Постанова № 46473824, 07.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа№ 925/2113/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача: не з"явився;

Від відповідача: Небраб В.А.-представник;

Коберідзе М.К.-представник;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015

у справі № 925/2113/14 (суддя Босий В.П.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Заболотного Олега Миколайовича

до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"

в особі Черкаської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"

про стягнення 24 125, 88 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Заболотний Олег Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Черкаської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення 24 125, 88 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Заболотнього Олега Миколайовича задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Черкаської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи садивного матеріалу" на користь Фізичної особи-підприємця Заболотнього Олега Миколайовича заборгованість у розмірі 19 150, 00 грн, пеню у розмірі 4 239, 27 грн, 3% річних у розмірі 736, 61 грн та судовий збір у розмірі 1 827, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" у справі №925/2113/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2015 апеляціну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 23.06.2015.

18.06.2015 та 22.06.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли уточнення до апеляційної скарги та письмові пояснення; 19.06.2015 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу; 22.06.2015 від представника скаржника надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 розгляд справи відкладено на 07.07.2015.

В судовому засіданні 07.07.2015 представники відповідача надали свої пояснення по справі.Позивач у вказане судове засідання не з"явився, причини неявки суду невідомі.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2015, 23.06.2015 у справі № 925/2113/14 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.04.2013 р. між Підприємцем (продавець) та Підприємством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №30/04 (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

За змістом п. 6.4 Договору перехід права власності на товар відбувається у момент передачі товару покупцю, що оформляється накладною.

Згідно з п.п. 7.2, 7.3 Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються в такому порядку: покупцю надається відстрочка по оплаті товару до 01.08.2013 р. 100% оплати проводиться 01.08.2013 р.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 19 150,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №ПП-000007 від 03.05.2013

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару на суму 19 150,00 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно зі статтею 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Видатковою накладною №ПП-000007 від 03.05.2013 підтверджується передача відповідачу товару згідно Договору на загальну суму 19 150,00 грн. Вказаний товар прийнятий представником відповідача на підставі довіреності №12 від 30.04.2013 р.

Вказана видаткова накладна є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

На підтвердження факту отримання відповідачем товару позивачем надано оригінал довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №12 від 30.04.2013 , виданої на ім'я Снігир С.М. Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що вказана довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей з його сторони підписана не уповноваженою особою, не беруться колегіє суддів до уваги з огляду на наступне.

Так, дана довіреність завірена печаткою Підприємства, що є зовнішнім реквізитом відповідача та засвідчує легітимність підпису перед третіми особами. При цьому відповідач не посилається на незаконне використання його печатки чи наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, і докази звернення відповідача до правоохоронних органів стосовно цих же обставин відсутні.

При цьому, відсутність у вказаній довіреності заповнених реквізитів Підприємства, а також відсутність підстави отримання матеріальних цінностей не може бути підставою для визнання довіреності такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки вказані обставини не впливають на встановлений судом факт отримання представником відповідача поставленого за Договором товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене, встановивши фактичні обставини справи, та беручи до уваги, що відповідач обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, належними доказами не спростував, доказів належного виконання своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором суду не надав, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 19 150,00 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 239,27 грн. та 3% річних у розмірі 736,61 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 02.08.2013 по 12.11.2014

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно зі статтею 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% та пені, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 239,27 грн. та 3% річних у розмірі 736,61 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як вже зазначалось раніше, скаржником через відділ документвльного забезпечення суду подавались уточнення до апеляційної скарги, в яких, окрім вимог, викладених в апеляційній скарзі, він просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.04.2013 № 30/04.Зазначені уточнення не приймаються судом до розгляду, оскільки правомірність укладення такого договору не входить до предмету доказування у даній справі.Сторона не позбавлена права звернутись до суду з окремим позовом про визнання договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, задовольняючи позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі № 925/2113/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/2113/14 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська