Ухвала суду № 46487601, 09.07.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/6030/14ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.Провадження № 22-ц/780/3483/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 29 09.07.2015

УХВАЛА

Іменем України

9 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: судді - Білоконь О.В.,

суддів: Савченка С.І., Приходька К.П.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

встановила:

У червні 2014 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на таке.

01 серпня 2010 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «ЗАЗ-Део», державний номерний знак НОМЕР_1, здійснюючи маневр перестроювання з правої смуги руху в ліву не переконався, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху та створив перешкоду в русі автомобілю марки «Шевролет», державний номерний знак НОМЕР_2, який належав на праві власності ОСОБА_3, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та матеріальних збитків.

Ці обставини підтверджені постановою Богунського районного суду м. Житомира від 21 березня 2013 року.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав ряд механічних пошкоджень на загальну суму 27 173 грн. 81 коп., що підтверджується звітом аварійного комісара ОСОБА_4

Оскільки відповідальність ОСОБА_2 не була забезпечена полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ОСОБА_3 своєчасно звернулася із заявою про виплату до Моторного (транспортного) страхового бюро України, де 01 квітня 2014 року позивачу виплачено відшкодування в сумі 20 657 грн. 11 коп., тому різницю між цими сумами у розмірі 6 516 грн. 70 коп. має сплатити відповідач як особа, що винна в ДТП. Станом на день подачі позову до суду сума шкоди до виплати ОСОБА_2 становить 12 648 грн. 01 коп. з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних.

Окрім того, ОСОБА_3 зазначала, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди їй заподіяно моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., яка полягала у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з пошкодженням автомобіля, у позбавленні можливості довгий час користуватися автомобілем з метою проїзду до родичів похилого віку.

Позивач ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 12 648 грн., стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., судові витрати.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 6 516 грн. 70 коп. матеріальної шкоди, 2 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, та понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що судом в рішенні не мотивована його вина у скоєнні ДТП; звіт про визначення вартості матеріального збитку є неналежним доказом, оскільки ОСОБА_4 не є судовим експертом і не попереджався про кримінальну відповідальність, крім того, Єфремов не був повідомлений про огляд пошкодженого автомобіля; позивач не надав докази заподіяння йому моральної шкоди та пропустив строк звернення до суду, що є підставою для відмови у позові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає вказаним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 серпня 2010 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «ЗАЗ-Део», державний номерний знак НОМЕР_1, здійснюючи маневр перестроювання з правої смуги руху в ліву не переконався, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху та створив перешкоду у русі автомобілю марки «Шевролет», державний номерний знак НОМЕР_2, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та матеріальних збитків.

На підставі таких встановлених у справі обставин , ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач зазнала матеріальних збитків в розмірі 6516 грн. 70 коп. та моральної шкоди в розмірі 2000 грн. Керуючись ст. 1194 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновків, що на ОСОБА_2 необхідно покласти обов'язок по сплаті позивачеві різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а саме 6516 грн. 70 коп. При вирішенні спору в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, районний суд керувався нормами ст. ст. 23, 1167 ЦК України, і виходив з того, що інші задоволені судом першої інстанції позовні вимоги доведено.

Колегія суддів із вказаними висновками погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 21 березня 2013 року , що набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_2, 01 серпня 2010 року близько 12 години на 23-му кілометрі автодороги Київ-Чоп, керуючи автомобілем марки «ЗАЗ-Део», державний номерний знак НОМЕР_1, здійснюючи маневр перестроювання з правої смуги руху в ліву не переконався, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху та створив перешкоду у русі автомобілю марки «Шевролет», державний номерний знак НОМЕР_2, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та матеріальних збитків.

За заявою ОСОБА_2, на підставі ч. 2 ст. 38 КУпАП, провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення ( а.с.30).

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, висновок про вину ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо - транспортної пригоди, внаслідок якої ОСОБА_3 спричинена матеріальна та моральна шкода через пошкодження її автомобіля, що підтверджується постановою суду, що набрала законної сили, є правильним та таким, що відповідає положенням закону.

Колегія суддів не приймає до уваги з підстав їх необґрунтованості та невідповідності вимогам закону доводи апелянта про відсутність його вини у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди, оскільки обставини встановлені судовим рішенням, зокрема постановою Богунського районного суду м. Житомира від 21 березня 2013 року, що набрала законної сили, а тому в силу вимог ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про незгоду ОСОБА_2 В,М. з розміром відшкодування, оскільки в результаті проведеного 25 серпня 2010 року оцінювачем ОСОБА_4 автотоварознавчого дослідження з метою встановлення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження складено звіт, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту складає 27173 гривні 81 копійка. Вказана сума витрат на ремонт пошкодженого в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «Шевролет Авео» підтверджується також ремонтною калькуляцією, розрахованою на основі вартості ремонтних робіт та окремих запчастин ( а.с.51-86).

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що звіт про визначення вартості матеріального збитку є неналежним доказом, оскільки ОСОБА_4 не є судовим експертом і не попереджався про кримінальну відповідальність, є необґрунтованими; надані позивачем письмові докази про вартість матеріального збитку у розмірі 27173 гривні 81 копійка є належними, оскільки містять інформація щодо предмету доказування.

Крім того, як видно із свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 17 червня 2005 року № 3112, ОСОБА_4 зареєстрований у Державному реєстрі оцінювачів як оцінювач, який має право здійснювати оцінку майна , зокрема, машин та обладнання, дорожніх транспортних засобів (а.с.84), підвищує свою кваліфікацію (а.с.85, 86), тому у суду не викликає сумнівів складений ним звіт.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не надані суду будь-які докази іншого розміру спричинення матеріального збитку позивачу в результаті пошкодження її автомобіля, колегія суддів погоджується з тим, що вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача складає 27173 гривні 81 копійка.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної школи, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв»язку з пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 2000 грн., суд першої інстанції вірно виходив з того, що у зв'язку з незаконними діями відповідача, позивачу було нанесено моральну шкоду, яка виразилась в душевних стражданнях у зв»язку з пошкодженням її майна, необхідність додаткових зусиль для організації свого життя за відсутності тривалий час можливості користуватись автомобілем.

Такий розмір морального відшкодування відповідає вимогам розумності та справедливості, доказом спричинення позивачу моральної шкоди є факт пошкодження її автомобіля, тривалий час, протягом якого вона не могла користуватись автомобілем та вживала заходи для відшкодування матеріальної шкоди є додатковими зусиллями для організації свого життя, тому доводи апеляційної скарги про недоведеність факту спричинення та розміру моральної шкоди колегія суддів не бере до уваги.

Колегія суддів вважає необгрунтованим клопотання представника відповідача, заявлене в суді апеляційної інстанції, про застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності, з таких підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частина перша ст. 261 ЦК України встановлює загальні критерії визначення початку перебігу строку позовної давності, який обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. У певних випадках, наприклад у випадку заподіяння шкоди, початок перебігу строку позовної давності визначається з дати встановлення винної особи, що забезпечує адекватний захист прав потерпілого. При цьому, початок перебігу позовної давності має співпадати з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В даному випадку в момент настання ДТП, а саме 01 серпня 2010 року, права ОСОБА_3 було порушено шляхом завдання їй збитків пошкодженням автомобіля.

Датою встановлення винної особи у заподіянні шкоди ОСОБА_3 є 21 березня 2013 року - дата винесення судом постанови, в якій встановлено, що ОСОБА_2, здійснюючи маневр перестроювання з правої смуги руху в ліву не переконався, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху та створив перешкоду у русі автомобілю марки «Шевролет», державний номерний знак НОМЕР_2, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та матеріальних збитків.

Моментом виникнення у ОСОБА_3 права на позов саме до ОСОБА_2, тобто можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, виникло у позивача лише 01 кввітня 2014 року, коли їй стало відомо, що страховиком не покриваються збитки пов'язані з ДТП у повному обсязі (а. с. 26).

Страховик зобов'язаний сплатити потерпілому суму страхового відшкодування, разом з тим, оскільки страхове відшкодування - це виплата, яка здійснюється страховиком в межах страхової суми, а страхова сума - це максимально можливий розмір виплати по страхуванню (ст. 9 Закону України "Про страхування"), страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття всіх збитків потерпілої особи. В такому випадку потерпілий вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) з підстав, передбачених ст. 1194 ЦК України.

Враховуючи, що з моменту виникнення у ОСОБА_3 права на позов саме до ОСОБА_2 до моменту звернення до суду з даним позовом ( 19 червня 2014 року згідно зі штампом суду на позовній заяві) пройшов строк менший, ніж передбачено ст. 257 ЦК України, то доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм ч. 4 ст. 267 ЦК України, є помилковими.

Таким чином, правові висновки щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у обраний судом першої інстанції спосіб не суперечать нормам закону, встановленим у справі обставинам та наявним в матеріалах справи документам і такі висновки районного суду є обґрунтованими.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, тому, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді