Постанова № 464737, 08.02.2007, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2007 р. Справа № 02/442а

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Пащенко А.Д.,

секретаря судового засідання Олененко С.П., за участю представників сторін:

позивача: Пасічник А.А. –за дорученням, відповідача: Зінченко О.О. - директор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу

за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до малого колективного підприємства “ЗІС” про стягнення 5 161 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено вимогу про стягнення 5 161 грн. штрафних санкцій за незайняте інвалідом у відповідача в 2005 році 1 робоче місце з мотивів порушення відповідачем вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала у заявленій сумі.

Відповідач у відзиві на позов та представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з тих підстав, що обов’язок працевлаштування інвалідів покладається на Міністерство праці України, Міністерство соціального забезпечення України, місцеві ради та громадські організації інвалідів; інваліди у 2005 році не звертались до відповідача з метою працевлаштування, відмови інваліду у працевлаштуванні не було, представник просить врахувати, що відповідач виконав вимогу Закону і у січні 2006 року відповідачем прийнято на роботу одного інваліда, який працює до цього часу.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в 2005 році встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працювало від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Тобто, норматив встановлено Законом і не потребується встановлення його для кожного підприємства та доведення.

За Законом підприємства (об’єднання), установи, організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, не пізніше 15 квітня наступного року, штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, отже, у разі невиконання в 2005 році суб’єктом господарювання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він повинен був сплатити штрафні санкції до 15 квітня 2006 року.

Як вбачається із Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форми № 10-ПІ), направленого відповідачем 10.10.2006р., середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2005 році у відповідача складала 18 осіб, отже, норматив на 2005 рік для відповідача складав 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, у відповідача в 2005 році інваліди не працювали.

Суд вважає недоведеними твердження відповідача про відсутність його вини в тому, що він не виконав встановлений законом норматив, виходячи із наступного.

Дійсно, відповідно до статті 18 Закону в редакції, яка діяла в 2005 році, працевлаштування інвалідів повинно було здійснюватися органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі –органи працевлаштування інвалідів). Як вбачається із тексту абзацу 3 статті 18 Закону, діючої у 2005 року, підприємства зобов’язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Як вбачається, відповідач не подавав центру зайнятості встановлені законом звіти форми № 3-ПН із повідомленням про вакансії для інвалідів.

Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не ставить вимогу до підприємств про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та про сплату штрафних санкцій у разі їх нестворення у залежність від фінансових, виробничих чи інших можливостей підприємств - Закон зобов’язує підприємства створити робочі місця для працевлаштування інвалідів, повідомити про їх створення державним органам працевлаштування і прийняти направлених інвалідів на роботу на підприємстві. У разі невиконання цієї вимоги Закон зобов’язує підприємства сплатити штрафні санкції. Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не вжив всіх заходів щодо створення трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, як того вимагає закон.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідач не довів і належними доказами не підтвердив, що ним було вжито у 2005 році всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” і забезпечення встановлено Законом нормативу створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда, тому суд приходить до висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення із відповідача штрафних санкцій відповідно до статті 20 Закону. Виходячи з викладеного, суд зазначає, що прийняття відповідачем на роботу інваліда у 2006 році не має значення для вирішення даної справи.

Як вбачається із даних звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2005 рік і не заперечується відповідачем, середня річна заробітна плата в 2005 році у відповідача складала 5 161 грн. Таким чином, відповідач повинен сплатити штрафні санкції в сумі 5 161 грн.

На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягають стягненню 51 грн. 61 коп. судового збору до Державного бюджету.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160 –163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із Малого колективного підприємства “ЗІС” (19950, Черкаська область, Чорнобаївський район, с. Іркліїв, вул. Леніна, 47, ідентифікаційний код 21358510):

а) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Черкаси, проспект Хіміків, 50) штрафні санкції в сумі 5 161 грн.;

б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095 судовий збір в сумі 51 грн. 61 коп.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня проголошення постанови, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя А.Д. Пащенко