Постанова № 46476585, 11.06.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

11 червня 2015 року Справа № 814/1384/15

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, вул. Артема, 30/А, кв. 12,Миколаїв,54051

доДержавної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Артема, 1-А,Миколаїв,54052

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2015р. №0003181170, від 14.04.2015р. №0003201170, визнання протиправним та скасування вимоги від 24.03.2015р. № НОМЕР_1, рішення від 14.04.2015р. № НОМЕР_2, В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач, ФОП, підприємець) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області з наступними позовними вимогами:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0003181170 від 14.04.2015 року про збільшення ФОП ОСОБА_1 суми грошового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 111263,16 грн. , за основним платежем 74175,44 грн., за штрафними санкціями в сумі 37087,72 грн.;

-визнати протиправним та скасувати повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №000320110 від 14.04.2-15 року про збільшення грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 77671,50 грн, за основним платежем в сумі 51781,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 25890,50 грн.;

-визнати протиправним та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.03.2015 року №Ф-002761170 щодо заборгованості ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування на суму 77917,57 грн.;

-визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасного не нарахованого єдиного внеску в сумі 3895,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскільки ним дотриманні законодавчо визначені умови формування витрат та податкового кредиту з ПДВ при здійсненні підприємницької діяльності, то податковою безпідставно зроблені висновки відображені в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства та протиправно винесені податкові повідомлення-рішення, вимога та рішення щодо застосування штрафних санкцій.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, вимога та рішння щодо застосування штрафних санкцій прийняті на підставі обґрунтованих висновках викладених в акті перевірки та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 24.02.2015 року по 17.03.015 року податковою проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за цей же період, за результатами якої податковою складено акт перевірки від 24.03.2015 р. №70/14-05-17-01/НОМЕР_3 (далі - Акт, арк. с. 14-78).

В акті перевірки зроблено висновок про наступні порушення позивачем:

- п.177.10 ст. 177 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме не належне ведення обліку витрат та порушення порядку подання декларації про доходи за 2014 рік

-П. 164 ст. 164, п. 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результат чого перевіркою встановлено заниження податку на доходи х фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2014 рік;

-П.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, заниження сплати податкових зобовязань з податку на доходи з фізичних осіб від провадження діяльності за 2014 рік

-п.п. а) п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме не включення інформації про виплачені доходи фізичній особі підприємцю у 2013-2014 роках до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників, і сум утриманого з них податку (форми № 1ДФ) за 1-4 кв. 2013 року, за 1-4 кв. 2014 року;

-п. 5) п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" із змінами і доповненнями, в результаті чого перевіркою встановлено заниження єдиного соціального внеску за 2014 рік на суму 77 917,57 грн.;

-п. 6) п. 198.1, 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з завищенням податкового кредиту за лютий 2014 року на суму 3 916,67 грн., за серпень 2014 року на суму 12 854,27 грн., за вересень 2014 року на суму 35 010,47 грн., занижено податок на додану вартість за 2014 рік всього на суму 51 781,00 грн., в т.ч. : за лютий 2014 року на суму 3 917,00 грн., за серпень 2014 року на суму 12 854,00 грн., за вересень 2014 року на суму 35 010,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ були прийняті:

-податкове повідомлення рішення №0003181170 від 14.04.2015 року про збільшення ФОП ОСОБА_1 суми грошового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 111263,16 грн. , за основним платежем 74175,44 грн., за штрафними санкціями в сумі 37087,72 грн.;

-податкове повідомлення рішення №000320110 від 14.04.2-15 року про збільшення грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 77671,50 грн, за основним платежем в сумі 51781,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 25890,50 грн.;

-вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.03.2015 року №Ф-002761170 щодо заборгованості ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування на суму 77917,57 грн.;

-рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасного не нарахованого єдиного внеску в сумі 3895,88 грн.

Висновки про порушення позивачем податкового та іншого законодавства ґрунтуються на висновках податкової про відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами-постачальниками ТОВ «Мелар» та ТОВ «Нафт-Ойл» про складання та видачу контрагентами-постачальниками первиних документів з порушенням вимог податкового законодавства.

Так, відповідач у своїх письмових запереченнях зазначив, що господарські операції між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період мають ознаки нереальності.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

В ході розгляду справи судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у періоді, що перевірявся, між позивачем та ТОВ «Мелар» було укладено договір поставки №2, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупця, а покупець в свою чергу зобовязується прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності з умовами визначеними у договорі (арк.. с. 92-95).

Виконання умов договору підтверджуються рахунком-фактури, видатковою накладною, податковою накладною, ТТН, платіжним дорученням (арк. с. 96-102).

У перевіряємий період позивачем було укладено договір поставки з ТОВ «Нафт-Ойл» №028-НО (арк. с. 103), за яким даним контрагентом було передано у власність позивача паливно-мастильні матеріали, а позивачем було сплачено та прийнято їх. На підтвердження реальності господарських операцій по вищезазначеному договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, розрахунки на оплату та ТТН на підтвердження перевезення товару (арк. с .105-129.)

Факт перевезення нафтопродуктів підтверджено позивачем шляхом надання до суду договорів перевезення, перевізники за даними договорами зазначені в ТТН (арк. с. 205-217).

При дослідженні первинних документів судом встановлено належне їх оформлення, тобто відповідність їх вимогам Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України».

Крім того, позивачем надано до суду докази подальшої реалізації отриманих товарів від контрагентів-постачальників через власні АЗС (арк.. с. 132-193).

Таким чином, факт отримання нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів від ТОВ «Мелар» та ТОВ «Нафт-Ойл» та подальша реалізація отриманого товару підтверджується вищезазначеними документами.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на акт від 02.03.2015 року № 712/14-02-22-01 ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Мелар" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені правових відносин з ТОВ "Олеум-Bi" за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 та з ТОВ "Укрпропангаз" за період з 01.02.2014 по 28.02.2014 року"; акт від 07.08.2014 року № 160/14-02-22-01/39040674 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Нафт-Ойл" щодо формування податкового кредиту з контрагентами- постачальниками та податкових зобов'язань з контрагентами-покупцями за січень-червень 2014 року"; акт від 08.09.2014 року № 176/14-02-22-01/39040674 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Нафт-Ойл" щодо формування податкового кредиту з контрагентами- постачальниками та податкових зобов'язань з контрагентами-покупцями за липень 2014 року".

Адже, зазначені акти підтверджують лише факт не проведення перевірки податковими органами з різних причин (відсутність за юридичною адресою, банкрутство контрагентів тощо).

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Таким чином, припущення податкової, що контрагенти позивача не можуть поставити товар лише на отриманої інформації з інших актів перевірок. Реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем податковими накладними, договорами купівлі-продажу, договором перевезення, банківськими виписками та актами прийому-передачі.

З цього випливає, що при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Мелар» та ТОВ «Нафт-Ойл» підприємцем дотримані приписи норм Податкового кодексу України, а саме: п. 14.1.181. ст.. 14, п. 198.1, . 198.2 , п.198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України щодо формування податкового кредиту з ПДВ на суму 51781,00 грн., за звітні місяці лютий, серпень та вересень 2014 року, п. 177.4 ст. 177, п. 138.1 , 138.8 ст. 138, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України щодо формування витрат, безпосередньо повязаних з отриманням доходів за 2014 рік на суму 432497,82 грн. Оскільки, позивачем дотримані законодавчо визначені умови формування витрат та податкового кредиту з ПДВ при здійснені підприємницької діяльності, то з боку ДПІ є безпідставними нарахування грошових зобовязань з ПДВ на підставі ППР від 14.04.2015 р. №0003201170, податку на доходи з фізичних осіб на підставі ППР від 14.04.2015 р .№ НОМЕР_4, а також формування вимоги від 24.03. 2015 року № Ф-0002761170 про сплату недоїмки по єдиному внеску та прийняття рішення про застосування штрафних санкцій від 14.04.2015 року №0003191170.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 14.04.2015 року №0003181170

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 14.04.2015 року №0003201170.

4.Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 14.04.2015 року №0003191170.

5.Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.03.2015 року №Ф-0002761170.

6.Присудити з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікацій номер НОМЕР_3) сплачений згідно квитанції №328 від 22.04.2015 року судовий збір у сумі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич