Постанова № 46473863, 02.07.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2015 р. Справа № 909/131/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Карпатського національного природного парку від 24.04.2015р., №259

на рішення господарського суду Івано-Франківськоїобласті від 02.04.2015р.

у справі № 909/131/15

за позовом прокурора міста Яремче в інтересах держави в особі Ворохтянської селищної Ради, смт. Ворохта, Яремчанської міської ради,

до відповідача Карпатського національного природного парку, Івано-Франківська область,

про стягнення 156903 грн. шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, завданої навколишньому природному середовищу

за участю представників сторін:

- прокурор - Мельничук Ю.І.

- від позивача - не з'явились;

- від відповідача - не з'явились.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2015р. у справі № 909/131/15 (суддя Неверовська Л.М.) позов прокурора міста Яремче в інтересах держави в особі Ворохтянської селищної ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області задоволено: з Карпатського національного природного парку на користь Ворохтянської селищної ради стягнуто 156903 грн. шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, шляхом перерахування одержувачам: 78451,50 грн. на користь фонду охорони навколишнього природного середовища Ворохтянської селищної ради; 31380,60 грн. до спеціального фонду Івано-Франківського обласного бюджету; 47070,90 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України, а також в доход державного бюджету стягнуто 3138,06 грн. судового збору.

Приймаючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду від 11.07.14р., Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області під час перевірки по обході №4, який закріплений за інспектором з охорони природи Тисячним В.І., виявлено незаконну рубку 27 дерев, ліквідною кубомасою 53,3 м3. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.13 №541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» обраховано суму шкоди, що становить 156903 грн. З врахуванням ст. 1172 ЦК України, ст. ст.19, 64, 86 , 105 та 107 Лісового кодексу України відповідач, як постійний лісокористувач, допустив незаконну рубку лісу, що є підставою для стягнення з нього збитків, завданих навколишньому природному середовищу.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що при подачі позовної заяви прокурором в інтересах Ворохтянської селищної ради не враховано, що Парк установа загальнодержавного значення, об'єкт природно-охоронного фонду України і орган, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища є Державна екологічна інспекція, а не селищна рада. Разом з тим, скаржник зазначає, що парк як постійний лісокористувач несе відповідальність лише у разі вчинення ним самим незаконної вирубки. На переконання апелянта, позивачем не доведено наявність причинного зв'язку між бездіяльністю працівника відповідача під час виконання ним посадових обов'язків і негативним наслідками у вигляді шкоди, завданої незаконною вирубкою дерев, відтак не дає правових підстав для покладення цивільно-правової відповідальності, про яку зазначено у позові, на відповідача. Слід зазначити, що в апеляційній скарзі Парк визнає факт вчинення порушення на його території, однак заперечує вчинення згаданого порушення саме працівником Парку.

05.06.2015р. через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду прокуратурою міста Яремче подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому вказано, що акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду відповідач підписав без зауважень, в установленому порядку його не оскаржував, а тому останній є належним доказом, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства. Поруч з наведеним, прокурор зазначає, що постійним лісокористувачем кварталу 11 ділянки 1 та кварталу 14 ділянки 3, де мав місце факт незаконної рубки лісу, є Карпатський національний природний парк, оскільки саме це підприємство не забезпечило охорону і збереження закріплених лісів, допустило самовільну рубку, яку своєчасно не було виявлено, тобто в результаті господарської діяльності зазначеного підприємства порушено вимоги ст. 19 Лісового кодексу України.

Позивач та відповідач участі уповноважених представників в дане судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 85,87). Зважаючи на те, що розгляд апеляційної скарги вже відкладався на клопотання скаржника, та з врахуванням строків розгляду апеляційної скарги, передбачених ч. 1 ст. 102 ГПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне.

Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду від 11.07.14р., Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області під час перевірки по обході №4 виявлено незаконну рубку 27 дерев, ліквідною кубомасою 53,3 м3, чим завдало шкоди державі на суму 156903 грн. (а.с. 12-14).

Згідно вказаного акту перевірки, в обході №4, що закріплений за інспектором з охорони природи Тисячним В.І., у кварталі 11 ділянка 1 обліковано незаконну рубку 12 дерев: 4 сироростучі та 8 сухостійних дерев ліквідною кубомасою 24м3 , сума шкоди становить 48699 грн. У кварталі 14 ділянка 3 виявлено незаконну рубку 15 сироростучих дерев ліквідною кубомасою 29,5 м3, сума шкоди становить 108195 грн.

Згідно п.1.3. Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008, вказаний нормативно-правовий акт поширюється, зокрема, на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції, суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб). Пунктом 1.4. даного порядку передбачено, що акт перевірки - це документ, який є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями; зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта перевірки (п.4.19. даного Порядку).

Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму території та об'єктів природно-заповідного фонду від 11.07.2014р. підписаний посадовими особами Карпатського національного природного парку без жодних заперечень та зауважень, і в установленому порядку не оскаржувався, відтак є належним доказом, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства.

Розрахунок розміру шкоди, обраховано згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.13 №541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд».

З ухвали Яремчанського міського суду від 19.12.2014р. (а.с. 10-11) вбачається, що Тисячний Василь Ігорович обвинувачувався в тому, що працюючи інспектором з охорони природно-заповідного фонду Ворохтянського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського національного природного парку, неналежно виконував свої службові обов'язки по охороні лісів на території закріпленого за ним обходу №4, прийнятого під охорону згідно акту прийому-передачі №120 від 17.09.13, в який входять квартали №8,9,11,14,15 Ворохтянського ПНДВ загальною площею 658га. Будучи службовою особою, тобто особою, яка постійно виконує функції представника влади, обіймає посаду, пов'язану з виконанням адміністративно-господарських обов'язків, Тисячний В.І., неналежно виконуючи свої службові обов'язки, через несумлінне ставлення до них, грубо порушуючи вимоги посадової інструкції та вимоги ст.ст. 19,64,86,89 Лісового кодексу України на території переданих йому під охорону ділянки 1 кварталу 11 та ділянки 3 кварталу 14 у період часу з 17.09.2013 по 09.07.2014р., створив передумови та допустив вчинення незаконних рубок 27 дерев (сироростучі і сухостійні) ялини європейської ліквідною кубомасою 53,3 м3, які своєчасно не виявив та не зафіксував, хоча мав реальну можливість і зобов'язаний був це зробити, а також не вживав заходів щодо виявлення лісопорушників, встановлення місця знаходження незаконно зрубаної деревини та відшкодування заподіяних збитків, внаслідок чого державним інтересам згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.13 №541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» спричинено шкоду в розмірі 156903 гривні, що більше як у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та спричинило тяжкі наслідки.

Вказаною ухвалою Яремчанського міського суду Тисячного Василя Ігоровича звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України на підставі ст.47 КК України, у зв'язку із передачею на поруки трудовому колективу Карпатського національного природного парку.

22.10.14р. кримінальне провадження внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12014090110000176 про обвинувачення Тисячного Василя Ігоровича за ч.2 ст. 367 КК України закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Судова колегія, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Положеннями статті 142 Конституції України встановлено, що природні ресурси, які є у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.

Статтею 145 Конституції України передбачено судовий захист прав місцевого самоврядування.

Наявність права на звернення до суду з позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля у органів місцевого самоврядування встановлена п. б ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Згідно цієї норми фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди утворюються за рахунок частини таких грошових стягнень.

Повноваження виконавчих органів місцевих рад встановлені ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Частиною першою цієї статті передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження та делеговані повноваження, серед яких, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів тощо.

Так, згідно підпункту 1 пункту «а» частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, а підпунктом 1 пункту «б» частини другої цієї статті передбачено, що вони здійснюють контроль за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення.

Окрім цього, повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища також визначені статтями 15, 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно яких до компетенції поряд з іншими функціями віднесено здійснення контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства, координацію діяльності відповідних спеціально уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища на її території. Місцеві ради можуть здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.

Таким чином, звернення місцевих рад до суду з позовами про відшкодування шкоди, завданої довкіллю, не суперечить положенням господарського процесуального кодексу України та інших чинних нормативних актів.

Передбачене статтею 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» право контролюючих природоохоронних органів подавати позови про відшкодування збитків, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону довкілля, не є виключним правом лише цих органів.

Так, стаття 21 цього ж закону передбачає право громадських об'єднань подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Право цих суб'єктів на звернення до суду передбачені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», оскільки іншими законодавчими актами ці питання не врегульовані.

Таким чином, право звернення до суду спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють делеговані повноваження, та громадських об'єднань, передбачене Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», не виключає можливість пред'явлення позовів про стягнення шкоди, завданої довкіллю, органами місцевого самоврядування, які мають власні самоврядні повноваження.

Отже, враховуючи наведене, Ворохтянська селищна рада є уповноваженим державою органом на здійснення відповідних функцій у спірних відносинах та, відповідно належним позивачем у даній справі. За наведених обставин, прокурором було вірно визначено позивача у даній справі, а доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються як необґрунтовані.

У відповідності до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

За приписами статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель.

Згідно з пунктом 5 статті 64 зазначеного Кодексу, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

З пунктів 1, 5 частини 2 статті 105 цього Кодексу вбачається, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи: винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Стаття 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.

Враховуючи вимоги статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди, такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд у своїй постанові від 14.10.2014р. у справі № 906/249/14.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом відповідач, як постійний лісокористувач, допустив незаконну рубку лісу, а вина у вчиненні шкоди його працівником підтверджується, зокрема, й ухвалою Яремчанського міського суду від 19.12.2014р., відтак стягнення з відповідача збитків, завданих навколишньому природному середовищу є правомірним та обґрунтованим.

Стаття 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлює, що розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.13 №541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду внаслідок, зокрема, незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту.

З огляду на викладене, позивачем правомірно визначено розмір позовних вимог виходячи з розрахунку розміру шкоди, обрахованої згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.13 №541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд».

При стягненні шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, слід врахувати приписи ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та вимоги п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 7 ч. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України, які визначають, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2015р. у справі № 909/131/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Карпатського національного природного парку - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 09.07.2015р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Данко Л.С.