Постанова № 46478147, 09.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2015 року № 826/8237/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Поліал Україна»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпро скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2015 р. № 0000122201,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліал Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000122201 від 16.01.2015 р. на загальну суму грошового зобов'язання 263 375,00 грн., в тому числі за основним платежем 210 700,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 52 675,00 грн., винесене ДПІ в Дніпровському районі ГУ ДФС України у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 25.12.2014 р. № 3231/26-53-22-01-21/38409211 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 р. № 0000122201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 263 375,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, позаяк вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, не відповідають нормам чинного законодавства, є надуманими та не підтверджуються жодними доказами.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Обґрунтовуючи заперечення на позовні вимоги зазначає, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» за перевіряємий період, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 210 700,00 грн.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Поліал Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» за період з 01.08.2014 р. по 30.09.2014 р.

Перевіркою встановлено порушення:

1) п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 210 700,00 грн., у тому числі: за серпень 2014 року в сумі 121 400,00 грн., за вересень 2014 року в сумі 89 300,00 грн.;

2) пп. 1.2 п. 1, пп. 2.4, пп. 2.16 п. 2 та пп. 3.2 п. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704.

За результатами перевірки складено акт від 25.12.2014 р. № 3231/26-53-22-01-21/38409211 та винесено податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 р. № 0000122201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 263 375,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 210 700,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 52675,00 грн.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві надано відповідь від 13.01.2015 р. № 398/10/26-53-22-01-11, яким висновки акту перевірки від 25.12.2014 р. № 3231/26-53-22-05-21/38409211 залишено без змін.

За результатами первинного адміністративного оскарження, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 27.03.2015 р. № 5167/10/26-15-10-05-35, яким податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 р. № 0000122201 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як встановлено судом, ТОВ «Поліал Україна» зареєстровано Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією. Взято на облік у ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві. Основним видом діяльності є загальне прибирання будинків. Додатковими видами діяльності є інша діяльність із прибирання будинків і промислових об'єктів, інші види діяльності із прибирання. Товариство зареєстровано платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки стали фінансово-господарські відносини позивача з ТОВ «ДІСІ ОЙЛ».

Між ТОВ «Поліал-Україна» (замовник) та ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» укладено договір про надання послуг від 03.03.2014 р. № 03.03.14, відповідно до умов якого, замовник доручає та оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи (надати послуги) замовнику згідно даного договору. Виконавець надає замовникові за його замовленням комплекс виконаних робіт (послуг) з облаштування, ремонту тощо.

Під послугами розуміється: комплекс робіт по прибиранню офісних, складських, басейнів, адміністративних приміщень та прибудинкової території та благоустрою; комплекс робіт по прибиранню супермаркетів, комплекс послуг з улаштування та догляду зелених насаджень, комплекс послуг з очищення гранітних плит від висолів з наступною гідрофобізацією, комплекс послуг послуг по механізованому збору та вивозу сміття, снігу тощо.

Фактично надані послуги оформлюються актами виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно протоколу узгодження найменування періоду надання послуг (проведення робіт) та договірної ціни на серпень 2014 року від 29.07.2014 р., виконавцем надавалися послуги по прибиранню приміщень супермаркету «Еко Маркет» за адресами: вул. Л.Кумача, 7 у серпні 2014 року; вул. Тимошенко, 13А у серпні 2014 р.; вул. Маліновського, 12 у серпні 2014 р.; комплекс послуг по прибиранню складських та офісних приміщень за адресою: м. Яготин, вул. Філатова, 112, Київська область у серпні 2014 р.; комплекс послуг по прибиранню прибудинкової території та басейнів у Деснянському районі м. Києва у серпні 2014 р.; комплекс послуг по прибиранню приміщень овочесховище за адресою: смт В.Димирка, вул. Леніна, 111 А у серпні 2014 р.; комплекс робіт по обслуговуванню зовнішньої території овочесховище, розташованого за адресою: смт В.Димерка, вул. Леніна, 111 за серпень 2014 р.; комплекс робіт з нанесення полімерної мастики в паркінгу на території Апеляційного суду м. Кива, розташованого за адресою: вул. Солом'янська, 2А, м. Київ; комплекс послуг з улаштування та догляду зелених насаджень на території Апеляційного суду м. Києва, розташованого за адресою: вул. Солом'янська, 2А, м. Київ; щоденне прибирання внутрішньої та зовнішньої території Апеляційного суду м. Києва.

На підтвердження виконання вказаних вище робіт у серпні 2014 р., позивачем надано суду акти приймання-передачі наданих послуг: № 812 від 31.07.2014 р., № 813 від 31.08.2014 р., № 814 від 31.08.2014 р., № 815 від 31.08.2014 р., № 816 від 31.08.2014 р., № 817 від 31.08.2014 р., № 811 від 31.08.2014 р., № 806 від 13.08.2014 р., № 801 від 01.08.2014 р., № 802 від 01.08.2014 р., № 803 від 04.08.2014 р., № 804 від 06.08.2014 р., № 818 від 31.08.2014 р., № 807 від 31.08.2014 р., № 808 від 31.08.2014 р., № 805 від 07.08.2014 р., № 809 від 31.08.2014 р., № 810 від 31.08.2014 р.

ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» виписано ТОВ «Поліал Україна» наступні податкові накладні: від 31.08.2014 р. № 80, від 31.08.2014 р. № 82, від 31.08.2014 р. № 81, від 31.08.2014 р. № 79, від 31.08.2014 р. № 84, від 31.08.2014 р. № 83, від 31.08.2014 р. № 76, від 13.08.2014 р. № 32, від 01.08.2014 р. № 6, від 01.08.2014 р. № 5, від 04.08.2014 р. № 11, від 06.08.2014 р. № 16, від 31.08.2014 р. № 71, від 31.08.2014 р. № 72, від 31.08.2014 р. № 92, від 07.08.2014 р. № 21, від 31.08.2014 р. № 74, від 31.08.2014 р. № 75.

Згідно протоколу узгодження найменування періоду надання послуг (проведення робіт) та договірної ціни на вересень 2014 р від 28.08.2014 р. аналогічні послуги надавалися ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» на тих же об'єктах у вересні 2014 року.

На підтвердження виконання вказаних вище робіт у вересні 2014 р., позивачем надано суду акти приймання-передачі наданих послуг: № 910 від 30.09.2014 р., № 912 від 30.09.2014 р., № 911 від 30.09.2014 р., № 909 від 30.09.2014 р., № 914 від 30.09.2014 р., № 913 від 30.09.2014 р., № 908 від 30.09.2014 р., № 915 від 30.09.2014 р., № 901 від 15.09.2014 р., № 904 від 23.09.2014 р., № 906 від 30.09.2014 р., № 902 від 15.09.2014 р., № 903 від 15.09.2014 р., № 905 від 23.09.2014 р., № 907 від 30.09.2014 р.

ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» виписано ТОВ «Поліал Україна» наступні податкові накладні: від 30.09.2014 р. № 71, від 30.09.2014 р. № 73, від 30.09.2014 р. № 72, від 30.09.2014 р. № 70, від 30.09.2014 р. № 75, від 30.09.2014 р. № 74, від 30.09.2014 р. № 69, від 30.09.2014 р. № 76, від 15.09.2014 р. № 22, від 23.09.2014 р. № 41, від 30.09.2014 р. № 67, від 15.09.2014 р. № 21, від 15.09.2014 р. № 24, від 23.09.2014 р. № 42, від 30.09.2014 р. № 68.

На підтвердження виконання робіт з прибирання вищенаведених об'єктів позивачем надано суду виписки по рахунку.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що виконані ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» роботи (послуги) було здано замовникам позивача, а саме:

- Комунальному підприємству «Ватутінськінвестбуд», що підтверджується договором № 01.02.2014 р. № 03.02.2014 р., актом № УК-0000081 за серпень 2014 р., актом № УК-0000101 за вересень 2014 р.;

- ТОВ «Розподільчий центр «Плюс», що підтверджується договором № 3.1 від 03.01.2013 р., актом № УК-0000076 за серпень 2014 р., актом № УК-0000096 за вересень 2014 р.;

- ТОВ «ЄКО», що підтверджується: 1) договором № 1.1 від 01.02.2013 р., актом № УК-0000078 за серпень 2014 р., актом № УК- 0000092 за вересень 2014 р.; 2) договором № 7.5 від 10.05.2013 р., актом № УК-0000094 за вересень 2014 р.; 3) договором № 2.1 від 01.02.2013 р., актом № УК-0000079 за серпень 2014 р., актом № УК-0000093 за вересень 2014 р.;

- ТОВ «Мік Мега», що підтверджується договором № 21 від 01.10.2013 р., актом приймання-передачі виконаних робіт за серпень 2014 р., актом приймання - передачі виконаних робіт за вересень 2014 р.;

- ТОВ «Тріумф», що підтверджуються договором № 01.10 від 01.10.2013 р., актом № УК-0000075 за серпень 2014 р., актом № УК-0000091 за вересень 2014 р.;

- Державному підприємству «Судовий будівельно-експертний центр», що підтверджується договором № 30 від 22.05.2014 р., актами приймання-передачі виконаних робіт: № 7 від 01.08.2014 р., № 8 від 01.08.2014 р., № 9 від 31.08.2014 р., № 10 від 01.08.2014 р., № 6 від 30.09.2014 р., № 12 від 30.09.2014 р., № 11 від 30.09.2014 р.

Разом з тим, висновки відповідача ґрунтуються на тому факті, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» здійснюється поза межами правового поля, а фінансово-господарські правовідносини між ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» та контрагентами є фіктивними провочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Однак, проаналізувавши первинну документацію позивача, суд не вбачає правопорушень в її складанні та видачі.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» господарських договорів.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, відповідачем не наведено.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем в акті перевірки не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з його контрагентом правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ним.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Приписом частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правстановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Зазначені висновки викладені в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11. 2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти наявність у штаті контрагента працівників певного профілю, правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало статус платника податку на додану вартість.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не було враховано первинні документи позивача.

Висновки про сумнівність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» податковим органом були зроблені не у зв'язку з непідтвердженням товарності цих операцій, відсутністю чи неправильним складанням первинних документів або неналежним їх відображенням у бухгалтерському чи податковому обліку, а лише на підставі суб'єктивних висновків інспектора - ревізора про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Враховуючи наведене, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни є підставою для застосування правових наслідків саме щодо цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Зазначена позиція узгоджується з Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2007 р. N К-24186/06.

При цьому, в акті перевірки від 10.06.2013 р. № 41/26-50-22-70/22918017 відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» угоди суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо.

Викладене свідчить, що позивач, придбані у ТОВ «ДІСІ ОЙЛ» послуги, використав у подальших оподатковуваних операціях в межах своєї основної господарської діяльності.

Судом встановлено, що податковий кредит був сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «ДІСІ ОЙЛ», що не заперечується податковим органом.

Отже, враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «ДІСІ ОЙЛ», а тому вважає, що формування ТОВ «Поліал Україна» податкового кредиту з податку на додану вартість є правомірним, а дії Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо нарахування позивачу сум з податку на додану вартість - протиправними.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржуване повідомлення-рішення від 16.01.2015 р. № 0000122201 форми «р» прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліал Україна» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 69-71, 160-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліал Україна» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.01.2015 р. № 0000122201 форми «Р».

3. Судові витрати в сумі 4 872,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліал Україна» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук