілу між сторонами не підлягають, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Керуючись та ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення зі зняттям з реєстраційного обліку - відмовити в повному обсязі.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :